”Історії наших пацієнтів це страшний літопис війни”. Як рятують поранених на Дніпропетровщині

Медичний директор однієї з лікарень на Дніпропетровщині Олександр Громов розповів про неймовірне психічне та фізичне навантаження своїх колег, які щодня рятують десятки важких пацієнтів.

Кажуть, медики в тій чи іншій мірі зачерствіли душею і звикли до різних травм. Але під час війни до кожної травми додається хвороблива історія. Відділення Олександра прийняло за п’ять місяців таких історій більше, ніж може витримати здорова психіка.

Завдяки команді, що стояла пліч-о-пліч, лікарня маленького міста піднімала на ноги найскладніших поранених.

– Так багато ми ще не оперували. Жителі міста, переселенці, поранені – приймали всіх. Удосконалювали оперативні методи лікування вогнепальних травм, впроваджували нові методи фіксації переломів, пропускали крізь себе біль та історії своїх пацієнтів, – розповідає Олександр Громов.

За його словами, лікарня націлена на надання медичної допомоги при надзвичайних ситуаціях і готова до масового прийому пацієнтів. Тут дуже потужне відділення травматології: понад 135 ліжок, 15 травматологів, чотири нейрохірурги, цілодобовий травмпункт.

З перших днів війни медики розуміли, що потрібно готуватися: подбати про забезпечення, удосконалити знання про військову травму. Адже 80% бойових поранень – це травматологія.

– Я розумів, що перш за все нам потрібні апарати зовнішньої фіксації. Тих, що були для мирного часу, не вистачило б. Дзвонив друзям з різних міст, країн, домовлявся, знаходив контакти, – згадує медичний директор.

За його словами, лікарні вислали ці апарати з Чехії. Це була реальна можливість надавати допомогу великій кількості поранених.

Коли почали бомбити Маріуполь, привозили біженців і звідти.

– Ці люди… Боляче було дивитися на їхні переломи – запущені, запалені, відкриті. Ми все мили, обробляли, оперували, – каже медик.

Він згадує, як поранені плакали, коли їх зашивали, і розповідали, наприклад, про те, як на їхніх очах убили трьох друзів.

Якось привезли 23-річного хлопця з-під Авдіївки. Його розстріляли впритул з автомата. Важке вогнепальне поранення стегна з дефектом кістки. Кілька днів його перев’язували, а потім – на операцію. Тоді якраз привезли чеські фіксатори.

Це був дуже складний випадок, оперували довго. Видихнули тільки, коли зняли рукавички. Але врешті-решт кістка зрослася, хлопець вже проходить реабілітацію.

– Пишаюся, що зробили все можливе для цього, – не приховує емоцій Олександр.

І висловлює щиру подяку всьому медичному колективу своєї лікарні, починаючи з головного лікаря, який практично жив на роботі, і до молодшого персоналу, з якими пліч-о-пліч надавали допомогу, робили операції і виходжували хворих.

Олександр глибоко вдячний волонтерам та всім небайдужим, хто долучився до забезпечення лікарні необхідними препаратами, витратними матеріалами, обладнанням. А також своїй родині за підтримку в складні моменти.

Наша лікарня, як і вся наша країна – це злагоджений механізм, де кожен – на своєму місці. Кожен докладає всіх зусиль для нашої перемоги, впевнений Олександр Громов.