Україна і світ

Ексклюзивне інтерв’ю з колишнім вагнерівцем Маратом Габідулліним

Приватна військова компанія Вагнера є не самостійним, а державним утворенням в РФ. А її власник Євген Пригожин – повністю залежний від російського диктатора Володимира Путіна.

Про це розповів в інтерв’ю Фактам ICTV колишній “вагнерівець” Марат Габідуллін. Він залишив лави ПВК у 2019 році, а згодом випустив книгу про свою службу в цьому формуванні.

Про заснування приватної армії найманців, конфлікт між ЧВК Вагнера та російською військовою верхівкою, про прихильність до нацистської ідеології в лавах бойовиків, політичні амбіції Пригожина та його залежність від Путіна – в ексклюзиві Фактів ICTV.

— Хочу розпочати зі скандалів, які постійно піднімає головний спонсор ПВК Вагнера Євген Пригожин. Йдеться про заяви, що Міноборони РФ та особисто Шойгу не постачають боєприпаси головній приватній армії Росії. Що відбувається?

— Я думаю, що ці поставки боєприпасів не припинялися. Просто, напевно, на той момент Пригожин висловлював якісь претензії щодо поставок не в тій потрібній кількості, на яку він розраховував, враховуючи велику витрату.

— А ось цей конфлікт між російською військовою верхівкою та ПВК Вагнера – звідки він узявся та кому вигідний?

— Ці постійні тертя супроводжували всю історію розвитку цієї структури та спільних дій між збройними силами та ПВК Вагнера.

— А в чому причина?

— Я думаю, причина в особистих взаєминах між Шойгу та самим Пригожиним. Ці люди – це вихідці з різних світів. Вони взагалі один до одного як антиподи.

— Давайте поговоримо про таку загадкову постать, як Дмитро Уткін. Це засновник ПВК Вагнера. Я так розумію, що він був вашим безпосереднім начальником. Чому про нього так мало інформації на відміну від Пригожина? Як він узагалі очолив найбільшу армію найманців у Росії?

— Засновником його можна назвати лише умовно. Він є активним учасником процесу. Просто з усієї кількості керівників таких груп та загонів найманців, які були створені у 2014 році для здійснення програми військової допомоги “ЛНР” та “ДНР”, його кандидатура видалася Пригожину більш прийнятною, щоб зробити на неї ставку.

Але взагалі він був просто виконавцем. Він прибув за вказаним місцем, адресою – на військовий полігон неподалік від Ростова-на Дону, де саме розташовувався базовий табір найманців для використання на території України, отримав під свою команду загін. Причому цей загін складався здебільшого з колишніх бійців Слов’янського корпусу (ЧВК, яка брала участь у збройному конфлікті в Сирії, – Ред.), вони один одного добре знали. І сам Дмитро Уткін був у складі Слов’янського корпусу командиром роти.

Усі вони вирушили за місцем застосування – до “ЛНР” (на тимчасово окуповані території Луганщини, – Ред.). І Уткін вдало вписався в орбіту діяльності групи Пригожина, який перебував там із певною місією: перерозподілу власності індустріального комплексу Донбасу.

Вони добре спрацювалися, і Пригожин побачив для себе в цьому способі використання військової сили можливість реалізації своїх бізнес-проєктів на території з нестабільним політичним кліматом. Почався процес формування вже бригади. Закінчився цей процес 1 квітня 2015 року, коли було ухвалено рішення всі розрізнені загони та групи найманців об’єднати в одну бригаду.

Командиром цієї бригади став Уткін. Адміністрування, управління цим проєктом повністю перейшло до Пригожина.

— Безпосередньо ви працювали із Дмитром Уткіним. Що це за людина?

— Оскільки я у 2015 році був призначений командиром розвідувальної роти, то мав тісніший контакт із ним, ніж основна маса найманців. Він був моїм безпосереднім начальником, командиром. А я на той момент – один із командирів п’яти рот, розвідувальна рота була п’ятою. Звичайно, ми досить часто з ним спілкувалися за службовою потребою.

Дмитро Уткін – найманець за своєю вдачею. Для нього не мають значення жодні ідейні складові, ідеологічні. Йому на все це начхати за великим рахунком. Він дуже амбітний і суворо оберігає від якихось посягань статус найближчого помічника Пригожина у справі війни.

— Поговоримо про поєднання слів ПВК та Вагнер. Це правда, що “Вагнер” – це позивний Дмитро Уткін? І що так і з’явилася назва найвідомішої приватної армії РФ?

— Так, на той момент це був його позивний – “Вагнер”. Протягом, напевно, дуже тривалого періоду нікому й на думку не спадало назвати це ПВК Вагнера. Ця абревіатура узвичаїлася лише з підказки журналістів. Ми між собою не на побутовому рівні, а на офіційному називали це бригадою Вагнера.

— А самого Дмитра Уткіна ви називали Вагнером? Як ви до нього зверталися?

— Ні, командир, на ти. Там дуже прості взаємини. Незалежно від твого статусу ти можеш звернутися як до рівного. Це одна з небагатьох декоративних ознак “демократії”, які діють у цій структурі. Там немає насправді ніякої демократії.

— Ну, не сам же Уткін дав назву ПВК. Це ідея Євгена Пригожина?

— Так, найімовірніше. Він досить креативний. Можу сказати, що Пригожин сам навіть розробляє дизайн нагород “внутрішньокорпоративних”. Він може з будь-якої ситуації вичавити по максимуму.

— А вам відомо, що Дмитро Уткін тривалий час мешкав в Україні, навчався на Кіровоградщині?

— Так, наскільки я знаю, він народився на Уралі, вони потім родиною переїхали в Україну.

— Він вам щось казав про це? Як ви про це дізналися і як до цього ставилися інші найманці, які йшли і зараз йдуть воювати проти України?

— Це ніколи не було предметом обговорення в колективі, на якомусь побутовому рівні. Це звичайне явище у Росії. Дуже багато хто в РФ має коріння в Україні. І також серед бійців ПВК Вагнера дуже багато людей із українськими прізвищами. Це норма для РФ. Це навіть якось не обговорюється, сприймається як щось зрозуміле.

— У Росії почали активно розкручувати тему воєначальників із українським корінням. Навіть міністр оборони РФ Сергій Шойгу у свій час стверджував, що його мати – українка. Хоча тут ще треба розібратися, де насправді коріння Шойгу. Але чому він на цьому так акцентував увагу, чого цими заявами хоче досягти?

— Особисто я вважаю, що для них це не має жодного значення. Все це сприймається ними як епізод у житті, якийсь незначний атрибут, додатковий до їхньої біографії. Більше значення для них мають інші поняття. Це стабільний матеріальний достаток, владні повноваження, можливість кар’єрного зростання.

Щодо військових, генералів, то всім уже давно відомо, що у нас у російській армії досить висока корупційна складова. І головне завдання – дорости до певного рангу, з якого вони можуть отримувати матеріальну вигоду та заробляти гроші. Вони дуже забезпечені люди, і дуже пильно оберігають цей свій світ забезпеченості. Для них прихильності не мають жодного значення.

— У мережі неодноразово з’являлися фото засновника ПВК Вагнера Дмитра Уткіна із нацистськими татуюваннями. Ви особисто бачили ці татуювання?

— На такі теми я з ним не розмовляв і не придивлявся до того, які там у нього татуювання на тілі. Можу з певністю сказати, що є свастики з категорії так званого рідновірства (неоязичницького релігійного руху, – Ред.). Це безперечно є.

Це язичницькі символи, котрі називають слов’янськими рунами. Саме по собі це вчення немає жодної бази, історичної основи. Воно є вигаданим. Всякі нібито давньослов’янські руни, найулюбленіший у них коловрат (восьмипроменева свастика в російському неонацизмі, націоналізмі та неоязичництві, – Ред.). Взагалі, рідновірство – вони пропагують, у тому числі, і антисемітизм, і зараховують себе до якоїсь вищої раси. Тобто така зручна замаскована форма нацистської ідеології.

— А наскільки така відданість нацистській ідеології була поширена у лавах ПВК Вагнера? Як це сприймали самі підлеглі Уткіна? Що ви особисто про це думали?

— Ніхто ці речі не сприймав серйозно. Це було ставлення як до якогось захоплення, і не більше. Розумієте, у складі ПВК Вагнера існує ідеологічний відділ, він був сформований ще 2019 року. І вони займаються популяризацією цього руху. Але саме популяризацією, не більше.

Не можна, неможливо нав’язувати силою якісь релігійні настанови у ПВК Вагнера. Тому що склад неоднорідний – там представники багатьох народностей та концесій. Якщо ти це насильно комусь нав’язуватимеш, то це призведе до внутрішніх проблем.

— Чи були ще серед “вагнерівців” любителі ідеології Третього Рейху?

— Дуже багато. Дуже багато я знав людей свого часу зі складу ПВК Вагнера, які дотримувалися таких поглядів.

А щодо безпосередньої атрибутики Третього Рейху, то я сам бачив, як свого часу Дмитро Уткін міг собі дозволити прогулятися територією базового табору в пілотці солдата Вермахту. Знову ж таки, це сприймалася в основному як якесь дивацтво.

— Росія активно розкручує ідею так званої боротьби з нацизмом та зараховує собі перемогу над ним під час Другої світової війни. Зараз Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну під гаслом боротьби з уявними “нацистами”. І в цей час ми бачимо в лавах армії РФ і ПВК Вагнера тих самих нацистів. Як таке взагалі можливе?

— Тоді я все це сприймав як якісь чудасії, атрибути якогось хобі. Якихось серйозних ідейних устремлінь я просто в цьому не вбачав.

А щодо взагалі нацистської ідеології, в Росії до цього вже давно звикли. Вона не сприймається багатьма як якийсь привід для відторгнення.

— Однією з цілей так званої “спеціальної військової операції”, яку озвучив Путін, була саме “денацифікація”. Але виходить, проводити цю “денацифікацію” слід у самій армії РФ і серед російських найманців?

— Я виходжу з того, що сам привід цього вторгнення, загарбницької війни – він надуманий. Одним із пунктів є “нацизм в Україні”, виправдувальним пунктом цього вторгнення.

Я давно вже собі сформулював справжні цілі цієї війни, які ставить політичне керівництво РФ. А все інше я просто відкидаю і розумію, що це все мішура, якісь плакатні гасла і не більше.

— Ви згадали про амбіції Пригожина. Ви вважаєте, що він може претендувати на якісь високі посади в уряді Росії? Чи, може, він претендує на місце Путіна?

— Та ні. По-перше, він залежить повністю від Путіна. ПВК Вагнера – це державне утворення. Це державне підприємство, яке йому передали до управління. А вирішує це питання сам Путін. Він (Пригожин, – Ред.) повністю від нього залежить.

Будь-якої миті, на раз два ПВК Вагнера може припинити своє існування. Просто зараз вона потрібна, зокрема військовим. Вони (вагнерівці, – Ред.) ідуть в атаку, великі втрати, але бойове завдання виконується, і потенціал збройних сил РФ зберігається.

А щодо політичних амбіцій, я думаю, навіщо йому якась висока посада в уряді? Найбільш класний варіант – це варіант Жириновського. Тобто лідер маргінальної спільноти, у якого маса можливостей, доступ до всіх ресурсів та фондів державних та жодної відповідальності. І при цьому він забезпечений певною аурою безпеки.

— Ну от дивіться, у Пригожина зараз є своя особиста приватна армія, і це найбільша приватна армія в Росії. У разі програшу у війні політична ситуація у самій Росії може раптово дуже швидко змінитися. Трон під Путіним похитнеться, і цим якраз і може скористатися Пригожин зі своєю армією, спостерігаючи слабкість “царя”. З іншого боку, свої особисті приватні військові компанії вже мають ФСБ і Газпром. Про що це свідчить?

— Складно сказати. Щодо ФСБ, то в її складі завжди існували свої силові бойові підрозділи. Їм не потрібно створювати додаткову якусь приватну армію. Навіщо, який сенс?

Щодо Газпрому, у них є своя внутрішня служба безпеки та якісь афілійовані приватні охоронні підприємства. Вони завжди існували. Зараз просто вони, можливо, набули якогось додаткового розвитку.

Просто всі ці так звані ПВК і варіації на цю тему – це державні підприємства. А ПВК Вагнера – найпотужніша, найрозвиненіша. Це найбільш розкручений бренд.

З приводу можливості того, що похитнеться трон, я дуже сумніваюся в цьому. Йдеться про Росію. Росія не може без царя, вони створять цього царя з будь-кого. І вони молитимуться і дотримуватимуться цієї лінії.

Тоталітарний спосіб правління – він у крові росіян. Для них це дуже знайоме та прийнятне. Все інше у них викликає підозру та побоювання, внутрішнє відторгнення. Я говорю, звичайно, про більшу частину населення РФ.

— Тобто ви вважаєте, що навіть після Путіна до влади в Росії прийде такий самий диктатор, просто з іншим прізвищем? Таким ви бачите майбутнє Росії?

— Якщо так звані передові уми, здорова опозиція врешті-решт знайде між собою спільну мову, перестане гризтися за звання найголовнішого і найправильнішого опозиціонера, станеться якась консолідація сил, і вони представлять населенню РФ гідну альтернативу… Поки що, на даний момент, цієї альтернативи немає.

Все схиляється до того, що й надалі продовжуватиметься в цьому руслі, незалежно від того, переможуть у війні, не переможуть. Жоден ще диктаторський режим чи авторитарний режим не впав після програшу у війні. Вони все одно цей момент тлумачитимуть у вигідний для себе бік.

Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram

Якщо побачили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl+Enter.

Джерело ФАКТИ. ICTV
2023-05-26 18:03:27

Магазин автозапчастини AvtoBot м.Ніжин