Геноцид 1932-33 та Геноцид 2022: як продовжується вбивство українців

У 1932-33 роках радянська влада вчинила відвертий акт геноциду українців шляхом масового голоду. Сьогодні російська влада повторює або навіть продовжує цей геноцид, винищуючи енергетичну інфраструктуру, медзаклади, школи та садочки разом із українськими людьми.

Що ще спільного є у цих двох геноцидах, Факти ICTV розпитали в Тараса Пшеничного, доктора історичних наук, заступника декана історичного факультету КНУ імені Тараса Шевченка. Інтерв’ю з ним було записано в день, коли Росія своїми останніми обстрілами увігнала в пітьму майже всю Україну.

Як відомо, в 1932-33 роках організатором геноциду був диктатор Йосип Сталін та тоталітарний режим, сьогодні це диктатор Володимир Путін і весь російський народ.

– Механізм російської тоталітарної системи спрямований на те, щоб вбити нас, щоби знищити українство. Це в принципі робилося і в 1932-33 роках і не тільки, і в 40-х роках, і в післявоєнний період. Ідеться про те, щоб українців убити. І ми бачимо, що ці бажання лунають сьогодні і на вулицях міст Росії.

Звичайне населення, яких запитують про українців, каже “убивать хохлов”. Ідеться про цілеспрямовану агресивну жорстоку політику з одного боку керівництва Росії, а з іншого боку йдеться про колективне бажання російського населення знищити Україну, – зазначив Тарас Пшеничний.

Історик Тарас Пшеничний. Фото: Факти ICTV

За його словами, робота спецслужб Радянського Союзу і Росії, як тоді, так і сьогодні покликана зламати тих, хто опирається. Під час Голодомору-геноциду українці намагалися чинити спротив примусовій хлібозаготівлі та колективізації. А сьогодні, особливо на окупованих територіях, намагаються чинити опір гауляйтерам та окупаційній “владі”.

Тоді це була ЧК (“чрезвычайная комиссия”) чи ДПУ (“державне політичне управління”), що здійснювали ідеологічний тиск, займалися пропагандою комуністичних цінностей шляхом нівеляції, знищення традиційних національних культур. Сьогодні це ФСБ та їхні посланці в Україні.

– Ми бачимо схожості в такій самій роботі сучасної ФСБ РФ стосовно українців на окупованих територіях, коли систематично один раз на тиждень або й кілька разів на тиждень викликаються наші з вами співгромадяни в так звані комендатури на тимчасово окупованих територіях. І проводять “роботу”: чинять психологічний тиск, моральний тиск і фізичний тиск на наших громадян з метою того, щоби їх зламати, щоб у такий спосіб ліквідувати, знищити опір місцевого населення російській системі, яка прийшла нищити і вбивати.

І як ми бачимо вже сьогодні з архівних джерел, такий же моральний тиск чинили радянські спецслужби в 30-х роках, зокрема в 1931 – 1932 роки, коли запроваджувалися на державному рівні політика колективізації, політика хлібозаготівель, – розповів історик.

Сьогодні путінський режим, як тоді сталінський, по суті відбирає засоби існування українців. Тоді це була земля, худоба, техніка. Сьогодні – це так само господарства й бізнеси на окупованих територіях, а по всій Україні знищення енергетики та медзакладів, тобто того, що потрібне для виживання.

Силові радянські структури в 1930-х роках спалювали поля, місця зберігання зерна, сплюндрували, а потім таки взяли під свій контроль промисловий потенціал українців. Те ж відбувається сьогодні, коли росіяни вивозять українське зерно на окупованих територіях, а з іншого боку – на неокупованих територіях знищують засоби до існування, до виживання.

– Те що було в 1930-х, те саме відбувається в сучасних умовах, десь, можливо, під іншим забарвленням. І на тимчасово окупованих територіях, і по всій Україні. Нас позбавляють засобів існування. Візьмімо навіть останні події: в Херсоні обстріляли житлові масиви, б’ють по енергетичній системі, б’ють по життєво необхідній інфраструктурі, б’ють по пологових будинках, що трапилося кілька днів тому, коли в черговий раз по пологовому будинку прилетіла російська ракета. Те, що днями сталося на Київщині.

Ця радянсько-російська політична система спрямовує всю свою агресію на цивільне населення з метою його залякування. Бо цілком зрозуміло, що наш фронт, наші ЗСУ будуть триматися, поки триматимуться тили, ми з вами, поки буде триматися суспільство, – наголосив Тарас Пшеничний.

Він додав, що колаборанти – ті, хто співпрацював із радянською владою і допомагав виявляти та знищувати заможних селян, були тоді, так само є і сьогодні. Сьогоднішні колаборанти, переконаний Пшеничний, – це наслідок тривалої радянської окупації української території. Тобто сама система виховала цих колаборантів.

– Звичайно, вони є скрізь, якщо подивитися ключові моменти історії, війни, які були. Що стосується наших реалій – спектр вимірювання цієї колаборації є доволі великим. Є колаборанти політичні, є військові, є на різних рівнях. І цим колаборантам дають якусь владу.

Колаборація – це про моральний вибір людини, якщо говорити з погляду історіософського. Якщо ж говорити більш приземлено, колаборанти – це люди, які здатні продаватися. Насправді їх не любила жодна система. Навіть у Радянському Союзі, чи то політичних, чи військових, їх не любили. Є свідчення, що їх навіть засуджували до найвищої міри покарання, – уточнив історик.

Колаборанти в 1930-х роках – “комнезами” – це були переважно незаможні селяни, які займалися моніторингом якості проведення колективізації, хлібозаготівельних кампаній. Вони очолювали ці хлібозаготівельні компанії на місцях.

– Це були хто? Ті самі селяни, не заможні, які не мали нічого і дивилися в бік заможних односельчан косо, із заздрістю. І тут в один момент прийшла система політична, яка сказала, що ви начальники і ви маєте повне право займатися цим заможним населенням. Це заможне населення радянська система назвала “куркулями”, ворогами народу. Визначила їх як клас, який необхідно знищити, – пояснив Тарас Пшеничний.

По суті це було гасло й ідея всієї радянської системи. Про це писали всі радянські ЗМІ: Знищимо куркульство як клас! Історик зазначив, що це абсолютно геноцидна політика, яка так само сьогодні проводиться росіянами.

– Це насправді жахлива теза. Тому що “куркуль” – це не просто аморфний термін, за ним стоїть конкретна людина. Просто людину звели до класу, і з нею боролися, знищували цілий пласт, знищили мільйони українців. Це те саме, що ми сьогодні бачимо в російській воєнній тоталітарній політиці щодо українців.

Поведінка росіян сьогодні має абсолютно геноцидальний характер. Тому що армія воює не просто з армією. Російська армія воює з українським населенням – знищуються пологові, садочки, школи. Тобто армія воює не на полі бою, а вбиває українців, які просто хочуть жити, які просто не бояться правди, які мають певні моральні цінності, – заявив історик.

Голодомор визнали геноцидом не одразу. Поступово, з року на рік, країна за країною публічно визнає Голодомор 1932 – 1933 років актом геноциду проти українців. Але досі слова “геноцид” немає в документах ООН, ЮНЕСКО і ПАРЄ, присвячених Голодомору.

Війна Росії проти України сьогодні, яка знищує тисячі простих українців, теж дуже поступово змінює позиції різних світових лідерів і їхніх громадян.

– Ми бачимо, як Європа просинається, розплющує очі і починає бачити справжні реалії, а не те, що їм подавалося впродовж останніх 30 років засобам масової інформації, знову ж тією російською пропагандою, яка працювала в різних країнах Європейського Союзу, США, Канаді та в інших країнах світу. Яскравим прикладом того, що світ починає сприймати факти буквально, є останні заяви на саміті G19, останні заяви в Європарламенті. Ми бачимо, як змінилася позиція Німеччини. Бачимо, що наші найближчі сусіди стали нашими партнерами – Польща, Литва, Латвія.

Вони вже сприйняли ситуацію в Україні як свідоме знищення українців тільки за те, що ми є. Що ми просто не бажаємо бути проєктом Росії. За допомогою сучасних соціальних мереж, сучасних способів комунікації бачимо, наскільки якісною стає оцінка громадян різних країн щодо агресії Росії проти України, аніж окремих політичних лідерів. Як приклад Угорщина – коли політична еліта тримається однієї лінії, а населення сприймає ситуацію по-іншому, – поінформував історик.

Тарас Пшеничний зауважив, що після розпаду Радянського Союзу різні країни, реформувавшись, оклигавши після геополітичних потрясінь, особливо після Холодної війни, опинилися кожна в зоні свого комфорту. І зараз для багатьох відкриваються очі, що цей комфорт дається великою ціною для когось, а прочитання історії набуває нових сенсів.