Іноді нас розділяли 100 метрів: Guardian про бої під Бахмутом з розповіді українського солдата

Місто Бахмут на Донеччині зараз є найжорстокішою точкою на фронті, пише британська газета The Guardian.

Видання розповідає про 19-річного українського військового з 24-ї механізованої бригади на ім’я Назар. Коли він з однополчанами прибув до села поблизу Бахмута, вони думали, що пробудуть там не більше доби. Тому йшли без спальників та додаткових пайків.

Але замість 15 російських окупантів, як очікувалося спершу, вони зіткнулися з 50 загарбниками. Битва затягнулася на кілька днів.

— Іноді нас розділяло лише 100 м. Ми були на одному невисокому пагорбі, а вони на іншому. Іноді ми навіть чули їхній сміх, — згадує Назар

Для Назара це був перший бій після закінчення навчання. Однак для багатьох інших солдатів цієї бригади це була лише одна із серій боїв після Попасної, битви за Херсон та навколо Бахмута.

На лінії фронту під Бахмутом росіяни витратили майже шість місяців, намагаючись прорватися до Слов’янська, Краматорська і Костянтинівки.

Попри те, що в містах і селах навколо Бахмута все ще є мирні жителі, там продовжуються жорстокі бої. Танки ховають між деревами та чагарниками, а вузькими смугами проходить безперервний потік бронетехніки та автомобілів із солдатами.

Трохи далі є “пункти”, де чекають на поранених, щоб евакуювати. Коли українська артилерія і ракети б’ють по окупантах, ворог відкриває вогонь у відповідь через кілька хвилин. Військові кажуть, що коли росіяни відкривають вогонь, а потім раптово припиняють, настає час для хвилювань. Адже це означає, що починає наступ російська піхота.

Для Москви бої за Бахмут принципові після серії поразок та невдач на полі бою, тоді як для українців протистояння Росії має сенс як таке. Удача, якщо це можна так назвати, полягає в тому, що з російського боку переважно на цій ділянці нещодавно мобілізовані.

— Коли ми приїхали в село і побачили, скільки там росіян, наша місія змінилася. Ми могли бачити, як вони в смузі дерев стріляли наосліп, ніби вони були в Сомалі, не бажаючи показувати свої голови, — сказав Назар.

Після того, як кілька росіян загинуло на початку, бій переріс у спроби росіян відтіснити Назара та його побратимів з пагорба. Вони приходили невеликими групами вночі, їхні пересування українці зафіксували тепловізором.

Перші ночі українські воїни обходилися без спальних мішків, лежачи на промерзлій землі та розводячи вогнище, щоб зігрітися. Газета пише, що прогорілі чоботи та одяг свідчать, як тісно вони тулилися біля полум’я.

— Потім я знайшов у когось спальник, і ще хтось знайшов спальник. Холод був дуже сильний. У нас спочатку не було гарячої їжі, а вода, яка була, замерзла, – розповів Назар.

29-річний заступник командира бригади Василь воював у цьому районі влітку в Попасній у розпал наступу росіян з метою взяття міст Лисичанськ і Сєвєродонецьк. Обстріли тоді, каже, були сильнішими, аніж у нинішніх боях.

— Вони все обстріляли. Це було як стіна вогню. Тепер вони ніби мають менше боєприпасів і використовують їх економніше. Ми перехопили одну з їхніх радіохвиль під час наших останніх боїв тут. Ми чули, як російський підрозділ навпроти дзвонив і просив надати боєприпаси для артилерійської підтримки, а їм казали, що їх немає.

Солдати відзначають, що коли росіяни атакують, це часто відбувається за невеликої підтримки танків, а піхоті дають наказ атакувати в певному напрямку.

— Нам здається, що вони використовують бійців приватної військової компанії Вагнера як штурмові загони, а новомобілізованих – для оборони позицій. Ми бачили їх з дрона нещодавно. Вони виглядали хаотично і неорганізовано. Тому ми стільки змогли ліквідувати, – каже Василь.

Військовий розповів, що деякі російські солдати хотіли здатися в полон, але інші цьому стали на заваді, продовжуючи вогонь. Щодо обладнання російських солдатів, то воно було елементарним.

— Ми бачили мобіків у кросівках з металевими шоломами, подібними до тих, як під час Другої світової війни. Коли ми знайшли тіла, у них не було ані телефонів, ані документів.

Для багатьох солдатів на цьому фронті рішучість Росії взяти Бахмут викликає здивування, попри те, що це залізничний вузол. Навіть якщо росіяни захоплять місто, солдати зазначають, що місцевість за його межами ще складніша для атаки та добре захищена.

Аналітик з питань безпеки та оборони, професор Майкл Кларк у коментарі Sky News каже, що росіяни намагалися взяти Бахмут зі сходу та півночі, але тепер вони намагаються це зробити з півдня.

— Говорячи про росіян, я кажу про найманців з ПВК Вагнер, які мають намір взяти Бахмут, хоча він не має великого стратегічного значення.

Кларк каже, що українці вдень і вночі б’ють по них артилерією, що навіть Пентагон стурбований тим, що ЗСУ витрачають занадто багато артилерії на оборону Бахмута. Він додає, що бої навколо Бахмута люті.