Цінності рівності під час війни, або Чому українки надихають світ?

Дорогою на одну міжнародну конференцію я зупинилася на ніч у маленькому готелі в аеропорту Кракова. Там – дотримуючись традиції перегляду вечірніх новин – я з цікавістю подивилася сюжет одного з європейських телеканалів, що розповідав історію української жінки, котра будує свій професійний шлях в Укрзалізниці.

Зараз вона – помічниця машиніста, була на змінах в особливо драматичний час евакуації українських громадян із зон бойових дій, і працює над тим, аби невдовзі вже самостійно управляти потягом.

Освоїти професію, яка традиційно вважається чоловічою, стало можливим завдяки великому прогресу у політиці рівності в Україні, який ми бачимо за останнє десятиліття.

Під час повномасштабної війни участь жінок у роботі стратегічних галузей – не лише завдання, але й наша нова реальність.

Готові захищати країну 

Новинні хроніки з фронту все частіше розповідають про внесок жінок у цій війні, які виконують бойові завдання, як солдатки Леся Ганжа чи Анастасія Блищик, невтомно нищать російські танки, як це робить командирка протитанкових ручних комплексів Стугна Тетяна Чорновол, або витягують поранених цивільних та військових з поля бою, як парамедикині Ірина Цибух чи Катерина Приймак. 

Як свідчать соціологічні дослідження, 63% українських жінок демонструють готовність захищати країну, і сьогодні вони нарівні з чоловіками тримають військовий фронт.

Це стало можливим, зокрема, завдяки багаторічній законодавчій та адвокаційній роботі, у результаті чого були створені реальні можливості для жінок займати військові позиції в армії, а дівчатам – навчатися в Військовій академії імені Богуна.

За найсвіжішими даними, які під час Шостого Українського жіночого конгресу озвучив міністр оборони України Олексій Рєзніков, сьогодні в лавах Збройних сил України служить майже 60 тис. жінок, з яких близько 5 тис. – на передовій.

Сягаючи показника у понад 20%, така кількість жінок в українській армії – один із найвищих показників серед країн НАТО.

Так, в армії США жінки становлять 16%, в армії Німеччини – 12%, в армії Великій Британії – 11%, а загалом середня представленість жінок в арміях країн НАТО була 12%. 

Фото: Depositphotos

Попри те, що виклики при проходженні військової служби жінками та труднощі щодо забезпечення їх військовою формою та бронежилетами залишаються, отриманий сьогодні українськими жінками унікальний бойовий та військовий досвід, а також досвід парамедичної роботи – це те, що потрібно системно осмислювати і передавати іншим арміям світу. 

Тут відкриваються можливості для міжнародних проєктів – військових, освітніх, тренінгових, психологічних, реабілітаційних, що можуть стати частиною великих пакетів міжнародної допомоги Україні зараз. А після завершення війни – можливостями для жіночого ветеранського руху будувати зв’язки з арміями різних країн світу, які потребуватимуть подібного досвіду. 

Дієвість, що створила волонтерський фронт

Поряд з тими, хто тримає фронт на передовій, стоять волонтери, з яких, як свідчать опитування, 76% – це жінки.

– Мотивація у волонтерів різна – від прагнення змін та наближення перемоги до адресної допомоги і бажання послужити спільноті.

Але те, що об’єднує їх усіх – це вміння швидко самоорганізуватися та здатність добре зрозуміти запити тих, хто потребує, креативність і наполегливість проходити через труднощі, а також націленість на результат, адже невеликий пакунок, вчасно доставлений на фронт, може врятувати життя.

Приклади волонтерської роботи вражають своїм масштабом – як діяльність Help Ukraine Center. Це волонтерський складський центр, що приймає гуманітарну та медичну допомогу для України зі всього світу.

Чи своєю сміливістю – як Волонтерський центр Гідність, що з перших днів війни і донині передає предмети першої необхідності та гігієни українкам та українцям на тимчасово окуповану Херсонщину.

А також самовідданістю – як діяльність волонтерського медичного батальйону Госпітальєри, який ще у 2014 році організувала Яна Зінкевич та з часу повномасштабного вторгнення провів більше 3 тис. евакуацій – добровольці батальйону, ризикуючи собою, надають першу медичну допомогу на лінії фронту. 

Подібне вміння будувати горизонтальні зв’язки – ще одне важливе надбання нашого суспільства, що може стати прикладом для світу.

Про це варто розповідати на міжнародних майданчиках та ділитися досвідом у світових волонтерських та жіночих організаціях, а також підтримувати такий суспільний рух через нові гуманітарні проєкти.

Не менш важливо зберегти таку здатність, адже вона стане запорукою нашої швидкої відбудови країни.  

Адаптивність – ключове вміння для найближчого майбутнього 

Війна змусила залишити свої домівки понад 7 млн осіб, які виїхали з країни, та 6,5 млн, які стали внутрішньо переміщеними особами, з яких 59% – це жінки.

Зміна обставин життя відкриває в українках та українцях ще одну важливу здатність – вміння адаптуватись та знаходити можливості для розвитку в новому середовищі.

Так, як це зробили, наприклад, громадська активістка та правозахисниця Анжеліка Бєлова, яка залишила Запоріжжя та відкрила центри підтримки для ромських жінок в Ужгороді та Тернополі, власники малого бізнесу Поліна та Костянтин, які релокували кав’ярню з Херсона до Івано-Франківська та успішно розвиваються тут, чи Лариса Жигун, яка працює над створенням освітніх можливостей для українських дітей у Польщі. 

– Важливо пам’ятати, що 93% українських біженців, які були вимушені рятуватись від війни за кордоном – це жінки або жінки з дітьми, більшість з яких – висококваліфіковані фахівчині, керівниці підприємств і підрозділів, підприємниці, кваліфіковані робітниці.

Більшість тих, хто під час війни перебуває за кордоном, планують повернуться додому – коли будуть впевнені в безпеці (36%), найближчим часом (11%) або відразу після закінчення війни (35%), через рік чи декілька років після закінчення війни (13%) або коли будуть впевнені, що знайдуть роботу вдома (7%). 

Такі дані вказують на те, що державі вже зараз варто подбати про можливості для працевлаштування та підприємництва, які матимуть українські жінки – як ті, хто повертатимуться, так і ті, хто залишалися під час війни в країні – при відбудові країни.

Зокрема, у таких сферах, як медицина, сільське господарство, військова промисловість, ІТ-сфера, які будуть найбільше розвиватися після війни.

Це ще один перспективний напрямок і для міжнародних проєктів, які вже зараз можуть пропонувати освітні ініціативи з перекваліфікації для жінок, котрі у зв’язку зі зміною обставин життя будуть змінювати професії. 

А як щодо єдності? 

Війна застала український жіночий рух в момент, коли жіночі організації та спільноти стали сильними, дієвими та впливовими у сферах їхньої діяльності, але щойно почали об’єднувати зусилля в адвокаційних та соціальних кампаніях, аби разом потужніше просувати необхідні для нашого суспільства зміни на користь рівності. 

Під час повномасштабної війни голос українських жінок звучить на міжнародних майданчиках – від Вроцлава до Брюсселя, від Вашингтона до Відня, від Берліна до Парижа.

– Українські жінки спільно закликають підтримувати Україну – адвокатують за поставки зброї, розповідають правду про війну і становище жінок у країні, започатковують нові соціальні, освітні, креативні проєкти та налагоджують співпрацю зі своїми візаві у всьому світі. 

В Україні – попри надзвичайні безпекові виклики – тема рівності не зникає з порядку денного, навпаки, ці питання піднімаються як на великих національних подіях, так і під час регіональних зустрічей.

Це вкрай важливо, адже дозволяє тримати питання рівності у фокусі уваги і не потрапити у пастку, що з’являється під час глобальних потрясінь та світових воєн – коли стереотипне мислення у рамках чоловік-герой та жінка-жертва повертається, а напрацювання у політиці рівності отримують відкат назад. 

Замість висновків 

Подібно до вечора у Кракові, я багато місяців поспіль знову і знову уважно переглядаю телесюжети та новинні стрічки і зупиняюся на історіях, які розповідають про участь українських жінок в подіях повномасштабної війни.

У такі моменти почуваюся трохи watch dog, адже фіксую собі, чи в таких історіях дотримані принципи рівності та недискримінації, за які лідерки жіночого руху, законодавці та громадянське суспільство багато років боролися.

З іншого боку, у таких сюжетах я шукаю відповіді на великі питання нинішнього часу – якими українські жінки зустріли війну, як у ній проявляються і якими з цієї війни вийдуть? І кожна історія української жінки допомагає мені такі відповіді знайти. 

– Після всього пережитого ми не можемо, та й не зможемо повернутися до минулого. Українські жінки зустріли цю війну гідно й проявляють ті риси, які потрібні нам для перемоги. Українські жінки вражають цілий світ своєю стійкістю та незламністю.

Український жіночий рух вийде з цієї війни об’єднаним. А від того – значно сильнішим та більш підготовленим, аби не лише рухати вперед рівні права та можливості, але й стати підтримкою для тих жінок, які – спираючись на власний професіоналізм та здобутий під час війни досвід лідерства – займуть місця там, де прийматимуться всі рішення для відбудови України.