Україна і світ

Держрегулювання цін: Панацея від подорожчання товарів чи шлях у нікуди?



Держрегулювання цін: Панацея від подорожчання товарів чи шлях у нікуди?
Електорат незадоволений постійним зростанням цін, політики намагаються відповідати цим очікуванням, пропонуючи повернути старе добре держрегулювання цін. Від нього влада відмовилася у 2017 році, оскільки система показала себе неефективною. З іншого боку, навіть у розвинених країнах діють максимальні торговельні націнки. Так що боротьба за “порегулювати ціни” триватиме.

У чому проблема?

Влада будь-якої країни хоче контролювати вартість товарів насамперед першої необхідності, щоб не дратувати електорат зростанням цін. З іншого боку, політики про регулювання цін згадують зазвичай напередодні чергових виборів, намагаючись показати турботу про незахищені верстви населення, підтримки яких і намагаються домогтися.

Похмурі перспективи: Якою буде купівельна спроможність українців у 2019 році 

Багато виробників випускали продукцію, яка не потрапляє під цінове регулювання, хоча за якістю такі продукти мало чим відрізнялися. Найбільш яскравий приклад – соціальні сорти хліба в магазини завозилися в обмежених кількостях і закінчувалися дуже швидко, в той час як на полицях залишався більш дорогий хліб. Також хороший приклад – молоко. У цьому випадку виробники просто підвищили жирність молока на 0,1%, і цим вивели продукт з-під дії регулювання цінових надбавок. Крім того, соціально незахищені верстви населення, як правило, купують продукцію не в супермаркетах, а на ринках, де можливість контролю цін залишається сумнівною.

За великим рахунком постійне зростання цін в Україні є наслідком постійних масштабних криз в економіці, і ніяке держрегулювання не врятує від зростання цін на товари і послуги, на які впливають нестабільність гривні, зростання вартості енергоносіїв, сировини та транспортних тарифів, необхідність збільшення зарплат (через підвищення “мінімалки” і брак кадрів внаслідок трудової міграції) і т. д.

За словами Віктора Шулика, обмеження торговельних націнок на окремі товарні позиції дозволяло підвищити доступність деяких продуктів для соціально незахищених верств населення. Цінова ситуація у сегменті окремих продуктів була більш стабільною – ціни змінювалися незначно, хоча у ряді випадків таких продуктів просто не вистачало. З іншого боку, посилення адміністративного тиску сприймається бізнесом негативно, тому була маса спроб подібні норми прибрати. 

Зі свого боку директор Асоціації постачальників торговельних мереж Олексій Дорошенко вважає, що раніше система держрегулювання цін дійсно дозволяла стримувати зростання цін на соціально значущі продовольчі товари. Але в неї було і безліч недоліків, головний з яких – вона провокувала корупцію, оскільки перевірники за певну мзду “не помічали” перевищення рівня націнки ритейлерами.

Як можна приборкати ціни?

За словами Віктора Шулика, наслідків повернення держрегулювання цін може бути кілька. Це і можливий перегляд рейтингів легкості ведення бізнесу України, і формування дисбалансів попиту та пропозиції щодо окремих продуктів, і незначне підвищення доступності окремих продуктів для покупців.

У влади залишається в руках інструмент моніторингу цінових змов і рівня конкуренції в особі АМКУ, який час від часу щось виявляє, але ці розслідування зазвичай ніколи суттєво не впливали на індекс інфляції.  

В нинішніх умовах простіше використовувати інші способи утримання цін, ніж повертатися до скасованої системі держрегулювання. Стару систему не повернути, простіше перейти на нову, яка включала б встановлення максимальних націнок і зниження ПДВ.

“У більшості країн ЄС діють максимальні торговельні націнки. В українських реаліях це можна зробити шляхом прийняття закону “Про торгівлю” (він вже 15 років лежить “під сукном”) чи на рівні галузевої угоди – Кодексу етики – з участю АМКУ, рітейлерів і виробників. Максимальна націнка могла б становити, наприклад, 20-25%. Також ми можемо просто імплементувати у себе євродирективи і дати бізнесу перехідний період, наприклад, три роки”, – зазначає Олексій Дорошенко.

За його словами, є кілька способів зниження цін на продукти харчування. 

Зниження ПДВ можна компенсувати перенаправленням суми відшкодування цього податку для агровиробників. Це дозволило б встановити ПДВ на продукти харчування на рівні 16% (зараз – 20%). Зрозуміло, що агрохолдинги проти цієї ідеї.

Треба скорочувати термін відстрочки платежу для торгових мереж, бо в поточних умовах виробники фактично кредитують рітейлерів в середньому на термін 45 днів. В Європі термін відстрочки в рази менший.

Впливати на ціни в регіонах можуть і губернатори: в рамках своїх повноважень вони можуть сприяти бізнесу у вирішенні операційних питань, а натомість “переконувати” не задирати ціни. 



Джерело: 112.ua
18.02.2019

Close