Гітара, «Роккі» і самовпевнений напис на снігу: що бачать українські оператори БПЛА типу «Крило» на передовій

Він думав, що дрони — це «несерйозно». Сьогодні ж саме вони допомагають йому знищувати ворожу техніку, системи РЕБ, зривати штурми і наводити артилерію.

В інтерв’ю з кореспондентом АрміяInform командир взводу БПЛА з позивним «Рон» розповідає, як відбувається робота на відстані десятків кілометрів, як координуються удари і чому іноді найуспішніша операція — та, для якої навіть не довелося злетіти.

— Де ти служиш, чим займаєшся?

— Мій позивний «Рон», я командир взводу безпілотних авіаційних комплексів 42-ї окремої механізованої бригади, у війську я вже чотири роки.

— Розкажи про свій шлях. Розпочинав одразу в 42-й, чи були інші підрозділи?

— На початку повномасштабного вторгнення я підійшов до своєї дружини і сказав, що піду воювати. Єдине, про що ми з нею домовилися, що спочатку я пройду курс підготовки, опаную певний фах та навички і тільки після піду до війська, перед цим ще близько пів року був в ДФТГ, а потім долучився через знайомих до 14-ї окремої механізованої бригади, в розвідувальну роту пішов.

Далі нас відправили на проходження БЗВП, а звідти, коли я приїхав, мені повідомили, що я вже переведений в 42-у бригаду. Я сам не зрозумів, як так вийшло, але не шкодую.

— Як в твоєму житті з’явилися дрони?

— Це цікава така історія. Коли я був в ДФТГ, там проходили курси «технології в умовах війни». Я пройшов цей курс, отримав сертифікат, але зізнаюся чесно, думав, що це все не серйозно, а БПЛА не матимуть перспективи в майбутньому.

На основі цього сертифікату мені дали дрон, і я з ним поїхав воювати, а коли потрапив вже в 42-у бригаду, вийшов командир і сказав, що набирають операторів БПЛА. І тут мені став у нагоді сертифікат дронаря.

— Розкажи про свої перші бойові виїзди, які були твої основні задачі?

— Це був Серебрянський ліс в 2023-му році. Перше завдання було просто підвезти хлопцям генератор і радіостанції. Виїхати, подивитися, що там і як.

Приїхали на HMMWV, був свого роду хаос у взаємодії… Ледь до противника на позицію не заїхали, але благо вчасно зорієнтувалися.

Розвантажили, взяли генератор, давай бігти до хлопців, принесли вантаж, все нормально.

Вертаємось назад до автівки, а її вже привалило деревом. От такий перший бойовий вихід був.

—Як саме ти почав працювати безпосередньо з БПЛА?

— Будемо реалістами — підрозділи БПЛА почали з’являтися негласно. Тут варто віддати належне адекватним старшим командирам, які розуміли, що розвідка переднього краю може суттєво покращити ефективність усього військового організму.

Мене забрали на пілота, потім я потрапив у службу експлуатації безпілотних систем. Приходили борти, ми їх описували, а вже потім я перевівся в роту ударних безпілотних авіаційних комплексів.

Після Серебрянського лісу нас перекинули на Бахмутський напрямок. У нас було два екіпажі. До нас там був лише один і він працював 24/7. Я не знаю взагалі, як хлопці вивозили це все.

— Що тобі запам’яталося з періоду боїв за Бахмут?

— Взагалі дуже багато «вагнерів» було, а ще напалили чимало російських ТОС-1А «Солнцепьок», які виходили працювати за декілька кілометрів від передового краю.

— Де простіше працювати: в міській забудові чи у лісовій місцевості?

— Безумовно, в місті простіше, але якщо ми враховуємо пору року, то взимку краще буде ліс, бо техніка залишає сліди і її легше виявити і знищити.

— Яку «жирну» ціль вам вдавалося знищити?

— Це було під час наступу окупантів на Вовчанськ. Є така ворожа система радіоелектронної боротьби Р-340РП «Поле-21», яку ми знищили.

Взагалі ця історія — досить смішна, тому що ми приїхали на позицію і не могли злетіти. У нас просто було повне подавлення засобами РЕБ і ніхто не міг зрозуміти, в чому проблема.

В результаті, приїхала група спеціалістів до нас на позицію, які виставили апаратуру і вони засікли вороже «Поле-21», яке потім знищили.

Фактично ми зробили роботу, не вилітаючи.

— Розкажи про свою роботу оператора крила?

— Робота пілота — це рутина. Це більше про відповідальність та про самовіддачу в принципі. Ми ж літаємо там на відстань понад 20-30 км.

— Чи працює система бонусів єБали?

— Так, і досить ефективно. Ми подаємо дані про ураження і отримуємо бонуси для закупівлі обладнання, але варто враховувати, що цілі ближче 20 км нам можуть не зараховувати, бо ми працюємо на дальні дистанції.

— Я правильно розумію, що якщо ти виявиш важливу ціль ближче ніж певна відстань, тобі її не зарахують?

— Саме так, тому що ми пілоти «крила». Нам необхідно працювати далі. Вони кажуть: «Спасибі, але давайте шукайте далі».

Типу ось так це буде: якщо за 20 км ми знаходимо ціль, подаємо її на спільну систему взаємодії, і припустимо, ось ударний дрон якийсь бачить її, він підключається на цю ціль, і знищує, а бали діляться на нього і нас.

Загалом комунікація відбувається на досить високому рівні.

— Чи траплялися випадки, коли ви підтримували піхоту з повітря?

— Так, одного разу ми просто спустили борт на 150 метрів від землі, коли ворог пробував штурмувати наших піхотинців, і коли ми пролітали над ними, борт видавав звук майже як «Шахед». Ми пролетіли над ними пару разів, а вони порозбігалися і через тепловізор це було видно. Вийшло як психологічне подавлення.

— Якісь дивні ситуації бували під час роботи?

— Так, це було під час боїв за Вовчанськ. Якось ми залітали на понад 40 км, і от уяви картину, ми пролітаємо і бачимо, як окупанти під гітару в шортах та капцях сидять в лісі, накритий стіл і розпивають горілку.

На нас виходить наш начальник розвідки і каже: «хлопці це що таке»?

Ну і все, оперативно відпрацювали артилеристи під наше коригування. Потім вже не було там ні «мальчіків в шортіках», ні гітар, ні танців.

— Чи були випадки, коли важко було зрозуміти логіку дій противника?

— Якось виїжджала ворожа САУ-шка, яка відстрілювалася по нашим позиціям. Ми її хотіли виявити, але не вийшло. Це була зима 2025 року, все там же на Вовчанському напрямку, і на третій день ми літаємо, в районі ймовірної дислокації, і бачимо на снігу написано — «х*й».

Тобто ти уяви, що зробили росіяни: замість того, щоб там щось змінити, вони просто написали лайливе слово типу, «ви в нас не влучили», і заховали САУ поруч з тим написом. Ми навели на неї нашу артилерію та уразили.

— Ви працюєте лише в інтересах свого підрозділу?

— Не тільки, якщо є необхідність допомогти побратимам-суміжникам, то взаємодіємо разом.

Була цікава історія, яку мені розповіли суміжники, яких ми підтримували з повітря.

Їм було необхідно зачистити позицію противника, і ось вночі заходять вони в траншею, там стоїть черговий в дощовому пончо, вони його без шуму знімають, підходять ближче до входу в бліндаж і чують якийсь дивний шум всередині.

Обережно відсовують шторку вхідної ковдри, а там вісім росіян сидять спинами до входу і дивляться фільм «Роккі» по телевізору. Наші довго не вагалися, закинули їм «ефки», ті навіть не встигли зрозуміти, що відбулося.

— Чи працює система рекрутингу для набору саме операторів БПЛА?

— Так, в мене особисто є товариш, який захотів потрапити до нас в підрозділ. Він запитав спочатку, чи реально це, я уточнив у свого командира, чи є у нас місце по штату. Потім я йому скинув інформацію, він спокійно сам почитав, ніхто його не тягнув. Людина спокійно закрила усі свої особисті справи. Після того він пройшов всі необхідні процедури, БЗВП, фахове навчання.

Який сенс у мене втратити бійця, який ще не готовий до роботи, а кращого, може і не буде. Я стараюсь всіх новеньких хлопців ставити в екіпаж з досвідченими, які їх швидше підтягують до загального рівня. Я вважаю, це найбільш здоровий підхід.

— Яка твоя особиста мотивація бути у війську?

— Я, чесно кажучи цю мою мотивацію і не шукав. Ми ж ні до кого не ломимося, а вони прийшли до нас, на нашу землю.

Це знаєш, як в твою квартиру хтось вибив двері, зайшов, окупував прихожу чи коридор, і що, ти будеш вислуховувати його хворі розмови про те, що це тепер його?

Це смішно, а чекати, що він схаменеться, вибачиться і піде геть, то можна дочекатися, як він окупує всю твою домівку. Той, хто розуміє лише мову сили, має її відчути в повній мірі на собі.

Фото: з особистого архіву бійця