Історія парамедикині з Маріуполя, що була в російському полоні і чула, як катують наших

Парамедикиня медичного батальйону Госпітальєри, яка з першого дня повномасштабного наступу була на бойових позиціях, рятувала бійців Азову і потрапила у полон разом з іншими захисниками.

Тетяна Васильченко –  парамедикиня медичного батальйону Госпітальєри, з першого дня повномасштабного наступу була на передовій.

Свої ювілейні 50 років жінка відсвяткувала на Азовсталі. Далі на неї чекали нестерпні п’ять місяців полону. Нині Тетяна у Львові проходить реабілітацію та наглядає за сином побратима, який досі у полоні.

– 24 лютого я приїхала в Маріуполь. Вже на позиції я добиралася своїх ходом, тому що авіація працювала по Маріуполю, – згадує Тетяна.

Парамедикиня Тетяна Васильченко на псевдо Борисівна у добровольчому батальйоні Госпітальєри з 2021 року. Рятувала життя військовим на передовій.

У квітні, коли штурм міста ще посилився, було вирішено перебиратися на Азовсталь. Тоді колону, в якій прямували парамедики, розстріляли. Тетяна та всі її побратими зазнали поранення.

–  Найбільш серйозне отримав наш водій парамедик. В нього було сліпе кульове правої легені, – розказала Тетяна.

На Азовсталі жінка була до 17 травня. Там і відсвяткувала свій ювілей. Як подарунок отримала червоні тюльпани, що їх побратими зривали під обстрілами.  А далі п’ять місяців нестерпного російського полону.  Каже, найскладніше було витримувати психологічний тиск.

Один з таких саме їхніх впливів.

– Це, коли чоловіків піддавали тортурам, а ми це все чули. Це було напевне найгірше, – згадує парамедикиня.

У полоні Тетяна, яка важила 50 кг – схудла ще на 10. Адже належного харчування не було.

– На всіх готувалася просто каша якась, шматочок хліба. В обід це була якась вода з капустою. Для нас самим цінним був той шматочок хліба.

Парамедикиню обміняли 17 жовтня. Тоді з полону окупантів повернулися 108 українських жінок.

– Вони привітали і от просто ви вільні, виходьте. Це була сама така мить, яку ніколи не забудеш

Спершу жінка зустрілася з рідними у Хмельницькому. Далі вирушила до Львова, піклуватися про сина полоненого побратима Сергія Ковальова.

Хлопчик лишився сам, коли бабуся, яка мешкала з ним, померла.

– Стало питання, що дитина 15 років не може ще бути сама і рішення було  прийняте, що хтось з нашого батальону буде здійснювати нагляд.

Тетяна вірить, що водія-парамедика скоро обміняють. Нещодавно вона побачила відео, що Сергія тримають у колонії окупованої Горлівки.

– Це водночас і радісна звістка, тому що я змогла переконатися, що людина  жива. Він говорить у відео, передаю привіт свій мамі, Софії Михайлівні та своєму сину.

Сама парамедикиня після контузії та полону проходить реабілітацію. Жінка чекає повернення з неволі Сергія, аби його син не залишався сам. Потім знову хоче на фронт, рятувати життя українським воїнам. А вже після перемоги – повернутися до рідних, у свою домівку, приділяти більше час своїй онучці.