Грошове «тиловика», відпочинок штурмовика і СЗЧ: командир 1-го штурмового полку про рекрутинг, ротацію та забезпечення
Яким має бути грошове забезпечення на передовій і в тилу, щоб достатньо мотивувати до військової служби?
Чому війну не можна виграти самими лише безпілотниками та якою є роль штурмових підрозділів у сучасній війні? Як інтегрувати у межах одного підрозділу різні категорії військовослужбовців — добровольців, мобілізованих, колишній засуджених і тих, хто повернувся із СЗЧ?
На питання АрміяInform відповів капітан Дмитро Філатов з позивним «Перун» — командир Першого окремого штурмового полку, який постав на основі підрозділу, створеного Героєм України Дмитром «Да Вінчі» Коцюбайлом.
— Перший окремий штурмовий полк пройшов шлях від добровольчого формування до полку в складі Сухопутних військ Збройних Сил України. Як відбулась ця трансформація? Що вона дала вашому особовому складу і бойовим спроможностям підрозділу?
— Цей шлях починав ще Дмитро «Да Вінчі» Кацюбайло з першої окремої штурмової роти, яка не входила до складу Збройних Сил. Це було добровольче формування.
Пізніше, під час широкомасштабного вторгнення, Дмитро пішов до лав Збройних Сил і почав об’єднувати певні осередки добровольців — як тих, хто був у регулярних військах, так і тих, хтось був в таких же добровольчих формуваннях.
За період з 2014-го до 2022 року у нього сформувалось дуже велике коло знайомств у військовому середовищі. Він запропонував багатьом із них долучитися та об’єднатися, щоб створити формування у складі Сил спеціальних операцій.
Згодом чисельність підрозділу зросла настільки, що штатна чисельність ССО вже не дозволяла нам там залишатися. До того ж ми здобули дуже багато трофейної зброї і хотіли її залишити, а штатом це було не передбачено. Тому нам запропонували сформувати механізований батальйон.
Так ще за часів життя Дмитра Коцюбайла було сформовано окремий механізований батальйон, який увійшов до складу 67-ї окремої механізованої бригади. Після загибелі «Да Вінчі» його очолив Юрій Капуста.
Оскільки наш підрозділ мав певні традиції, завжди вів агресивні наступальні дії, то нам запропонували сформувати на базі механізованого батальйону штурмовий. Так ми стали одним із перших новосформованих штурмових батальйонів.
Після цього вже в штурмовому батальйоні після Юрія Капусти командиром став я, і ми доросли до окремого штурмового полку.
— Ви кілька разів згадали про засновника підрозділу — Героя України Дмитра «Да Вінчі» Коцюбайла. Як впливає на внутрішній дух і традиції підрозділу його спадок?
— Насамперед це пам’ять та вшанування. Дмитро здійснив життєвий подвиг і зробив визначальний внесок у створення підрозділу. Нині війна значно змінилась, як порівняти з 2014 роком, тому підрозділ набув вже зовсім інших спроможностей.
Тому не можна порівнювати попередній період і нинішню ситуацію. Але базові традиції, базове ставлення всередині колективу, безумовно, зберігається ще з добровольчого етапу формування та діяльності підрозділу.
Ми бережемо закладені Дмитром Коцюбайлом традиції — у полку всі ставляться один до одного як до рівних, поважають професійні якості. Більшість офіцерів полку починали свій бойовий шлях солдатами — нині це командири батальйонів та їхні заступники, командири рот, командири взводів.
Також це бойові кадрові офіцери на посадах, які потребують відповідних знань та кваліфікації. Це важлива характерна риса нашого підрозділу.
— Бійці, які склали основу 1-го окремого штурмового полку, пройшли найгарячіші точки війни: від оборони Києва навесні 2022-го року до контрнаступу на Харківщині восени 2022-го року, визволення Балаклії, Куп’янська, Ізюма. Взимку та навесні 2023 року бійці брали участь у запеклих боях за Бахмут, Соледар, Кліщіївку.
Який досвід виніс підрозділ із цих різнопланових операцій? Що довелося змінити чи вдосконалити після досвіду оборони столиці, наступальних дій на Харківщині та бойових дій у районі Бахмута?
— Наш підрозділ постійно вдосконалюється, ми працюємо над собою, над своєю майстерністю і через місяць будемо кращими, ніж є зараз. Всі згадані етапи нашої історії, бойові дії, в яких підрозділ брав участь, дозволили накопичити досвід, який ми передаємо всім, хто долучається до полку — весь особовий склад, молоде поповнення, отримують всі здобути нами знання.
Ми постійно намагаємося максимально вдосконалюватися, цей процес відбувається безупинно. Ми маємо дуже різноманітний досвід. Мабуть, єдине, де в нас немає досвіду, це в небі і на воді. Ось тут ми не дуже орієнтуємося. А ось урбанізовані зони, ліси, посадки, поля ми вивчили досконало у різні періоди — взимку, навесні, влітку, восени.
На мій погляд, підрозділ накопичив унікальний досвід сучасної війни, бо ми постійно перебуваємо в найгарячіших точках, на найбільш складних ділянках фронту. Там у нас завжди дуже сильний противник, і тому ми самі мусимо ставати максимально сильними.
— Ви згадали, що характерною особливістю підрозділу є агресивні наступальні дії, притаманні штурмовому підрозділу. Як би ви визначили місце, роль, завдання штурмових підрозділів в загальній структурі Збройних Сил у сучасній війні?
— Переоцінити важливість штурмових формувань у сучасній війні точно не можна. Чому? Тому що, як і в будь-якому зіткненні, навіть якщо ми беремо спортивне змагання, наприклад, бокс, скільки ти не будеш перебувати в обороні, ти не виграєш, ти не переможеш, поки не почнеш атакувати противника. Обороною війну не виграти.
Агресивний стиль ведення бойових дій означає, що ми завжди націлені на знищення противника. Це основна мета. Наш підрозділ навіть короткий період часу не перебував на тих ділянках, де не було постійних якихось зіткнень. Тому в наших традиціях взагалі немає такого уявлення, як просто зайняти оборону і чекати.
Якщо противник слабкий, ми його точно будемо продавлювати. Якщо противник сильний, то ми будемо його виснажувати, діяти маневром і знищувати якомога більшу кількість ворогів, щоб отримати змогу просуватися вперед.
У сучасних умовах війни такі штурмові підрозділи дуже важливі. Чому? Тому що з цілком об’єктивних причин всі не можуть набути таких спроможностей, як штурмовики. Для цього потрібен певний досвід, який є доволі тяжким і не кожній людині він насправді під силу.
Треба ставитися до себе із суттєвими претензіями — ти повинен постійно вдосконалюватися, повинен постійно шукати рішення. Ти повинен дотримуватися суворих правил дисципліни, повинен мати сильний авторитет у колективі.
Командири повинні вміти вести бойові дії в складних умовах. Їх не може підготувати тільки академія, бо академічних знань недостатньо — потрібно набути реального бойового досвіду.
Солдати мають бачити в тобі не просто командира, а лідера, за яким хочеться йти. Тому таких командирів для такої великої армії насправді набрати дуже складно, їх треба поступово виховувати.
У нас це вийшло, мабуть, завдяки тому, що сам характер підрозділу такий — сюди йшли ті люди, які хотіли боротися за свою країну, за свою державу. Завдяки цьому ми зуміли це закласти в фундамент формування нашого полку.
— Біля витоків формування підрозділу стояли та його кістяк сформували мотивовані патріоти. Однак війна триває 12-й рік, відбулося масштабування підрозділу, неуникненними є втрати. Як нині вирішується питання поповнення особового складу, як організовано рекрутинг до полку?
— Стосовно рекрутингу ми працюємо по багатьох векторах. Перш за все, ми намагаємося залучати на підписання контракту. На жаль, наш підрозділ з невідомих мені причин не потрапив до проєкту «Контракт 18‒24». Якби ми до нього долучилися, думаю, це б дало нам ще більше надходження особового складу.
Однак є як є — ми укладаємо контракти з громадянами України старшими за 24 роки. Це не та цифра, яку б хотілося, і не та цифра, яка була на початку війни. Але це одне з джерел набору бійців.
Наступне джерело — це військовослужбовці, які йдуть у СЗЧ з інших підрозділів. Ми їздимо по батальйонах резерву, спілкуємося з людьми, розповідаємо про наш підрозділ. Це ще одне з джерел.
Наступне джерело — це навчальні центри, де ми також здійснюємо відбір. Це так звані бусифіковані військові, з яких у подальшому формуються справжні штурмовики.
Ще одне джерело — це засуджені з колонії. Такими є основні джерела: контракт, повернення із СЗЧ, мобілізовані з навчальних центрів та колишні засуджені.
— Є різні думки щодо військовослужбовців, які повертаються із СЗЧ. Як ви ставитеся до ініціативи амністії за СЗЧ у разі повернення до лав Сил оборони?
— Часто СЗЧ — це можливість перейти з одного підрозділу в інший. Якщо в попередньому підрозділі військовий вичерпав можливості для порозуміння, якщо він не може знайти там себе, але хоче продовжувати службу, то СЗЧ є певним варіантом вирішення цієї ситуації.
Ще одна причина СЗЧ полягає в тому, що військовим катастрофічно не вистачає часу та можливостей для збереження їхньої сім’ї, їм недостатньо тих тридцяти діб на рік відпустки. Людина раз на пів року потрапляє на 15 днів додому. Через це багато хлопців втратили родини, тому що не можуть бути разом із сім’ями. Це дуже сильно і критично впливає.
Я ставлюся до ініціативи спрощеного повернення із СЗЧ позитивно.
— А як щодо колишніх засуджених? Як відбувається інтеграція до підрозділу бійців з таким бекграундом? Як вони себе проявляють під час служби?
— Засуджені, як і звичайні мобілізовані, теж із часом стають солдатами. Звісно, вони мають певні особливості з огляду на те, що не були законослухняними громадянами. Вони мають антисоціальні риси поведінки, є певна проблематика в їхньому інтегруванні до військового середовища.
Наприклад, на початку вони дуже складно комунікують з командирами. Коли вони приходять, то сприймають командира за аналогією з представником адміністрації колонії — це «ще якийсь дядька, який має владу, щось від нас вимагає». Їм складно побачити в командирі людину, яка про них піклується і вимагає від них виконання певних завдань заради того, щоб вони самі зберегли своє життя.
Однак з часом, після перших боїв, після перших зіткнень, коли колишні ув’язнені більше усвідомлюють військову культуру, вони поступово інтегруються. У багатьох в минулому були проблеми із вживанням наркотичних засобів, тому до цього треба дуже уважно ставитися і не допускати таких випадків.
Є, звісно, певна проблематика з дотриманням дисципліни. Вони менш дисципліновані, вони потребують більшої уваги щодо дисципліни. Є серед них і ті, хто взагалі не може інтегруватися у військове середовище, але такі люди є і серед мобілізованих.
Тому в цілому я ставлюся до цієї ініціативи дуже позитивно. Ці хлопці вже зробили дуже багато важливої роботи, виконували багато складних завдань, і я до них ставлюсь з великою повагою.
— Колишні засуджені, мобілізовані і ті, хто прийшов з інших частин через механізм СЗЧ, вливаються в досвідчений колектив з усталеними традиціями. Як саме цей механізм організовано в першому окремому штурмовому полку?
— Насамперед це адаптивний період. Він може мати різну тривалість, але зазвичай становить близько місяця. Під час злагодження, під час інтеграції нових бійців вони комунікують з досвідченими солдатами, з командирами. Хлопці розповідають їм про свій бойовий досвід і поступово люди втягуються в це середовище.
Самі військові дії, бойові дії ми ведемо, змішуючи досвідчених хлопців і додаючи до них якусь кількість недосвідчених. Відповідно, хлопці, які тільки прийшли на війну, перебувають у досвідченому середовищі, тому їм легше, у них є орієнтир на кого рівнятися, у них є ті, хто допоможе їм у бою.
Пізніше, з часом, вони вже стають досвідченими, і так само до них додаються менш досвідчені хлопці.
— Наскільки вдається в нинішніх умовах організовувати відпочинок особового складу, забезпечити ротацію, виводити бійців на перепочинок і відновлення? Чи реально це в нинішніх умовах?
— Наразі дуже складно забезпечити достатній обсяг відпочинку особовому складу. Ми намагаємося максимально приділяти увагу тому, щоб люди, які вийшли зі штурмових дій, могли повністю відновитися.
Треба розуміти, що штурмові дії — це не просто посидіти в посадці. Це фізичне, емоційне, психоемоційне перенавантаження. Хлопці проводять тиждень — десять днів у штурмових діях. Тепер немає такого, щоб відштурмувати добу і повернутися потім за тиждень, як це було у 2022 році. Штурми йдуть більш запеклі, бійці вимушені в цьому процесі перебувати тиждень — десять днів, інколи два тижні.
Люди виходять зневоднені, бо попри те, що їм дають воду, їжу, вони все одно не можуть через свій психоемоційний стан нормально відновлюватися. Організм втомлюється, виснажується, зневоднюється.
Коли хлопці виходять, їм недостатньо відпочити три дні. Для того, щоб вони могли ефективно виконувати завдання, в ідеалі їм потрібно після тижня активних штурмових дій давати до двох тижнів відпочинку. Тому що вони після тижня штурмів перших три доби лише сплять і п’ють воду.
Звісно, з досвідом люди звикають до цього, але це дуже суворе ставлення до власного організму. Тому, на жаль, забезпечувати достатній відпочинок складно, але ми намагаємося, щоб хлопці максимально відновлювалися, щоб вони могли ефективно виконувати завдання.
З приводу відпусток, ми зараз намагаємося донести керівництву держави, старшим командирам про важливість відпусток. Тривалість відпустки має зрости до 60 діб на рік. За два місяці людина зможе поїхати до родини, побачити дітей, дружину, батьків.
Це допоможе не тільки в збереженні їхньої боєздатності, а й покращить їхній психоемоційний стан. У подальшому це допоможе також повернути цих людей до цивільного середовища. Їхня інтеграція буде більш природною.
— Яка нині ситуація із забезпеченням? Чи достатнім є забезпечення зброєю, боєприпасами? Що з речовим та продовольчим забезпеченням?
— Забезпечення боєприпасами є достатнім. Для ведення бойових дій у нас є все необхідне. Як зброя, так і боєприпаси. У нас в Україні зараз виробляється багато зразків військової техніки та озброєння.
Наприклад, ми застосовуємо БТР-4Е, які отримали в достатній кількості для того, щоб вести бойові дії. Я вважаю, що це один з найкращих зразків БТР у сучасних бойових умовах. Він має потужну автоматичну гармату, має кулемет, має протитанкові ракети. Тобто це достатньо озброєний БТР, який має гарний протимінний захист.
Також у нас є самохідні «Богдани», які ми теж отримали новенькими. Вони теж дуже-дуже добре себе зарекомендували в цій війні. Тому озброєння та військової техніки цілком достатньо для ведення бойових дій. Якоїсь критичної нестачі в цьому сенсі немає.
Щодо харчового забезпечення, теж жодних нарікань немає. Харчуються всі дуже добре — фрукти, м’ясо, риба. Вирішення цього питання здебільшого лежить на плечах командира підрозділу. Держава дала всі необхідні інструменти для того, щоб командир забезпечив підрозділ.
Кожен підрозділ укладає угоди з постачальниками, і командир може обирати постачальника, який його буде влаштовувати. Для нас не є проблемою, щоб у солдата періодично з’являлася червона риба, завжди було м’ясо, фрукти.
Стосовно речового забезпечення, то на даний момент воно в цілому є достатнім. В цілому якісна форма, взуття, балістичний захист. Звісно, завжди є що покращити — в сучасних виробників з’явилося багато різних зразків легкого балістичного захисту, яких ще немає у Збройних Силах.
Загалом стосовно речового забезпечення, є куди рухатись і необхідно рухатись. Базово бійці забезпечені добре, але є потенціал для покращення.
— Чи є достатнім грошове забезпечення бійців?
— Солдат-піхотинець, який перебуває на позиціях і виконує бойові завдання, отримує оклад від 20 до 27 тисяч грн залежно від посади. Додатково він отримує також 100 тисяч бойових і ще 70 тисяч додатково.
Також є додаткове преміювання за інтенсивність штурмових дій. Не завжди воно є, не кожного місяця, але в будь-якому випадку грошове забезпечення солдата, який бере участь у штурмових діях і залучений в першій лінії, доходить до 200 тисяч.
Однак у той же час особовий склад, який займається тиловим забезпеченням, перебуваючи на ППД, отримує тільки 20 тисяч грн. При цьому ці люди так само мають лише 30 діб на рік відпустки і не мають жодного вихідного.
Їхній робочий час обліковується зовсім не так, як у цивільних, які працюють з 8:00 до 17:00 з двома обов’язковими вихідними. Вони працюють від постановки завдання до його виконання. При чому в процесі можуть ще пару додаткових завдань отримати.
Тобто, якщо ми беремо ППД і людей, які займаються тиловим забезпеченням, то вони вимушені працювати за 20 тисяч без вихідних і мають ненормований робочий день. А вони можуть бути з тимчасово окупованих територій, їхня родина перебуває десь не у власному будинку, вимушена винаймати житло.
Працюючи на Збройні Сили в умовному тилу, солдат не зможе своїм грошовим забезпеченням закрити поточні потреби родини, не зможе бути підтримкою для своїх дітей, дружини, батьків.
Це критично впливає на мотивацію долучатися до Збройних Сил, коли чоловік розуміє, що краще буде працювати в Києві вантажником за 30 тис. на місяць, матиме восьмигодинний робочий день, два вихідні на тиждень і кожного дня бачитиме свою родину. Тому питання грошового забезпечення потребує вирішення.
— У вас формується нині підрозділ БПЛА. Як ви оцінюєте роль сучасних технологій у війні? Яку роль відіграють зараз у бойових діях безпілотники?
— Ми наразі активно рекрутуємо бійців до батальйону БПЛА. У нас дуже якісні фахівці та інструктори з високим рівнем підготовки. Тому нам потрібні люди, які мають бажання рухатися і розвиватися в цьому напрямку. Все необхідне ми їм дамо.
Стосовно важливості безпілотників не тільки для штурмових підрозділів, а взагалі ролі підрозділів БПЛА в сучасній війні, то її важко переоцінити. Саме підрозділи БПЛА зараз є основною технологічною складовою. Від розвитку таких підрозділів у Збройних Силах буде залежати успішність нашої армії.
Це саме сучасна технологічність війни. Якщо ми беремо Першу світову, то такою технологічною новацією стала бронетехніка, танки. У Другий світовій це стали системи залпового вогню на кшталт «Катюші», це винищувальна та бомбардувальна авіація. У сучасній війні основним технологічним проривом стали підрозділи БПЛА.
Я вважаю, що вкрай доцільним і правильним було формування «Лінії дронів», але воно не повинно бути однополярним, тому що самі підрозділи БПЛА без підрозділів піхотних, без штурмових не є панацеєю в сучасній війні. Якщо ми втратимо в розвитку наземних підрозділів сухопутних військ, не розвиватиметься зв’язок підрозділів БПЛА зі штурмовими підрозділами, то ми втратимо нашу ефективність і самими лише підрозділами безпілотників війну ми не виграємо.
Тому має відбуватися посилення цієї складової в усіх підрозділах — механізованих військах, штурмових військах, повітрянодесантних військах. Також необхідно приділяти увагу розвитку наземних роботизованих комплексів, які нині дуже широко застосовує наш підрозділ у логістиці й поки що меншою мірою безпосередньо в штурмових діях.
Є певні проблеми, які не дають масово застосовувати НРК для ведення штурмових тій і підтримки наземних операцій. Але в майбутньому, я впевнений, це буде ще одним напрямом для технологічного розвитку наших військ.
Дізнатися більше про традиції та бойові будні можна на сайті та сторінках підрозділу в соціальних мережах Facebook, Instagram і Telegram.
Фото: 1-й окремий штурмовий полк
Джерело: Інформаційне агентство АрміяInform
