Інформаційну війну Україна виграла. Але відео і фото подій не з офіційних джерел працюють на руку ворогу

Наші сили оборони досягають успіху не лише на передовій, але й на інформаційному фронті. Факти ICTV поцікавилися у військових експертів про особливості інформаційної війни: найбільш успішні операції та кампанії. На запитання відповідали експерти Михайло Самусь та Сергій Грабський, і заступниця міністра оборони України Ганна Маляр.

Масовані ракетні удари, яких Росія завдала 10 жовтня по всій Україні, ще раз нагадали важливі правила інформаційної безпеки.

Михайло Самусь – військовий експерт, директор New Geopolitics Research Network пояснює: будь-яка публікація з місць російських ракетних, артилерійських чи бомбових ударів – це, по суті, корегування та робота на ворога.

– Той, хто публікує цю інформацію, фактично працює на користь російської розвідки. Коли ти наносиш удар по якомусь об’єкту – дуже важливо дорозвідати, що з ним сталось. Чи влучили, який ступінь руйнування і так далі, – каже Михайло Самусь.

За словами експерта, коли ми публікуємо ступінь руйнування якогось об’єкта – зараз уже всі це розуміють, здається, – ми ж фактично робимо дорозвідку для російського командування. Вони тоді можуть здійснювати додаткові удари по цих об’єктах. Особливо, якщо йдеться про якісь стаціонарні об’єкти.

Схожа ситуація і з розповсюдженням інформації про успіхи наших військ та звільнення населених пунктів. Особливо такі “гарячі новини” полюбляють поширювати чисельні блогери та Telegram-канали.

– Коли ми говоримо: наші війська в цьому населеному пункті, а він близько до лінії фронту. Ворожі війська можуть бути буквально от за кілька сотень метрів, або кілометр. Звісно, що російські війська можуть зробити артилерійські, ракетні удари по цьому населеному пункту. Або здійснювати дорозвідку, знову ж таки, – каже Самусь.

Тобто, для них йде сигнал: ага, війска в цьому пункті. Фактично такі публікації виконують завдання російської розвідки, російського командування. Коли вже потім проводиться дорозвідка цього населеного пункту і по розташуванню, наприклад, підрозділів Збройних сил України наноситься удар.

За словами експерта, це варто розуміти, коли називаються населені пункти конкретно – то це вже прив’язка до координат. Для розвідки це координати цілей, це надзвичайно важлива інформація, не просто розмова про оцінку обстановки, а якраз координати і назви, які дають можливість потім наносити удари конкретно по цілях.

Михайло Самусь переконаний, що загалом українська інформаційна політика, якщо брати державу і націю, на кілька голів ефективніша, ніж російська. Адже російська стратегічна комунікація вже давно перетворилася на пропаганду.

– І в принципі, здається, тому самому Конашенкову вже не вірять, над ним сміються навіть найбільші фанати Путіна, які вірять кожному слову. Але Конашенкова просто неможливо слухати – бо він несе відверту маячню, – каже Михайло Самусь.

За словами експерта, це дуже неефективно. В чому перевага українського страткому (стратегічних комунікацій) – що ми говоримо правду. Закон такий, що як тільки ти почнеш вживати фейки, вживати неправдиву інформацію – вона розкривається.

І ти підриваєш довіру до каналів інформації, до джерел інформації, і так далі. Тобто інформація може бути неповною, інформація може бути модифікованою. Звісно, але в нашу користь. Але вона має бути правдивою. Тобто ядро інформації має бути перевірене. І в цьому український стратком – він на кілька голів вищий, і тому він ефективніший.

– Тому Україні вірять. Україні вірять на всіх рівнях: від президента Зеленського і закінчуючи українськими ЗМІ. І тому дуже варто уважно до цього ставитися, до того, що нам вірять. Довіру дуже легко втратити, – нагадує Михайло Самусь.

Тому нам усім треба зберігати підхід, що головне говорити правду. Її можна обмежувати, але все ж таки не опускатися. Краще промовчати, але не говорити фейки, не створювати якусь паралельну реальність, як це роблять росіяни.

Військовий експерт Сергій Грабський переконаний, у інформаційній війні, яку ми ведемо проти Росії, разом з конвенційною (традиційною), надзвичайно важливими є певні обмеження на поширення інформації. Як приклад, експерт наводить заклики влади не поширювати фото, відео чи текстові повідомлення про наслідки російських обстрілів та прильотів.

А для самих військових, особливо на передовій, важливо дозовано користуватися смартфонами та планшетами. Грабський називає це не інформаційною, а оперативною безпекою.

Колишній військовий також згадує і власний досвід роботи у тренувальній місії НАТО в Іраку. На час нарад усі залучені до їх проведення залишали свої телефони в одному приміщенні, а потім переходили в інше за 300-400 м. Самі ж наради тривали не більше 20-30 хв.

Все для безпеки, щоб уникнути фіксації, а потім і прицілювання ракет по точці зосередження електронних імпульсів або сигналів. Така ж ситуація й нині на передовій. А всім іншим варто пам’ятати, що можна говорити в ефірі журналістам і поширювати в соцмережах користувачам, а що категорично заборонено.

– Чому це дуже важливо? Тому що навіть згадування якихось окремих населених пунктів призводить до нанесення по них ударів противника. Тільки за минулу добу ми говоримо про те, що противник вдарив по 25 населених пунктах, більшість з яких згадувалися в той чи інший спосіб. Вони молотять по всьому, що згадується, – каже Сергій Грабський.

За словами експерта, це як сліпий циклоп з великою палицею – він просто махає нею, намагаючись вгатити по друзях Одіссея, але не маючи змоги влучити в них. Але руйнування виходять.

Війська можуть маневрувати, можуть ховатися. Але тут ми маємо небезпеку зокрема і для мирного населення. І саме тому маємо такі обмеження, які є абсолютно законними.

– Я їх повністю підтримую. Я розумію, що наші колеги з медіа цим живуть, це їхній хліб – отримувати інформацію. Але тут йдеться про життя людей. Як військових, так і цивільних, – каже експерт.

Саме тому, за словами Сергія Грабського, офіційна інформація від Генерального штабу, Міністерства оборони чи інших відомств, наприклад, про звільнення тих чи інших населених пунктів, з’являється із певним інтервалом, значно пізніше, ніж у соцмережах чи Telegram-каналах. Все це робиться заради безпеки.

– Тому ми дуже обережно згадуємо про всі ці населені пункти. І, якщо подивитися на динаміку озвучування назв цих населених пунктів, то про них намагаються сказати тоді, коли прямої загрози нанесення по них артилерійського удару, уникнути якого і врятуватися від якого дуже складно, вже не існує, – каже Сергій Грабський.

Або, за словами експерта, виходячи з якихось інших позицій. Наприклад, розвідданих, які свідчать про наявність сил та засобів РФ з протилежного боку фронту. Тобто для того, щоб виконати дві задачі. По-перше, прикрити свої оперативні задуми. По-друге, просто врятувати життя військових і цивільного населення. От, власне, чому так все проходить.

 Яскравим прикладом військової та інформаційної операції Грабський вважає Харківський і Херсонський контрнаступи. Обидва вони відбувалися згідно з планом, в якому своєрідну роль приманки для російських загарбників відіграв Донецький напрямок.

– Оця от Донецька битва – вона відіграла роль такого “шматочка цукру”, який притягує головну увагу. Тому що противник був зосереджений на тому напрямку. Виконуючи політичні замовлення, вони намагалися будь-якою ціною прорватися туди. І вони поставили прикриття на інших ділянках, яке складалося, ну скажемо так, з менш боєздатних частин, з меншою щільністю території, – каже експерт.

Тому, за словами Грабського, нам вдалося паралельно провести наступи на Харківщині та Херсонщині. Успіх наших військ на Харківщині допоміг нам і на Херсонщині.

Тобто деморалізація противника, яку він отримав внаслідок прориву на Харківщині. Але ці напрямки різні. Одна справа мати перед собою 7 тис. військ, або бодай 10 тис. військ.  І зовсім інша – на тому клаптику землі (на Херсонщині) мати 20 тис.

– Їх просто фізично важче продавити. Тому що їм нема куди подітися. От просто фізично нема куди подітися. Тому вони так відчайдушно б’ються. Плюс, не треба забувати, що туди перекидалися підрозділи задля проведення наступальних операцій, – каже експерт.

Вони заздалегідь передислокували туди достатню кількість озброєння, бойової техніки, ресурсів, боєприпасів і решти матеріальних засобів. Тому просто, скажімо, перетравити все значно складніше і довше, ніж це було зроблено на Харківщині.

Заступниця міністра оборони Ганна Маляр переконана, попри суттєві переваги Росії у кількості військ та озброєнні, і величезні бюджети на пропаганду, Україна перемагає на усіх фронтах. Ми не лише поступово витісняємо окупантів з нашої землі, але й завдаємо відчутних ударів на інформаційному фронті.

– Україна тут перемагає – це очевидно. За якими параметрами ми це бачимо? Перше, те що жодна інформаційна кампанія РФ в Україні зараз не працює. Тобто її ефект чи задача, щоб в неї повірили, що вона створила певний психологічний настрій, певні конфлікти. Вони намагаються розсварити наше військово-політичне керівництво. Але все це провалюється, – каже Ганна Маляр.

За словами заступниці міністра, це тому, що українці навчилися за ці пів року дуже швидко бути критичними до будь-якої інформації. І українці сьогодні по літері, по слову, по інтонації добре розрізняють, хто є джерелом цієї інформації. Вони відчувають, що це російська ІПСО – інформаційно-психологічна операція, або російська інформація. Тому в цьому сенсі ми сильні.

Значно складніший виклик для наших інформаційних сил оборони – це власне російський фронт і російський споживач інформації, вважає Ганна Маляр. Але й на цьому напрямку ми теж маємо певні успіхи.

І це попри десятиліття російської пропаганди, яка є нащадком КГБістської пропаганди. Головний здобуток, на думку Маляр – нам доволі швидко вдалося прорвати інформаційну блокаду Росії. І це вже оцінили у всьому світі, і в самій Росії.

– Це потрібно було робити день-два, дуже швидко. Щоб вони зрозуміли, що тут не навчання для їхньої армії, а насправді це повномасштабна війна. І нами було організовано декілька кампаній. Перша – це ми організували call-центр разом з Нацполіцією. І буквально в перші дні ми отримали тисячі дзвінків російських матерів і дружин, які шукали своїх чоловіків, – каже Ганна Маляр.

Таким чином, ми фактично переграли російські заборони на різні джерела інформації. Як-от на стримання інтернету, тощо. Тому що це живі люди. Це фактично наші агенти, які носять живу інформацію про те, що їхні чоловіки і сини тут гинуть. Друге, те що нам вдалося, ми все ж таки змогли практично кожному росіянину показати трупи російських військових тут. Це те, що їм було дуже складно сприйняти. І саме тому на сьогодні в Росії дуже потужно ухиляються росіяни від мобілізації. Тому що вони всі бачили, що з ними тут відбувається.

Зі здобутків цього місяця заступниця міністра оборони відзначає новий проєкт, який заохочує російських армійців складати зброю і виходити з білим прапором.

– У нас відкритий проєкт роботи з російськими військовими, щоб вони здавалися в полон. Буквально проєкт тиждень проіснував – 2 тис. дзвінків від росіян з питанням: як здатися в полон? – каже Ганна Маляр.