Грецька трагедія з коктейлем Молотова: рецензія на фільм-протест Афіна від Netflix

Після прем’єри на Венеційському кінофестивалі платформа Netflix представила стрічку Афіна режисера Ромена Гавраса.

Ще до прем’єри цей фільм розглядали як потенційного кандидата на Оскар від Франції. Але, якщо іноземні критики висловили своє захоплення картиною, на батьківщині її зустріли холодно, з осудом, та навіть назвали “передвісником громадянської війни”.

Врешті фільм на Оскар висунути не ризикнули. Подібна історія була й минулоріч з не менш провокаційною стрічкою Титан Джулії Дюкорно, яка перемогла у Каннах, але пройшла повз боротьбу за Найкращий іноземний фільм Американської кіноакадемії.

Афіна й справді досить вибухонебезпечна та жорстока. Однак це своєрідне сенсаційне відкриття у світі кіно 2022 року. Якщо розглядати її з філософської точки зору, це твір, який одним оком дивиться у сьогодення, а іншим – на вічне. Він, безсумнівно, актуальний, але водночас – це тема поза часовими межами, класична грецька трагедія.

Дія фільму відбувається впродовж одного дня і ночі – спершу у поліцейському відділку, а потім у загородженому районі Парижа. Події стрічки розгортаються після смерті дитини від дій поліції. Після чого брати загиблого хлопчика опиняються на протилежних боках конфлікту.

Старшого Абделя (Далі Бенссала) глядач бачить у першій же сцені у військовій формі. Він є героєм війни, але в очах молодшого брата Каріма (дебютна роль Самі Слімана) – зрадник. Щодо Каріма, то він стає чимось схожим на месію на тлі протестів, які спалахнули у Франції як помста за смерть хлопчика. Ще один брат Моктар (Уасіні Ембарек) – торговець наркотиками, який понад усе хоче врятувати товар та самого себе з району, де спалахнули протести.

Афіна починається з першої сцени, в якій Карім мовчки спостерігає, як Абдель проводить пресконференцію, запевняючи ЗМІ та громадськість, що влада робить усе, щоби визначити вбивць хлопчика. Але молодший Карім не вірить жодному слову. Він мовчки запалює коктейль Молотова та кидає його у бік поліцейського комісаріату, що призводить до повної анархії.

Коли протестувальники штурмують відділок, камера стежить за Карімом від коридору до коридору, крізь натовп розлючених молодиків, які сіють хаос та озброюються арсеналом поліцейської зброї. Це все знято одним довгим кадром. Камера слідкує за Карімом далі до фургона, на якому вони втікають, і аж до району Афіна.

Окрім режисера Гавраса, творцем майстерно поставленого хаосу виступив оператор Матіас Букар. Цей дует підносить глядачу понад 10-хвилинний екшн. Але, що найголовніше, творці Афіни змогли підтримати рівень інтенсивності, який був на початку, впродовж наступних 80 хвилин.

Ще один компонент, який доповнює стрічку – це музика Gener8ion, яка нагадує роботи Ганса Циммера, написані для фільмів Крістофера Нолана.

У грецькій міфології Афіна була богинею війни та мудрості. І коли Карім просить поліцію оприлюднити імена вбивць, усі троє братів усвідомлюють, що справедливості не слід чекати. Усі вони безсилі перед долею, і як у класичній грецькій трагедії, мають зіграти свої ролі до гіркого кінця. І вони це роблять.

Під час перегляду може скластися враження, ніби фільм Гавраса заохочує до насильства. Але він швидше підкреслює тезу, що насильство породжує насильство. Півтори години фільму минають як спалах. Вражаючі кадри довгих планів лише наштовхують на запитання: як вони їх зняли? І хоча фільм не представляє Францію на Оскарі, утім, має всі шанси отримати номінацію на цю премію.