«Дрони за е-бали», робота з HIMARS і добовий рекорд з ліквідації росіян. Інтерв’ю з комбатом 1 ББС «Хижаки висот»
Його батальйон не покидає лідируючих позицій у цифровому рейтингу ефективності підрозділів: б’ють ворога точно і щедро, інколи працюючи 24/7.
А у квітні 2025 року, наприклад, 51% всіх уражень завдав саме 1-й батальйон безпілотних систем 59-ї бригади, наголошує Максим Богачук.
Рекорд (поки що) з ліквідації ворожої сили — 107 окупантів за добу.
«То був дуже-дуже важкий день: тому що це постійна робота. У хлопців не було можливості вийти пообідати чи кави випити. Це була постійна робота протягом 24 годин, відтак вдалось досягти такого результату. Але це — один із днів. Бували й такі, коли втрати противника становили 90 військовослужбовців, і 101, 102».
Деталі й «закулісся» бойової роботи наших воїнів Сил безпілотних систем — у розмові з кореспонденткою АрміяInform.
— Пане Максиме, знаю, що ви педагог за освітою, і у 2016 році потрапили до лав 59-ї бригади. Розкажіть, чому вирішили обрати шлях військового — і вже дійшли до посади комбата.
— У 2014 році я був студентом історичного факультету в педагогічному університеті. Це мене, власне, трішки «затримало» від війська. Але, закінчивши університет, буквально за місяць я підписав контракт. Вибір військової частини був також очевидний: це своя бригада (59-та, на той час ППД в Гайсині на Вінниччині. — Ред.), територіально біля дому, недалеко. Тому у 2016 році мені було 23, і я підписав контракт: прийшов у військкомат і сказав, що хочу служити. Мені запропонували кілька бригад — я обрав 59-ту.
У 2016 році почав службу у штабі бригади звичайним солдатом. Потім командування вирішило відправити мене на офіцерські курси. Це був 2018 рік та пілотний проєкт у НАСВ імені Гетьмана Петра Сагайдачного. Отже, у 2019 році я повернувся в бригаду вже молодшим лейтенантом.
З початком широкомасштабного вторгнення я не мав бажання сидіти в штабі бригади та перекладати папірці, бо мене навчили більшого: командування відправило мене в 1-й стрілецький батальйон, це був травень 2022 року.
Я, власне, сформував цей піхотний батальйон: був спочатку начальником штабу, але виконував обов’язки командира батальйону. А в листопаді мене призначили командиром батальйону. Я залишався на цій посаді до липня 2024 року. Потім мене перевели в штаб бригади. І за два місяці по тому я став командиром 1-го батальйону безпілотних систем «Хижаки висот».
— У вересні 2024 року ви очолили батальйон безпілотних систем «Хижаки висот». В одному з інтерв’ю ви кажете про свій батальйон: «Ми любимо бути топами». Розкажіть про свої рейтинги станом на початок червня 2025 року.
— Так, ми любимо бути топами: бо тоді нас бачать, відповідно, нам можуть допомагати, нас популяризують.
Тому, з одного боку, ми залежимо від людей, від звичайного цивільного населення. Тому що нам дуже не вистачає того, чим нас забезпечує держава.
Це немало, але для наших обсягів роботи — таки замало. Тому нам потрібна постійна допомога. Отже, чим вище ти в рейтингу, чим більше про тебе говорять, чим краще ти працюєш — тим більше тобі допомагають.
Тому це дуже двозначно: так, бути топом — це популярність. І ця популярність може конвертуватися в донати, дрони та інші засоби, необхідні нам. І саме завдяки цьому ми можемо ефективно нищити противника і берегти нашу піхоту. Тому що ми працюємо, зокрема, й для того, щоб наша піхота вистояла, щоби противник не дійшов до піхоти.
І от саме рейтинг (цифровий рейтинг командирів. — Ред.), який запровадили в ЗСУ, дуже гарно показує результати нашої роботи, як порівняти з попередніми місяцями чи в порівнянні з іншими підрозділами. Так, наша бригада протягом 5–6 місяців посідає в цьому рейтингу лідируючі місця: було перше місце, було третє, було п’яте. Ми з топ-10 не випадаємо, постійно намагаємося показувати результат: знищуємо максимально і живої сили противника, і техніки. Наприклад, у травні бригада знищила близько 800 окупантів: це і 200-ті, і 300-ті. Ми зараз на другому місці після «Птахів Мадяра». Якщо ж брати в загальному рейтингу, то бригада — на сьомому місці загального рейтингу ЗСУ.
І половина, інколи трішки більше, уражень по ворогу припадає саме на наш 1-й батальйон безпілотних систем. У квітні, наприклад, 51% всіх уражень, що завдала 59-та бригада, — заслуга саме 1-го батальйону безпілотних систем.
— Які дрони у вас є на озброєнні? Який зразок БПЛА готові похвалити за особливу результативність?
— У нас дуже багато різних дронів: починаючи від «Мавіків» та FPV, які працюють на різні дальності — до важких бомберів, так званих «Баба яга», як їх називає противник.
Це і «Вампіри», і «Немезис», і «Вектор», і «Лелека», і великий вибір крил. «Посейдон» був також.
Якийсь один тип дрона виокремити важко. Але я б назвав «Мавіки» та «Аутели», які працюють дуже добре на скид по піхоті. З важких бортів дуже гарно себе показав «Немезис». До речі, недавно компанія, яка виготовляє ці борти, відзначила один наш батальйонний екіпаж, який працює в нашому секторі: за період з нового року, тобто за 2025 рік, екіпаж знищив ворожої техніки вже на 30 мільйонів доларів.
— Ваш рекорд уражень за добу — 107 росіян. Це кінець 2024 року, здається. Розкажіть докладніше про цей епізод бойової роботи.
— Зараз ми перебуваємо на Покровському напрямку, і противник тут постійно продовжує проводити активні штурмові дії.
У нас бували дні, коли ми нараховували по 350–400 військовослужбовців противника в смузі бригади. І от це, власне, був один із таких днів — найефективніший в нашого підрозділу, коли ми це різними засобами (і FPV, і скидами, і вночі важкими бомберами. — Авт.) завдали ураження по противнику. Те, що ми нарахували — 107 військовослужбовців поранених і вбитих. Ця цифра — це 100% підтверджені. Тому що було багато випадків, коли «Мавік» прилітає біля посадки, він наче бачив противника, скидається туди, але ми не можемо підтвердити, нанесли ми йому ураження чи не нанесли, тому що ми не бачили візуально і не рахували таких. Записуємо втрату лише тоді, коли бачимо або мертвого, або коли дістає джгут і починає мотатися.
То був дуже-дуже важкий день: тому що це постійна робота, робота, робота… У хлопців не було можливості вийти пообідати чи кави випити. Це була постійна робота протягом 24 годин, отже, вдалось досягнути такого результату.
Але це — один із днів. Бували й такі, коли втрати противника становили 90 військовослужбовців, і 101, 102 — буквально був дуже гарячий етап… Тоді протягом трьох місяців ми лише нашим батальйоном знищили майже 1900 військовослужбовців.
— Чи можете пригадати якісь унікальні випадки застосування БПЛА за три роки повномасштабного вторгнення?
— Дронами не тільки вбиваємо противника, а й допомагаємо нашим хлопцям. Із найбільш пам’ятних випадків: одна з позицій вела бій декілька днів. Не можна було ні зміну провести, ні БК чи провізію завезти. На жаль, тепер у нас часто так відбувається. І тому ми логістику здійснюємо дронами.
Хлопцям потрібна була вода і поставили завдання нашим пілотам FPV: вони до дронів причепили воду, кілька пачок цигарок, і цим дроном залетіли просто на позицію, в маленький вузький прохід, де хлопці сиділи. Можна сказати, що їм в руки поклали цей дрон (усміхається). Хлопці дуже вдячні і дуже дякували за те, що допомогли. Тоді вони вдало відбили штурм, залишилися, слава Богу, живі та цілі. І ми цьому, звісно, теж посприяли.
— Яку найжирнішу ворожу ціль уразили? А що мрієте уразити?
— Найжирніша ціль, яку наш батальйон знищив — це ворожий «Солнцепьок», гарна ціль. Це було, коли ми стояли ближче до Донецька, в Пісках виявили «Солнцепьок», який хотів по нас відпрацьовувати. Але натомість гарно відпрацювали наші екіпажі FPV-дронів, і той «Солнцепьок» здетонував разом з екіпажем.
З останнього найжирнішого — РСЗВ «Град».
Також хотілося б уразити якусь із систем ППО — «Тор» чи «Бук». От хлопці мріють відпрацювати. У нас навіть є жарт, що якщо знайдемо якийсь ЗРК, то відправимо борт «Немезис», який коштує 1 мільйон, в один кінець — але лише б уразити таку ціль (сміється). С-300 теж було б непогано. А ще цікаво було б уразити гелікоптер…
— Чи бере ваш підрозділ участь у програмі «Дрони за е-бали»? Яке ваше загальне враження від такого підходу?
— Так, участь у цьому проєкті ми беремо. Протягом останніх кількох місяців ми дуже багато отримували засобів для ураження противника саме за цією програмою: і FPV, і великі бомбери.
Загалом, моє особисте ставлення до такого підходу двояке. З одного боку, це класна програма, за якою ти вбиваєш противника, за це отримуєш бали і їх конвертуєш в засоби, якими ти можеш працювати.
Але з іншого боку (підкреслюю: це моя суб’єктивна думка): я не повинен щось заробляти для того, щоб захищати свою країну.
Я мав би отримувати цих засобів вдосталь без будь-яких балів, без будь-якого рейтингу, тому що я захищаю свою країну. Мені ці засоби потрібні не для того, щоб показати, який я класний командир, чи який класний в мене підрозділ. Ні. Ми всі тут зібралися для одного: працювати на знищення противника, вибити його з нашої території, дійти до кордонів нашої незалежної країни і все. Ми не воюємо на території якоїсь іншої країни, показуючи, які ми там класні.
Ми тут воюємо тільки для того, щоб зберегти нашу свободу. Тому саме з цього боку, якщо дивитися, то трохи стає сумно, що мені потрібно щось комусь довести, бути кращим в рейтингу, заробляти більше балів для того, щоб отримати засоби.
Але мені не потрібно додавати мотивації для того, щоб вбивати противника — мене вдома чекають мої прекрасні 5 донечок, заради яких я тут. І тут не йдеться про першість у рейтингу.
Тому, враховуючи всі поточні умови, ця програма загалом є доволі гарним способом заробити додаткові засоби.
— Чи задоволені ви співпрацею із підрозділами HIMARS? Чи можете навести приклади такої взаємодії?
— Співпраця є, працюємо. Але зараз проблема в тому, що в артилерії не вистачає снарядів. Або, якщо вистачає снарядів, то не вистачає саме далекобійних снарядів. Тому коли снаряд забирає ціль — вона має обов’язково підтвердитися. Так, зараз нам треба пройти багато різних кіл для того, щоб вибити відпрацювання по тій чи іншій цілі.
Не все, скажімо так, просто і легко, як би того хотілося. У моєму розумінні було б набагато простіше, якби я, як командир батальйону, мав прямий зв’язок з командуванням того самого «Хаймарса» і міг би давати цілі їм на ураження.
Але, на жаль, є дефіцит цих засобів. Водночас виходячи з того, що ми маємо, хлопці стараються знаходити цілі, а артилеристи стараються відпрацьовувати ці цілі.
Один із таких випадків відпрацювання: коли ми знайшли розрахунок ударних крил противника, власне місце, звідки вони запускають їх, так звані «Молнії», вийшли на артилеристів, і було успішне відпрацювання. Позицію було знищено, що з екіпажем — не знаємо, на жаль. Але всі ті їхні літачки разом із БК здетонували — був дуже красивий феєрверк. І більше противник звідти не працював.
Були випадки, коли й по піхоті з артилерії працювали, коли було велике скупчення. Восени 2024 року, пам’ятаю, вранці був густий туман, і один із наших розвідників-пілотів виявив близько 90 росіян — вони рухалися ланцюжком, хотіли в тумані зайти. Але: по них відпрацював «Хаймарс». Ми запросили удар — і вони зробили все досить точно, влучно, ефективно.
— Днями в соцмережі Х тривало обговорення, що наразі є більш дефіцитним у Силах оборони: дрон чи його оператор. Більшість сходяться на тому, що оператор. Як у вас із цим?
— У нас ситуація така, що все ж бракує більше засобів. Так, не можна впевнено сказати, що вистачає пілотів. Пілотів ніколи не буде вистачати: бо чим більше пілотів, тим можна більше виставити позицій різних і ще більше знищувати противника.
Але ми намагаємось залучати звідусіль хлопців… Тож саме нам не вистачає дронів, найперше — якісних дронів.
— Яка ситуація із людським ресурсом у вашому підрозділі? Чи працює рекрутинг у вашому підрозділі?
— Людей зараз достатньо, але хочеться збільшувати свої можливості та спроможності, тому ми постійно проводимо рекрутингову кампанію, постійно шукаємо та залучаємо як цивільних, так і військових.
Нині в наш батальйон, зокрема, повертаються військовослужбовці, які перебували в СЗЧ. Беремо до своїх лав людей з інших підрозділів, але тільки тих, які готові вчитися.
Тут дуже важливою є робота з людьми. Адже не кожен може стати пілотом. І, попри те, що ми є батальйоном безпілотних систем, нам потрібні не тільки пілоти. Нам потрібні й інші фахівці — від діловодів до кухарів та інженерів. Чи просто людина, яка буде копати позицію для пілота, щоби пілот цим не займався. Ми перебуваємо в постійному пошуку людей.
Крім того, люди звільняються з війська. Хоч і в нас батальйон безпілотних систем: але в людей не витримує здоров’я. У нас багато хлопців, які пройшли штурми, які відбивали штурми, самі ходили в штурми. Це і розвідники, і піхотинці. З часом їхнє здоров’я підводить — і вони звільняються, з різних причин. А ті пілоти, які літають вже тривалий час, вигорають. І їм треба знайти заміну: він може дивитися за стрімами, наносити все на «Дельту», керувати пілотами, якщо має такий досвід.
Тому триває постійний підбір кадрів, щоб заміняти хлопців. Пілотів шукаємо постійно: і забираємо з СЗЧ, і переводимо, і відбираємо з піхоти, і беремо людей із життя цивільного.
— Чи є в батальйоні, котрий ви очолюєте, Герої України? Хто ці люди, де і коли вони відзначилися?
— Ми намагаємось постійно нагороджувати хлопців. Це трохи кропіткий процес, тому що треба пройти чи мало кіл, щоб отримали наші хлопці нагороди, але стараємося добиватися саме різних високих державних нагород.
Один із прикладів: недавно, на жаль, посмертно, але в нас отримав Героя України Паша Петриченко. Він був у нашому батальйоні з моменту його створення. Досить гарна і потужна людина, в усіх сенсах. На жаль, мені не вдалося попрацювати з ним, як зі своїм підлеглим, але я його знав дуже добре як людину.
Я коли був командиром 1-го стрілецького батальйону, він досить часто нам допомагав, ми дуже гарно з ним працювали, і це дійсно людина, яка заслужила на це звання.
Також у нас є військовослужбовець, слава Богу, живий-здоровий, був досить успішним пілотом, тепер виріс до командира взводу, у званні сержанта. Він у нас вже повний лицар ордена «За мужність». Всі три нагороди отримав саме в нас у підрозділі.
І буквально декілька місяців тому Президент підписав указ про присвоєння ордена «За мужність» І ступеня. Є хлопці, які отримали по два ордени «За мужність».
— Чи читаєте щось у вільний час?
— Нині досить важко знайти час щось почитати, але в цілому стараюся, коли є можливість, читати.
Напевно, зо два місяці не брав ніяких книжок в руки, тому що просто немає часу. Але з останнього, що прочитав, це «Мистецтво війни» Сунь-Цзи. Також недавно книгу купив, але ніяк не можу добратися до неї, щоб почати читати: «Честь, дорожча за життя» Аслана Масхадова. Я побачив, що цю книгу радить до прочитання наш колишній головнокомандувач Залужний. Так, читати хочеться — але поки не вдається особливо.
— Що ви зробите найперше після кінця війни й вашої демобілізації, про що мрієте?
— Демобілізації в мене не буде однозначно: я в армії до кінця (сміється). У цивільному житті себе не бачу. Що я буду робити, коли ми виграємо цю війну?.. Буду готуватися до наступної. Тому що, на жаль, як показує історія, наші періоди без війни — дуже короткі.
І якщо ми до цієї війни не готуємося (а досить часто ми не готуємось до війни) — то нам тоді дуже важко.
Тому моє головне завдання після перемоги — готуватися до наступної війни та підготувати тих, за кого я буду відповідати.
А взагалі, хочеться відпочити, просто відклавши телефон, на який щодня приходять тисячі дзвінків та повідомлень: про обстріл позиції, поранених, чи, не дай Боже, загиблих. От цього хочеться не чути й просто відпочити.
Фото Віталія Павленка та з особистого архіву 1 ББС
Джерело: Інформаційне агентство АрміяInform
2025-06-04 06:47:00
