Доводилось приймати рішення і за батьків, які були в окупації: лікар з Київщини про лікування немовлят

Лютнева світлина з кілометровими заторами у Києві, зроблена в день повномасштабного вторгнення, облетіла весь світ. У паніці жителі столиці та приміських населених пунктів виїжджали, рятуючи себе та дітей.

Але були й такі українці, що рухалися зустрічною, майже порожньою, смугою. Вони поспішали на роботу – у поліцію, військову та пожежну частини й, звичайно, лікарню.

Факти ICTV разом із благодійним фондом Твоя опора продовжують серію матеріалів про українських лікарів під назвою Медичний фронт.

Одним із тих українців, хто залишився, ба більше – вийшов на роботу у перші дні повномасштабного вторгнення, був Василь Качкан. Він – завідувач відділення інтенсивної терапії новонароджених Київської обласної лікарні в місті Боярка.

Ранок 24 лютого чоловік застав вдома. Як і всі, він прокинувся від вибухів.

– Перші кілька хвилин у мене було заціпеніння, а потім я швидко почав діяти, – пригадує Василь Качкан. – Знаєте, 22 роки роботи у відділенні інтенсивної терапії новонароджених, де завжди важкі дітки, навчили мене дуже швидко виходити зі ступору та приймати непрості рішення.

Саме тому лікар, не вагаючись оперативно вивіз сім’ю в безпечне місце й швидко примчав у лікарню.

Більш ніж місяць Василь Качкан разом із колегами цілодобово перебував у лікарні. Пригадує, вони навіть спали у своїх кабінетах. Згодом, жартує, стало легше і ночувати ходили вже додому, але без вихідних працювали всю весну.

У нас було повне відділення пацієнтів. Тож ми зібралися з колегами на нараду, під час якої вирішили попри все залишатися та працювати. Так пройшли три місяці без вихідних і майже без сну.

Серед пацієнтів відділення інтенсивної терапії були діти, чиї батьки опинилися в окупації. Коли лікар розповідає ці історії лікар стає небагатослівним.

Лише говорить, що на медиках була подвійна відповідальність: по-перше, оберігати від можливих обстрілів, а, по-друге, самостійно приймати непрості рішення щодо лікування. Також лікарі цілковито взяли на себе догляд за новонародженими.

Спочатку ми пробували спускати всіх у підвал, але потім зрозуміли, що це ще небезпечніше для наших діток, бо їх треба відключати від апаратів. Тож ми вирішили обладнати все в коридорах за правилами двох стін. Ми перенесли необхідні апарати в коридор і всі сиділи там, між стінами, поруч із дітками, коли будівля тряслась від вибухів.

 – Війна показала справжні обличчя людей і довела що постійно потрібно вдосконалюватися та вчитися працювати в екстрених умовах, – сказав Василь Качкан. – Як показують останні події, потрібно бути готовим до будь-яких ситуацій.

З початку повномасштабної війни у Василя не виникало думки, щоб звільнитися та приєднатися до своєї родини в більш безпечному регіоні. Жартує, що в нього не було часу на такі думки. Не було тоді й немає зараз. Бо через велику кількість внутрішньо переміщених українців потік пацієнтів лише збільшився.

Що суттєво допомагає лікарям рятувати життя і полегшує їхню працю – так це професійне обладнання і достатня кількість ліків.

Аби допомогти лікарям, які з лютого працюють у таких умовах, благодійний фонд Твоя опора взяв під свою опіку понад 100 лікарень у всій Україні – як прифронтових, так і медзакладів з великою кількістю ВПО. Допомогти українським медикам може кожен, щоб вони мали і сучасне обладнання, і медикаменти.

Джерело: Дмитро Неволін

Лютнева світлина з кілометровими заторами у Києві, зроблена в день повномасштабного вторгнення, облетіла весь світ. У паніці жителі столиці та приміських населених пунктів виїжджали, рятуючи себе та дітей.

Але були й такі українці, що рухалися зустрічною, майже порожньою, смугою. Вони поспішали на роботу – у поліцію, військову та пожежну частини й, звичайно, лікарню.

Факти ICTV разом із благодійним фондом Твоя опора продовжують серію матеріалів про українських лікарів під назвою Медичний фронт.

Одним із тих українців, хто залишився, ба більше – вийшов на роботу у перші дні повномасштабного вторгнення, був Василь Качкан. Він – завідувач відділення інтенсивної терапії новонароджених Київської обласної лікарні в місті Боярка.

Ранок 24 лютого чоловік застав вдома. Як і всі, він прокинувся від вибухів.

– Перші кілька хвилин у мене було заціпеніння, а потім я швидко почав діяти, – пригадує Василь Качкан. – Знаєте, 22 роки роботи у відділенні інтенсивної терапії новонароджених, де завжди важкі дітки, навчили мене дуже швидко виходити зі ступору та приймати непрості рішення.

Саме тому лікар, не вагаючись оперативно вивіз сім’ю в безпечне місце й швидко примчав у лікарню.

Більш ніж місяць Василь Качкан разом із колегами цілодобово перебував у лікарні. Пригадує, вони навіть спали у своїх кабінетах. Згодом, жартує, стало легше і ночувати ходили вже додому, але без вихідних працювали всю весну.

У нас було повне відділення пацієнтів. Тож ми зібралися з колегами на нараду, під час якої вирішили попри все залишатися та працювати. Так пройшли три місяці без вихідних і майже без сну.

Серед пацієнтів відділення інтенсивної терапії були діти, чиї батьки опинилися в окупації. Коли лікар розповідає ці історії лікар стає небагатослівним.

Лише говорить, що на медиках була подвійна відповідальність: по-перше, оберігати від можливих обстрілів, а, по-друге, самостійно приймати непрості рішення щодо лікування. Також лікарі цілковито взяли на себе догляд за новонародженими.

Спочатку ми пробували спускати всіх у підвал, але потім зрозуміли, що це ще небезпечніше для наших діток, бо їх треба відключати від апаратів. Тож ми вирішили обладнати все в коридорах за правилами двох стін. Ми перенесли необхідні апарати в коридор і всі сиділи там, між стінами, поруч із дітками, коли будівля тряслась від вибухів.

 – Війна показала справжні обличчя людей і довела що постійно потрібно вдосконалюватися та вчитися працювати в екстрених умовах, – сказав Василь Качкан. – Як показують останні події, потрібно бути готовим до будь-яких ситуацій.

З початку повномасштабної війни у Василя не виникало думки, щоб звільнитися та приєднатися до своєї родини в більш безпечному регіоні. Жартує, що в нього не було часу на такі думки. Не було тоді й немає зараз. Бо через велику кількість внутрішньо переміщених українців потік пацієнтів лише збільшився.

Що суттєво допомагає лікарям рятувати життя і полегшує їхню працю – так це професійне обладнання і достатня кількість ліків.

Аби допомогти лікарям, які з лютого працюють у таких умовах, благодійний фонд Твоя опора взяв під свою опіку понад 100 лікарень у всій Україні – як прифронтових, так і медзакладів з великою кількістю ВПО. Допомогти українським медикам може кожен, щоб вони мали і сучасне обладнання, і медикаменти.

Джерело: Дмитро Неволін