День пам’яті Небесної Сотні: з чого все почалося та історії героїв Майдану

Уже 11-й рік поспіль 20 лютого в Україні вшановують пам’ять Героїв Небесної Сотні – 104 протестувальників, які загинули під час Революції гідності у 2014 році.

Саме тоді, коли на вулиці Інститутській у Києві гинули беззбройні протестувальники, Росія розпочала воєнну агресію, анексувавши Крим та окупувавши частину Луганської та Донецької областей. А 24 лютого 2022 року почалася повномасштабна війна, яка триває вже третій рік.

Герої Небесної Сотні стали символом світла та перемоги над злом, бо одними з перших рішуче виступили на захист України й продовжують зміцнювати нашу віру в перемогу.

День Героїв Небесної Сотні встановлено указом президента 11 лютого 2015 року з метою увічнення великої людської, громадянської і національної відваги та самовідданості, сили духу і стійкості громадян, які віддали своє життя під час Революції гідності (листопад 2013 року — лютий 2014 року), захищаючи ідеали демократії, відстоюючи права і свободи людини, європейське майбутнє України.

Події на Майдані в лютому 2014-го

Перша кров на Майдані пролилася у січні. Але найжорсткіші протистояння між беркутівцями та учасниками Євромайдану відбулися 18-21 лютого.

Вогонь від барикад, прорваних силовиками, і Будинку профспілок, де протестувальники розгорнули госпіталь. 18 лютого загинули 18 активістів. Ще 17 людей загинули у ніч на 19 лютого, хоча лунали обіцянки, що штурму більше не буде.

Життя 48 активістів забрали снайперські кулі 20 лютого. У цей день до Києва прибули міністри закордонних справ Німеччини, Франції та Польщі, які говорили з Віктором Януковичем та просили припинити кровопролиття.

За різними оцінками, з 18 до 20 лютого загинуло до 83 активістів. Після 20 лютого від поранень померло ще понад 20 протестувальників. Так і з’явилася Небесна Сотня.

Як все почалося

21 листопада 2013 року колишній президент України Віктор Янукович зустрівся з тодішнім президентом Австрії Гайнцом Фішером у Відні. Він запевнив, що Україна рухається в європейському напрямку.

Ввечері того дня стало відомо про рішення уряду, яке передбачало припинення процесу підготовки угоди про асоціацію України з ЄС.

На Майдані Незалежності з’явилися перші протестувальники, серед яких було багато громадських активістів. У ту ніч на центральні площі почали виходити люди з різних міст.

У Києві на Майдан разом із протестувальниками вийшли й беркутівці, які фактично намагалися розігнати людей і нищили намети. Сутички ставали дедалі жорсткішими. Перший кривавий розгін Майдану відбувся у ніч на 30 листопада.

Тоді на Майдані перебувало близько 400 людей, переважно студентів. Озброєні бійці Беркуту почали розганяти та бити мітингувальників.

Після цього євромайданівці висунули свою головну вимогу – відставка влади. 30 листопада розпочалися мільйонні мітинги: людей на Майдані ставало більше, а дії силовиків – жорстокішими та кривавішими.

Герої Майдану – хто вони

Подвиг кожного загиблого у 2014 році заслуговує на глибоку повагу, тому що всі вони ціною власного життя змінили перебіг історії України. Факти ICTV пригадують історії декількох активістів.

Сергій Нігоян

Фото: УНІАН

Постать Сергія Нігояна стала одним із символів Майдану. Активіст мав українське громадянство, але за походженням був вірменином. Його родина переїхала в Україну, намагаючись врятуватися від війни у Нагірному Карабаху.

Сергій народився та виріс у селі Березнуватівка Дніпропетровської області. Він був єдиною дитиною в сім’ї, займався легкою атлетикою та східними єдиноборствами, навчався в Дніпродзержинському коледжі фізичного виховання, хоча мріяв стати актором.

На Євромайдан Сергій Нігоян приїхав 8 грудня 2013 року. Він був його охоронцем та жив у наметах разом з іншими активістами. Свою появу на Майдані Нігоян пояснював тим, що не міг спокійно дивитися, як беркутівці розганяють протестувальників та б’ють студентів.

Він хотів стояти до останнього. Перед загибеллю Сергій ще встиг побувати вдома, проте, попри вмовляння родини, вирішив повернутися на Майдан. 22 січня тут він дістав три смертельних вогнепальних поранення – у шию, голову та груди.

Устим Голоднюк

Фото: Володимир Голоднюк

Небо падає! – саме цю фразу просив кричати 19-річний активіст Устим Голоднюк, коли на Майдані ставало особливо небезпечно, щоб дати йому з хлопцями знак, що потрібна їхня допомога.

Він народився у місті Збараж, навчався у Львівському державному ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут, здобував освіту в Бережанському агротехнічному інституті.

З початком Революції гідності Устим записався волонтером та брав активну участь в охороні Майдану. Перших серйозних поранень він зазнав 30 листопада 2013 року, коли беркутівці розігнали Майдан. Тоді йому наклали на голову понад 10 швів. Він, як і інші протестувальники, ховався у Михайлівському соборі. Батько забрав його додому, але через два тижні Устим знову повернувся.

Після повернення Устим Голоднюк став бійцем 38 сотні самооборони Майдану. Він захищав Майдан протягом трьох місяців. 20 лютого Устим мав зустрітися з батьком та поїхати додому, щоб відпочити.

Однак повернутися йому вже не судилося. Устима Голоднюка вбила снайперська куля. Смертельне поранення він дістав, коли допомагав забрати загиблих біля верхнього виходу станції метро Хрещатик.

Назар Войтович

Фото: УНІАН

Назар Войтович – наймолодший учасник Революції гідності та Небесної Сотні. Йому було лише 17 років. Назар родом із Тернопільщини з села Травневе Збаразького району.

Він навчався на третьому курсі Кооперативного коледжу в Тернополі та обожнював живопис. У всіх його роботах помічали український дух – його малюнки важко було уявити без калини, тризуба чи козаків.

Назар не планував їхати до Києва на Майдан, але підтримував Революцію. Ввечері 19 лютого він хотів віднести до автобуса, який прямував до столиці, речі для майданівців. Однак його життя змінила випадковість. В останню хвилину він вирішив їхати на Майдан.

Зателефонувавши батькам, Нараз пообіцяв, що не піде в епіцентр подій, а триматиметься неподалік від столичної стели. Після приїзду 20 лютого хлопцеві дали шолом, щитки на руки та ноги. Він разом із друзями пішов до Жовтневого палацу, де на третьому поверсі перебували загони беркутівців.

Через декілька годин 20 лютого батьки дізналися, що їхній єдиний син помер. Він загинув на вулиці Інститутській від снайперської кулі, яка влучила в око. Його тіло перенесли до Михайлівського Золотоверхого собору, звідки батькам повідомили про трагічну смерть сина.

21 лютого весь Майдан прощався із загиблою Небесною Сотнею. На тлі цих подій колишній президент Віктор Янукович у супроводі охорони вилетів до Харкова, а звідти через Крим втік до Росії.

22 лютого 328 народних депутатів усунули Віктора Януковича з посади президента. В Україні проти нього відкрито кримінальні справи не лише через розстріли на Майдані, а й через узурпацію влади та державну зраду.

Революція гідності офіційно закінчилася 22 лютого 2014 року. Однак нові втрати чекали Україну попереду. У березні 2014 року Росія здійснила в Криму так званий референдум та окупувала півострів. У квітні того ж року російські війська вторглися на територію Донбасу, де розпочалася війна.

А 24 лютого 2022 року почалося повномасштабне вторгнення РФ.

Справи Майдану

Судові процеси у справах Майдану тривають, а в судах різних інстанцій розглядаються ключові епізоди злочинів, скоєних проти учасників протестів.

Зокрема, наприкінці січня 2025 року ДБР скерувало до суду обвинувальний акт щодо експосадовців часів президента-втікача Віктора Януковича – очільника МВС Віталія Захарченка та виконувача обов’язків начальника ГУ МВС України в Києві Валерія Мазана.

Слідством встановлено, що в листопаді 2013 року – лютому 2014-го вони керували так званими тітушками, яких використовували для застосування фізичної сили та участі в масових сутичках.

Зокрема, посадовці МВС організували:

• викрадення у ніч з 20 на 21 січня 2014 року з приміщення Олександрівської клінічної лікарні двох учасників руху Євромайдан, катували їх та умисно вбили одного з них;
• викрадення та позбавлення волі 21 січня у районі станції метро Почайна активіста та подальшого його катування в ніч з 21 на 22 січня в наметовому таборі біля станції метро Бориспільська в Києві;
• вчинення 18-19 лютого на перехресті вулиць Володимирська та Велика Житомирська в Києві умисного вбивства журналіста, замахів на вбивство інших протестувальників та завдання їм тілесних ушкоджень.

Їм загрожує довічне позбавлення волі – за вчинення злочинів, передбачених цілою низкою статей. Обвинувачені тривалий час переховуються від правосуддя на території країни-агресора, набувши громадянства РФ.