Гаубиця М101А1: історія гармати — рекордсменки

Ця неординарна гаубиця, безумовно, заслуговує детальнішої розповіді. Про неї кореспондент АрміяInform поговорив з відомим дослідником озброєння, автором персонального профільного артблогу, доктором історичних наук, професором кафедри гуманітарних наук Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного Андрієм Харуком. Першу частину розмови було опубліковано минулого тижня, а сьогодні вашій увазі пропонуємо другу частину бесіди.

— Крім модернізації самої гармати, змін, наскільки відомо, зазнавали й набої до неї…

— Після відмови у 1934 р. від використання шрапнелі в боєкомплекті американських 105-мм гаубиць залишились лише два типи снарядів — осколково-фугасний М1 масою 14,97 кг і димовий. Уже під час Другої світової війни прийняли на озброєння бронебійний снаряд, пристрілювальний снаряд (із кольоровим димом) і касетний осколковий снаряд (використовувався насамперед на Тихоокеанському театрі воєнних дій).

Снаряд М1 мав дві модифікації — стандартну і «глибокого проникнення» (з посиленим корпусом, але зі зменшеною масою заряду). Для спорядження використовували ТНТ або «композицію Б» — суміш ТНТ з RDX. Маса вибухової речовини для стандартного снаряда становила 2,3 кг (для «композиції Б») або 2,177 кг (для ТНТ); для снаряда глибокого проникнення — відповідно 2,087 кг або 1,93 кг.

Бронебійний снаряд важив 13,25 кг і споряджався сумішшю пентриту і тротилу масою 1,33 кг. Заряд був профільований так, щоб формувати кумулятивний струмінь. Початкова швидкість цього снаряда становила 381 м/с. Він міг пробити броню завтовшки 102 мм на дистанції до 1800 м.

Заряджання гаубиці — напівунітарне (гільзи із зарядами перевозилися окремо від снарядів, але перед заряджанням з’єднувались). Для стрільби використовувались сім перемінних снарядів.

— Пане професоре, попрошу вас внести ясність у систему маркування цієї гаубиці, бо деякі інформативні джерела створюють плутанину в цих позначках.

— У 1962 році гаубиці М2А1 на лафеті М2А1 надали позначення М101, а на лафеті М2А2 — М101А1. В обох випадках могли застосовуватися стволи двох модифікацій — М2А1 або М2А2, а також противідкатні пристрої однієї з п’яти модифікацій — від М2А1 до М2А5.

Прицільні пристрої зазнали удосконалення і включали: телескопічний приціл для стрільби прямим наведенням Elbow M16A1D (3-кратне збільшення, поле зору — 13°); панорамний приціл Panoramic M12A7S (4-кратне збільшення, поле зору — 10°); квадрант М4А1.

Боєкомплект, як і раніше, становили напівунітарні постріли, але їх асортимент був розширений і включав такі типи снарядів:

• М1 — осколково-фугасний;
• М60 та М84 — димові (М60 також міг застосовуватися як хімічний — у цьому разі він споряджався гірчичним газом);
• М314 — освітлювальний;
• М327 — напівбронебійний (бронебійний із посиленою фугасною дією);
• М444 — касетний, що містив 18 осколкових суббоєприпасів М39;
• М546 — бронебійний трасуючий;
• М548 — осколково-фугасний покращеної балістики.

— Дана гаубиця — не лише старожил і учасниця багатьох воєнних кампаній, але й одна з рекордсменок за кількістю виготовлених екземплярів.

— Масове виробництво гаубиць на Рок-Айлендському арсеналі тривало до 1953 року, загальна кількість виготовлених М2А1 була доведена до 10 202 одиниці. Проте й у наступні роки випуск гаубиць М101А1 періодично поновлювався для виконання експортних замовлень. Останнє таке замовлення (на 133 гаубиці) було отримано у 1981 році від Індонезії, підприємство виконало його до листопада 1983 року.

— Від історичного зрізу і тактико-технічних особливостей, Андрію Івановичу, зупинімося на безпосередній службі цієї зброї. В які саме підрозділи Армії США її направляли?

— Наприкінці 1930-х рр. армія США почала переведення своїх піхотних дивізій на нову, «трикутну» структуру. Артилерію такої дивізії мали становити три дивізіони 75-мм гармат і один — 105-мм гаубиць (по 12 артсистем у дивізіоні). Оскільки серійних зразків 105-мм гаубиць поки що не було, у дивізії замість цих гармат ввели по дивізіону старих 155-мм гаубиць М1917 системи Шнейдера.

За підсумками німецького бліцкригу у Франції американські військові вирішили замінити 75-мм гармати 105-мм гаубицями, залишивши в дивізії дивізіон 155-мм гаубиць — така організація дивізійної артилерії існувала протягом усієї Другої світової війни.

— Але, крім насичення кожного підрозділу конкретними гарматами, ними потрібно було і вдало керувати. Як організовували цей процес?

— Важливим нововведенням стала організація в кожному дивізіоні центру управління вогнем (ЦУВ, англ. FDC — Fire Directio Center). Він дозволяв зосередити вогонь дивізіону на одній цілі, а після її ураження — швидко перенести на наступну. Обладнання ЦУВ забезпечувало зв’язок із батареями та передовими артилерійськими спостерігачами, а також вироблення даних для встановлення прицілів. 1941 року центри управління вогнем з’явилися і на рівні дивізій.

У 1937 році армія США мала лише 25 дивізіонів польової артилерії. До грудня 1941 року (момент вступу США у війну) їх кількість досягла 142, а до 1945 року перевищила 700. 264 з них мали гаубиці М2А1: 161 дивізіон (147 у складі дивізій і 14 окремих) на Європейському театрі воєнних дій, 71 (відповідно 62 і 9) — на Тихоокеанському та 32 — на території США.

У 1942 році гаубиці М2А1 з’явилися в Корпусі морської піхоти — до складу артполків дивізій ввели по одному дивізіону таких знарядь поряд із трьома дивізіонами 75-мм гаубиць. До початку великих десантних операцій на Сайпані та Гуамі артполки мали вже по два дивізіони 105-мм та 75-мм гаубиць, а до моменту висадки на Іводзімі у 1945 році — три та один відповідно.

— Наскільки відомо, під час Другої світової війни це озброєння, разом з іншим, готувалося і на експорт. Як організовувалися ці поставки?

— Основні одержувачі американської допомоги за програмою ленд-лізу — Велика Британія та СРСР — особливого інтересу до американських артсистем не виявили, обходячись власними артсистемами. СРСР не отримав жодної такої гаубиці, британцям передали лише 16.

Набагато потрібнішими американські гаубиці були для Китаю та Вільної Франції, які отримали відповідно 476 і 239 М2А1. Ще 223 одиниці цих гаубиць передали цілій низці латиноамериканських держав, які вступили у війну на боці союзників, але в бою їх застосували лише бразильці, які відправили до Італії піхотну дивізію, що мала три дивізіони 105-мм гаубиць.

— А як складалася доля застосування цих гармат після Другої світової?

— Досить широко 105-мм гаубиці застосовувалися під час війни в Кореї, причому по обидва боки фронту — як арміями США та Республіки Корея, так і частинами китайських добровольців, які воювали на боці КНДР.

Останньою кампанією американської армії, в якій широко застосовувалися гаубиці М101А1, стала В’єтнамська війна. Головним їхнім завданням у цій війні стала безпосередня підтримка піхотних частин, у складі дивізіонів гаубиці діяли відносно рідко. Набагато частіше вони застосовувалися батарейно, повзводно або навіть окремими артустановками.

Досить екзотичним стало застосування гаубиць 1-го дивізіону 7-го артполку як озброєння десантних катерів LCM-6. Згодом як плавучі батареї використовувалися понтони AMMI, що монтувалися зі стандартних секцій. Для двох гаубиць М101А1 застосовувався понтон розміром 27,45×8,66 м, на краях якого розміщувались сховища боєприпасів, у центрі — житлове приміщення, а між ним та артпогребами — позиції гаубиць (все це захищалося аркушами броні). Кожна батарея мала у своєму розпорядженні три понтони AMMI і п’ять десантних катерів LCM-8 (три з них служили як буксири-штовхачі понтонів, один — як центр управління вогнем, ще один — перевозив додатковий боєкомплект).

З 1966 року на зміну М101А1 почали надходити нові 105-мм гаубиці М102. Старі системи поступово передавали союзникам — до кінця 1969 року. Південний В’єтнам отримав 730 гаубиць М101А1 (нових систем М102 передали лише 60). Рік по тому південнов’єтнамська армія мала сорок дивізіонів 105-мм гаубиць (тридцять — у складі піхотних дивізій, сім окремих і три аеромобільних), а також сотню окремих взводів М101А1 в укріплених пунктах. Чималими були й втрати, особливо під час відбиття великомасштабних наступальних операцій. Так, за період з 31 березня по 10 квітня 1972 року було втрачено 81 гаубицю.

— Тим часом і в самій Армії США від цих гармат відмовилися далеко не відразу.

— В американській армії та морській піхоті М102 так і не змогла повністю витіснити старі 105-міліметрівки. У 1983 році М101А1 взяли участь в останній бойовій операції у складі армії США — вторгненні на Гренаду. У 1985 році армія США мала (переважно в Національній гвардії та резерві) шість гаубиць М101 та 494 М101А1. Лише у 1990-ті і М101А1, і М102 були замінені новими 105-мм гаубицями М119.

— У період так званої холодної війни США були активними постачальниками своєї зброї для союзників і партнерів. Напевне, ця перевірена зброя цікавила й іноземні армії?

— У повоєнні роки американські 105-мм гаубиці надійшли на озброєння армій кількох десятків країн — насамперед членів НАТО (Бельгії, Данії, Греції, Італії, Нідерландів, Норвегії, Португалії, Туреччини, ФРН, Франції). Отримали їх і позаблокові Австрія та Югославія, а після розпаду останньої — нові незалежні держави.

У Канаді, Австралії та Новій Зеландії М101А1 прийшли на зміну 25-фунтівкам британського зразка. Якщо в Австралії та Новій Зеландії американські гаубиці вже замінені ліцензійним варіантом англійської L118, то канадці в 1997 році піддали свої 105-міліметрівки модернізації (замінивши ствол довшим, 33-каліберним) і під позначенням С3 зберігають деяку кількість у резервних частинах. Базовий варіант М101А1 позначався в Канаді С1 і випускався за ліцензією у 50-ті роки минулого століття.

У Латинській Америці простіше згадати країни, які не експлуатували американські 105-мм гаубиці, — Коста-Ріка та Панама. У решті держав регіону (від Мексики на півночі до Аргентини на півдні, а також острівних Гаїті та Домініканської Республіки) ці гаубиці є на озброєнні. Їхня кількість у різних країнах різна і коливається від кількох одиниць до кількох сотень (наприклад, у Бразилії — понад 250).

В Африці М101 менш поширені, але і в цьому регіоні можна назвати добру дюжину країн, що одержали ці системи. Ефіопія, Лівія та Ліберія отримали 105-мм гаубиці як військову допомогу зі США, а Мозамбіку та деяким іншим державам вони дісталися «у спадок» від колонізаторів.

На Близькому Сході М101 застосовували обидві сторони ізраїльсько-йорданського та ірано-іракського конфліктів, використовувалися в арміях Лівану, Саудівської Аравії, Ємену. Досить широко розповсюджені американські 105-міліметрівки в Індокитаї та Далекому Сході (В’єтнам, Лаос, Камбоджа, Таїланд, Бірма, Республіка Китай, Республіка Корея, Японія). В Японії та на Тайвані гаубиці М101А1 випускали за ліцензією. В кількох країнах ці гаубиці модернізували (наприклад, перетворюючи на САУ, як в Республіці Корея), але модернізації М101 — це тема для окремої розповіді

— Ну і кілька слів, пане професоре, про сьогодення цих гаубиць.

— Кар’єра М101 поступово наближається до завершення. Але і в ХХІ столітті ця гаубиця продовжує служити захисту демократії. 18 таких гаубиць отримала у вересні 2022 року Україна. Шлях їх у наші Збройні Сили був звивистий: американці свого часу передали ці гаубиці Данії, та у 2002 р. подарувала Литві, а за двадцять років литовці передали М101А1 Україні.

У бою українські М101А1 дебютували в листопаді 2022-го, а на озброєння ЗС України цю гаубицю офіційно взяли 28 серпня 2023 року. Відомо про використання цих систем 71 окремою єгерською бригадою.

В одному зі своїх попередніх матеріалів АрміяInform розповідала про службу цих гармат в Збройних Силах України та про те, як їх оцінюють наші гармаші.

Джерело: Інформаційне агентство АрміяInform
2024-09-13 06:11:21