Герой України Євгеній Громадський — про захист Харківщини, службу і відповідальність перед державою

Про службу, війну, вплив батька розповів Євгеній Громадський, позивний Гром, офіцер Національної гвардії України та Герой України.

Розмова з захисником оприлюднила 25 лютого АрміяFM.

— Класно, що ви до нас завітали. Це по-перше, а по-друге, давайте згадаємо події чотирирічної давнини. Саме 24 лютого 2022 року ви на Харківщині з побратимами зупинили колону російської військової техніки. Можете пригадати хронологію цього дня?

— Я в той момент ще був молодим лейтенантом, котрий проходив військову службу у військовій частині 3017. Зараз це бригада наступу «Спартан». Всі прокинулися від обстрілу, як там мовиться, бойове хрещення пройшли обстрілом. Звісно, дуже сильно переживав за строковиків, тому що в мене виключно були строковики і там тільки два контрактники, але вони були на вихідних. Піднялися, оповістили весь особовий склад і почали триматися і чекати команди від старшого начальника. І перша команда сказала: «Ну ти ж хотів воювати. Їдь, воюй». І все, і дали команду висунутися в напрямку Гоптівки на окружну дорогу по Харкову і зайняти там оборону. І вже там зайняли оборону і чекали підхід противника в нашому напрямку. Паралельно в цей час вже велися на іншому заїзді 92-ю бригадою бої. Тоді перша колона, котра під’їхала до Харкова і там велися такі відступаючі, дуже жорсткий бій був. А ми чекали в той період часу.

— І стосовно чекання, просто цікаво, чи було усвідомлення того, що буде така велика війна? Тому що українське суспільство тоді поділялося на дві частини. Одна казала: «Та ні, путін не нападе», а друга частина чітко усвідомлювала, що станеться. Чи було знання того, коли це станеться, відчуття якісь особисті?

— Ну, особисті відчуття вони були присутні, тому що я дуже багато з батьком розмовляв на цей період, що от чекаємо. І я готувався, що рано чи пізно і на мій час настане велика війна, в котрій я прийму участь, і я себе готував там якось, що зі мною щось може трапитися, або якісь плани там з батьком розробляли, порядок дій наші. То я усвідомлював, але більшість, хто там зі мною на той час проходив службу, всі думали, що яка війна. На нас ніхто не нападе так у відкриту, ніхто не буде нас обстрілювати ракетами, авіацією бомбити, скидати термобаричні боєприпаси, вакуумні, великої важкості ФАБи, КАБи. Ну, ніхто цього не усвідомлював, але війна прийшла так, як вона прийшла і це дуже сильно відкрило очі багатьом людям.

— А цікаво, як ви долучилися до війська і чому зробили такий серйозний вибір?

— О, ну це дуже смішна історія. Я ще був маленьким, я виріс у військовому містечку, мати і батько військові. Звісно, вони не хотіли, щоб я був військовим, максимально не хотіли, щоб я проживав те життя, умовно, яке вони прожили. Але на мене дуже сильно повпливав серіал, котрий я дивився з дитинства з захватом і такий: «Все, я хочу служити в спецназі, я хочу бути розвідником». Так, я це подивився і все, і мною було прийнято рішення стати в майбутньому військовим. Але друге таке ключове рішення приєднатися до війська — це якраз була Революція Гідності і безпосередньо початок антитерористичної операції. Так як у мене всі друзі були там старші за мене на декілька років, там на десять, на вісім, і вони всі пішли одразу воювати до війська. Я дивився і думав: а чому я тут? Я ще дитина, я це розумію, але я повинен також робити. І тоді я собі сказав: «Все, я піду вчитися на військового, ставати офіцером, приєднаюся до армії».

— Чому Нацгвардія?

— Була дуже смішна історія. Я подавав взагалі в Львівську академію сухопутну, але батьки не хотіли, щоб я туди їхав вчитися, тому що далеко від дому. І вони приховали від мене запрошення на вступні іспити. І друге — це я подавав документи в Одеську академію сухопутки, на факультет «ССО та розвідки». Я приїхав, склав всі іспити, проходжу на медкомісію, і мені прямим текстом кажуть: «2000 доларів і ти поступив». Я кажу: «Я в армію йду не для того, щоб платити і щоб служити в ній, а для того, щоб захищати державу». Вона сказала: «Ну, добре тоді». І все. І я не пройшов по конкурсу, по медогляду. Мені сказали: «Нездоровий». Я приїхав, такий розчарований. Батько каже: «Чого такий засмучений?» Кажу: «Не поступив». Він каже: «Чуєш, тут же в Харкові є Академія Нацгвардії, там відкривають нову спеціальність». Я такий: «Цікаво, давай поїхали подивимося». Сподобалось. Нова програма була якраз для окремих загонів спеціального призначення. Я такий: «Все, хочу». Поступив. У нас взвод, котрий вчився за цією спеціальністю, був 22 людини. І було максимально дуже цікаво. Стрибки з парашутом, стрільби, альпінізм. Ну, все в дусі спецназу.

— Як це — бути Героєм України у 21 рік?

— Це дуже відповідально. Тому що в 21 рік це було неусвідомлення, що я Герой України і що це таке за звання. Це просто — ну, класно, супер. В першу чергу, це велика відповідальність перед суспільством, тому що ти вже не звичайна людина, ти Герой України. Ти є взірцем для своїх побратимів, для людей, ти є прикладом для суспільства. Якщо брати в плані якихось державних пільг, то тут дуже приємні пільги. По-перше, це звільнення від оплати комунальних послуг на 100%. Потім постійно 3 мінімальні заробітні плати, умовно пенсія. Безкоштовне лікування, протезування, додаткова щорічна відпустка 21 день. Також першочергова черга на отримання квартири від держави. Громадський транспорт безкоштовний. Є такий момент, що тобі та членам твоєї родини дозволяється раз чи два рази на рік безкоштовно користуватися залізничним транспортом, зокрема купе СВ.

— Загалом про членів родини вже почали говорити, чи дозволите трошечки спитати вас про батька? Яким військовим він був?

— Він дуже був справедливим і чесним. Прямо дуже чесною людиною. Якщо винен — карав. Якщо не винен — він тебе буде відстоювати до останнього. Але спочатку він в цьому питанні розбереться і тільки потім виносить своє рішення. Як військовий, він дуже справедливий був до особового складу і був для них прикладом. Багато хто з його побратимів досі мені пишуть: «Служили з вашим батьком». Деякі побратими у 2024 році, коли дізналися, що я буду очолювати батальйон, сказали: «Ми хочемо служити у вас, тому що ми починали службу у вашого батька». І люди перевелися з інших частин до мене. І це було дуже приємноЩо для тебе служба у Силах оборони України?

—Це захист нашої території, відстоювання нашої свободи. Найголовніше — це відповідальність перед державою і виконання свого конституційного обов’язку.

— Як ти гадаєш, чи можна зараз повторити ту мотивацію і активність долучення до війська, яка була у 2022 році?

— Скоріш за все ні, тому що багато хто вже розслабився, хто вирішив покинути нашу державу. Але дивлячись на тенденцію росту молоді, то зараз дуже багато молоді приєднується до армії, тільки стукнуло 18 років — всі приєднуються. Це дуже гарний показник.

— Чи можеш розказати про свій підрозділ?

— Виконуємо задачі на різних напрямках, займаємось БпЛА. Братерство в підрозділі дуже гарне, результати теж дуже гарні. Майже вся молодь, багато цивільних, які приєдналися після 2022 року.

— Що змінилося за цей час — з 2022 по 2026 рік?

— Ми стали дуже стресостійкими. Це максимально помітно по людях. Також дуже виросли військові підприємства, покращилась підготовка особового складу, сержантів і офіцерів. Технологічно ми виросли дуже сильно. Хто думав у 2022 році, що за 200 доларів буде літати FPV-дрон і знищувати танк? Ніхто. Наше мислення кардинально змінилося. Війна спричинила це.

—Чи є вакансії у вашому підрозділі?

— Так, шукаємо багато людей. Дуже потрібні FPV-пілоти, бортові пілоти. Посад вакантних багато.

— І наостанок — ваші побажання побратимам і посестрам.

— Найнеобхідніше — бережіть себе, бережіть свої сім’ї, мирного неба нам найскорішого і скорішої пенсії.

АрміяInform розповідала про історію десантника з позивним «Дом», який 32 доби втримував позицію поблизу Покровська.