Гонорари зменшились: Ірина Островська про кіно під час війни, акторів з РФ та особисте

Акторка Ірина Островська в ексклюзивному інтерв’ю Life. Фактам ICTV розповіла про фільм Дім за склом, в якому зіграла головну роль.

Її героїня – сильна й нарцисична лідерка, амбітна архітекторка Вікторія, яка змушена зануритися в розслідування зникнення власної доньки Аліси, яку підозрюють у розповсюдженні наркотиків.

Ірина Островська поділилася, як фільм сприйняли за кордоном, як змінилися гонорари акторів під час великої війни та чи спілкується з колегами з РФ. Також вона привідкрила завісу особистого життя, розповівши про сина і свої захоплення.

Про трилер Дім за склом та реакцію іноземців

— Вже 30 січня на екрани вийде фільм Дім за склом. Назвіть, будь ласка, три причини, чому цю стрічку варто подивитися? 

— Це інтригуючий трилер про жінку, яка вже нікому не довіряє, вирішує розпочати власне розслідування у справі зникнення своєї дочки і виходить на наркодилерів. У людини, в якої все завжди йшло за планом, це все починає валитися з рук. 

Це складна історія людини неймовірно сильного характеру, яка проходить через біль втрати і вибирає шлях йти далі у свій спосіб, всупереч загальноприйнятим очікуванням суспільства. Це урбаністичний динамічний фільм про сучасних людей у сучасному Києві, який нам вдалося зафіксувати на плівку за місяць до повномасштабного вторгнення.

— Як, на вашу думку, фільм Дім за склом може вплинути на глядачів? Що ви хотіли б, щоб люди відчули чи зрозуміли після перегляду стрічки? 

— Фільм вже був на деяких фестивалях, тож як його сприймають? Я вже знаю з достатньої кількості відгуків, щоб сформувати думку. Дім за склом має дві категорії глядачів: одним він потрапляє в самісіньке серце, вони рефлексують з приводу побаченого, співчувають головній героїні Вікторії, розуміють її характер і мотиви і надихаються нею.

Був випадок, коли до мене підійшла жінка і сказала, що побачила себе в моїй героїні, що відчувала такий самий тиск несприйняття її вчинків і реакцій.

Є також й інші глядачі, яких така персонажка відштовхує, вони сприймають її як абсолютно неемпатійну, жорстку, нарцисичну, не можуть зрозуміти, чим вона керується.

Напевно, я б хотіла, щоб саме це відчули глядачі: не варто очікувати від людини реакції, яку прийнято вважати “нормою”, ми ніколи не знаємо, що людина прожила і яку ціну заплатила за свій успіх. І щоб батьки підлітків подумали, а чи впевнені вони, що точно знають, чим насправді займається їхнє чадо.

— Ваша героїня у фільмі опинилася у складній ситуації і продемонструвала силу свого характеру. Чи відчуваєте ви схожість з нею? Чи ви кардинально різні? 

— Мені, як акторці, завжди цікавіше грати ролі, які не схожі на мене, які навіть всупереч моїй особистості, характеру, зовнішності. Так, наприклад, було і з моєю першою роллю в стрічці Антоніо Лукіча Мої думки тихі, коли перевтілення було не лише психологічне, мене навіть мої батьки не відразу впізнали.

З Вікторією у нас багато спільного, я теж наполеглива, амбіційна, мене теж сприймають, особливо ті, хто мене близько не знає, як відсторонену, і в моєму особистому житті були ситуації, коли я діяла так само жорстко. А ще я теж люблю іронію, як вона.

Але для мене було випробуванням реагувати на події так, як задумав цю персонажку режисер Тарас Дронь. Наприклад, я ніколи в житті не плювала в обличчя і мусила це зробити в кадрі чудовій акторці і моїй подрузі Олені Іллєнко. Дякуючи Богу, я не проходила через такий страшний життєвий досвід, як Вікторія, тож засуджувати певні неочікувані реакції я не маю права.

— Ви з командою показували Дім за склом за кордоном. Як фільм сприйняли іноземні глядачі? 

— Я вже трошечки згадала про сприйняття вище, але додам – приємно було почути, що Дім за склом став для них відкриттям, адже про українське кіно за кордоном теж сформувався деякий стереотип. Вони побачили сучасних людей, в умовах таких, як вони, з притаманними їм проблемами.

Я вважаю, що презентування за кордоном нашої культури, зокрема кінематографу, як чогось екзотичного, не завжди спрацьовує нам на користь. Мені подобається, коли українців сприймають як повноправних європейців, і щоб досягати цього, кіно має беззаперечну силу.  

Фото: бекстейдж зйомок фільму Дім за склом

Про гонорари, зміну професії та акторів із РФ

— Як, на вашу думку, змінився український кінематограф за три роки повномасштабної війни? 

— Українське кіно досягло нереальних для нас досі успіхів, завдяки документальній стрічці 20 днів в Маріуполі отримало першого Оскара. Цими днями номінована на Оскар також документальна стрічка Порцелянова війна. Нам саме життя підкидає історії, які неможливо вигадати, й українці та, беззаперечно, світ повинні знати про них.

Але ж документалістику дивиться досі обмежена кількість людей, вже третій рік повномасшабної війни, а ми досі не зняли героїчну драму з гострим непередбачуваним сюжетом. А ще мені хотілося, щоб ми думали наперед і про історії, які були б поза часом, поза війною. 

— Які три українські фільми/серіали ви б порадили подивитися кожному українцю? 

— У нас є вже хороше якісне кіно, з чудовою режисурою і темами, акторськими роботами, складне, міжнародно визнане, але оскільки ви говорите про кожного українця, то я неймовірно радію, що нарешті зняли серіал масової культури Прикордонники (режисер О. Єсаков). Таких просвітницьких і патріотичних проєктів має бути багато.

— Багато хто з ваших колег скаржився на те, що гонорари після початку війни суттєво зменшилися. Як війна вплинула на ваші заробітки? 

— Так, гонорари дуже знизились. Самих зйомок стало менше, і ще на ті, які пропонуються, я не завжди погоджуюсь, намагаюсь не входити в проєкти, за які потім буде соромно. Тому в перервах між зйомками я постійно вдосконалюю свою англійську, вже мала цікаві проби в міжнародні проєкти і наразі шукаю агента, який би міг мене представляти в Європі.

— Чи думали особисто ви про зміну професії? Ким би могли працювати, якби не акторство?

— Моя перша вища освіта була зовсім не акторська, тож це була мрія, якої я вперто досягала і не планую від неї відмовлятися. Але якщо дуже скрутно буде, я не сумніваюсь, що зможу щось придумати.

Але поки мені хочеться розширюватися в творчості, наприклад, я б дуже хотіла частіше брати участь в театральних проєктах, а також іноді прокидаються режисерські амбіції, в голові постійно крутяться історії, які б хотілося зняти.

Фото: бекстейдж зйомок фільму Дім за склом

— За час своєї кар’єри ви перетиналися на знімальному майданчику й з російськими акторами. Чи писав вам хтось із колег із РФ після початку великої війни? Чи, можливо, ви намагалися до когось достукатися? 

— Ніхто не писав, і я не намагалась стукати. Так, я перетиналась з ними в кадрі, і це все, вони ніколи мене не цікавили. Писали інші іноземні актори і режисери, з якими я працювала і які мене дуже підтримали, литовська прекрасна акторка Аґне Грудіте, хорвацький режисер Далібор Матаніч. А з РФ не писали, навіть мій рідний дядько, знаючи, що я на той час жила в Бучі, не відповідав на жодні мої повідомлення. 

— Як ставитеся до акторів, які, попри війну, продовжують жити і будувати кар’єру в Росії? Як, наприклад, акторка Антоніна Паперна.

— Вони мені не цікаві, вони вибрали свій шлях, яке мені діло до них.

Про особисте життя та сина

— У своїх соцмережах ви практично не ділитеся особистим життям, та і в мережі про це небагато інформації. Чому обрали таку позицію?

— Особисте життя тому й особисте, щоб тримати його при собі. Але це не була позиція, по-перше, мене ніхто не питав, по-друге, виставляти “білизну” на огляд мене не цікавило, моя професія і так часто вимагає оголеності в прямому і переносному сенсі. Але, якщо цікаво, я розлучена, і в цьому ніякого секрету немає.

Фото: бекстейдж зйомок фільму Дім за склом

— Чи можете трохи привідкрити завісу особистого життя? З інформації у мережі стало відомо, що у вас є син. Розкажіть про нього, скільки йому років, як часто проводите з ним час? 

— Так, в мене є син, Назар, йому 22 роки, він вже незалежний і самостійний юнак, з 12 років живе у Великій Британії, закінчив там школу, рік тому випустився з University of Warwick, факультет математики, операційних досліджень, статистики, економіки, працює за фахом в Лондоні.

Ми дуже рідко бачимося, максимум 1-2 рази на рік, наприклад, він прилітав до мене на показ фільму Дім за склом на Варшавський кінофестиваль, а в жовтні я літала до Лондона на фестиваль. Але, попри відстань, ми з ним дуже близькі.

— Чим захоплюєтеся, окрім акторства? Як вдається балансувати між професією та особистим життям?

— Крім акторства, головним моїм захопленням є мій доберман Гретта. Всі, хто має собак, розуміє, що це хобі з космічною віддачею.

До повномасштабного вторгнення я займалась фламенко і мрію до повернення в чудову школу Ольги Шарапи, також мене захоплювала їзда верхи, але все екіпірування для вершника я ще зберегла, і це добрий знак. 

Зараз вдома я займаюся йогою, це дозволяє не лише тримати себе в формі, для мене це антистресова терапія. А ще я іноді граю на своєму піаніно, його вдалося поремонтувати після того, як над ним познущались росіяни під час окупації Бучі.