Львівський портал

Ігор Берник: «Найважче було на Великдень: тоді за одну ніч померли троє пацієнтів»

Заступник директора Львівської обласної інфекційної клінічної лікарні Ігор Берник про виклики з якими зустрілись медики та як понад два місяці витримують напружену роботу в режимі нон-стоп:

 

Найважче було спочатку. Нам щодня доводилось зустрічатись із новими викликами, вчитись чомусь новому. Тому повинні були приймати швидкі рішення й по-новому організовувати роботу лікарні. Коли почали з’являтись перші хворі, то дехто з працівників злякався.

Так, звільнилась одна лікарка та близько десяти медсестер і санітарок. Хоча раніше в нас були і серйозніші захворювання, і ніхто й не думав звільнятись. Та на їхнє місце відразу прийшли нові працівники. Це є життя, хтось звільняється, а хтось приходить. Так було завжди і це не впливає на надання меддопомоги.

Можливо, спочатку була певна легковажність, але вона різко зникла. От коли надаєш допомогу хворому з підозрою, а наступного дня він потрапляє до реанімації з підтвердженим коронавірусом, тоді починаєш хвилюватись і за себе. Починаєш згадувати чи правильно були одягнені засоби індивідуального захисту, чи часом не стались якісь механічні пошкодження при наданні меддопомоги хворому, бо коли стан хворого різко погіршується, ти не думаєш в чому ти одягнений, ти думаєш про те, аби якнайшвидше йому допомогти – це вже на підсвідомому рівні медика, це такий інстинкт врятувати.

Також легковажність як рукою знімає, коли бачиш, як пацієнт може померти, навіть не дійшовши з приймального відділення до реанімації, або коли одночасно помирають декілька хворих.

Після таких моментів все змінюється, лікарі починають серйозно ставитись не лише до самої ситуації, а й, наприклад, до одягання захисних костюмів, допомагати один одному. Завжди перевіряєш, чи все правильно одягнув, чи нічого не порвалось. Також дуже важливо правильно знімати засоби захисту, щоб не інфікуватись. І цей процес тепер у нас доведений до певної автоматичності та досконалості. Доки людина не побачить – буде сумніватись. Але не варто вчитись на своїх помилках. Часом вони непоправні.

Завжди дуже тяжко, коли помирають пацієнти. Особливо, коли це твої колеги-медики з інших лікарень. Робиш все можливе, але не завжди маєш позитивний результат. В такі моменти відчуваєш себе безсилим. Найважче нам було на Великдень: тоді за одну ніч померли відразу троє хворих.

Найскладніше є медсестрам, які доглядають пацієнтів. Вони цілодобово разом. Згодом хворі стають частинкою нашої лікарняної родини. І коли розумієш, що вже нічого не вдіяти, серце розривається навіть у людей, які працюють вже багато років.

Ми працювали і продовжуємо це робити. Хтось назвав би це викликом, а ми вважаємо, що просто робимо свою роботу»



Джерело: Інформаційна агенція «ЛЬВІВСЬКИЙ ПОРТАЛ»

Back to top button
Facebook
Close