Карина Бут Орр – ексклюзивне інтерв’ю французької акторки

Starlight Production і французька кіностудія Gaumont знімають серіал Перевізниця (In her Car) про перші тижні повномасштабної війни РФ проти України.

10-серійна драма розповідає історію українки, яка працювала психологом, але під час війни стала перевізницею. Кожен пасажир її автівки проходить своєрідну терапію, перш ніж дістатися пункту призначення.

Факти ICTV поспілкувалися з французькою акторкою Кариною Бут Орр, яка доєдналася до зйомок одного з епізодів. В ексклюзивному інтерв’ю вона розповіла про досвід знімання в Україні під час війни, а також про ключовий меседж серіалу Перевізниця для французького глядача.

– Чому ця історія так важлива для вас, що ви приїхали в Україну на знімання під час війни? Що дало вам сміливість на цю подорож?

– Я – справжня європейка. Моя мама – шведка, тато – бельгієць, і я жила у багатьох європейських країнах. Я розмовляю французькою, англійською, голландською, шведською та іспанською мовами.

З усіма своїми недосконалостями та помилками Європа є сміливою спробою втілити в життя мою мрію про майбутнє, у якому люди живуть в гармонії одне з одним, проходять складний шлях до миру, вчаться на уроках минулого і приймають відмінності кожного.

Коли стався Брекзит, це розбило моє серце. Політичний прагматизм переміг мрію, мрію Мартіна Лютера Кінга та Джона Леннона. Проте багато хто, як і ми, все ще вірять, що ми можемо побудувати кращий світ.

Україна бореться за свободу: вона уособлює те, якою має бути Європа – мирний світ з правилами, покликаними захищати наші права як особистостей. Я дуже добре пам’ятаю, коли впала Берлінська стіна: ми були схвильовані майбутнім. Якщо ми відмовимося від України зараз, ми відмовимося від наших цінностей разом із нею.

Тому мені знадобилося зовсім небагато часу, щоб вирішити поїхати в Україну. Нам потрібно було розповісти історію, роль була складною. За свою кар’єру я багато подорожувала, тож не проґавила б такого шансу!

– Які ваші враження від знімання під час війни? Якою ви бачите Україну зараз, після роботи з українською командою?

– Мені було цікаво побачити реальність на власні очі. У мене є друг у Львові, тож я знаю, що ви могли б дотримуватися повсякденного життя настільки, наскільки це можливо. з огляду на обставини, але наскільки це було важко?

Мій висновок: люди мають величезну здатність до адаптації. Я була вражена добротою та рішучістю всіх, кого я зустріла. Команда була спокійною і професійною, від кастингу до фінальної сцени. Я не побачила жодної різниці в якості порівняно з французькими чи англійськими стандартами.

Євген, Аркадій та Володимир були уважними й турботливими. Коли потрібно було знімати проблемну сцену, вся команда забезпечувала тишу та зосередженість, і я відчувала, що їхня підтримка мене заряджає. Моїм результатом я завдячую їм. Кожен хотів зробити свій внесок у якість цього проєкту як заяву про опозицію проти батога гнобителів, декларацію незалежності. Я ніколи не залишалася в темряві й увесь час почувалася в безпеці.

Повертаючись до готелю, коли закінчували знімальний день, ми бачили блокпости, розбомблені будівлі, і я думала: це наше “зараз”. Це сьогодення. Це наша історія.

– Чому, на вашу думку, історію цього серіалу має побачити європейський глядач?

– Ця історія відбувається переважно в автомобілі та навколо нього, що робить її дуже близькою. Ми думаємо, сперечаємося, сміємося, ведемо переговори, плачемо та кричимо в машині. Ця машина символізує також і подорож: подорож України до Європи. Емоційну подорож також: люди тікають від насильства, але більшість із них не хочуть покидати свої домівки.

Я була свідком возз’єднання сімей на київському вокзалі на платформі нашого потяга, що прибув із Польщі. Ми багато чули про Україну. Однак ЗМІ мають тенденцію говорити про одні й ті самі речі в один і той же час, а потім переходити до “свіжіших” подій. Ризик повільної війни полягає не лише у завданій шкоді, а й в емоційному дистанціюванні. Усередині цієї машини ми бачимо душу і серце України.

Я сподіваюся, що європейські глядачі подивляться цю історію і зрозуміють, що Україна – це Європа. Ми поділяємо ті ж самі цінності, ті ж самі проблеми, ті ж самі надії. Ця історія допоможе зробити це реальним і близьким. Ця історія може стати нашою історією. Європа пережила жахливі конфлікти в минулому, які можуть повторитися. Якщо ми будемо дивитися в інший бік, наслідки будуть жахливими.

– Що важливо зрозуміти французьким глядачам у цій історії? Який ключовий меседж або меседжі слід донести до французьких глядачів?

– Ця історія універсальна. Війна – це слово, за яким стоять мільйони індивідуальних травм. Якщо ти даєш війні обличчя, ти стаєш залученим емоційно. Так влаштований людський мозок. Нам потрібно бачити особисті історії, боротьбу реальних людей. Тоді ми зможемо зробити їхні проблеми нашими власними.

Франція пережила жахливі терористичні атаки, тому люди тут знають, що таке прокинутися одного дня “з відірваною частиною себе”. Однак зазнати нападу від сусіда тільки тому, що він хоче розширити свій будинок, виправдовуючись ідеологічною брехнею, це зовсім інша річ. Друга світова війна вже далеко, і нове покоління не усвідомлює, наскільки крихким є фундамент, на якому ми будували мир.

Ця історія розповідає казку, яка повторюється у віках, позачасову казку, з якою Франція боролася. І повинна продовжувати боротися. Сподіваюся, що завдяки серіалу Перевізниця молоде покоління французів зрозуміє, на що поставлені ставки, і знатиме, що це стосується їх, так само як і всіх інших.

– Чого ви особисто очікуєте для себе від цієї роботи?

– Повернення з цієї поїздки вже виправдало всі мої очікування. Вона зміцнила мої переконання про те, що надає сенс і цінність життю, і мою віру в людську доброту у важких обставинах. Я сподіваюся, що світ отримає послання Перевізниці.

Я сумую за Україною і залишила там частинку свого серця. Я сподіваюся знову працювати з цією командою в Європі або в Україні. Схрещую пальці.