Чому Шухевича боялися в СРСР навіть після смерті та яка таємниця його загибелі

Від рекламіста – до генерала повстанців. Ким насправді був Роман Шухевич, як загинув головнокомандувач УПА і що сталося із його тілом?

Журналіст програми Факти тижня на ICTV Сергій Костеж присвятив матеріал розслідуванню про командира Української повстанської армії Романа Шухевича, відшукав його доньку і записав із нею ексклюзивне інтерв’ю.

Роман Шухевич – із родини українських інтелігентів, які боролися за національне відродження. Його прадід був священиком, дід – професором, батько – суддею. Він народився на околиці Львова у 1907 році.

Він ріс у дуже креативній атмосфері. Одночасно захоплювався футболом, і танцями, володів шпагою та грав на фортепіано, і згодом здобув музичну освіту. Разом із своїм братом Юрієм він навіть давав концерти.

Мало хто знає, що брати Шухевичі виступали у знаменитій львівській опері! Юрій як співак-тенор виконував композицію, а Роман – йому акомпанував.

Навчаючись у гімназії, Шухевич знайомиться з одним із ідеологів українського націоналізму, полковником Євгеном Коновальцем. Саме це знайомство і вплине на формування характеру майбутнього командира УПА. Тоді ж він ставить собі за мету відродити українську незалежність. І присвятить цьому все життя.

— Він з 17 років був член української військової організації, тобто людина дуже рано включилася в українське підпілля. Він брав участь у ліквідації польського чиновника Собінського, йому тоді було 19 років. Мав досвід перебування у польському підпіллі, потім радянському, потім німецькому, – розповідає історик та ексдиректор галузевого держархіву СБУ Володимир В’ятрович.

Шухевич – вкрай підприємливий. Поєднує навчання у Львівській політехніці та військову справу. Пізніше стає одним із активних учасників Організації українських націоналістів. А через кілька років – ще й успішним бізнесменом – відкриває власну рекламну агенцію.

Цей бізнес стане прикриттям для фінансування українського підпілля. Адже частину прибутку він через чорну касу відправляє – на потреби ОУН.

Однак все це незабаром доведеться згорнути. Навесні 1939 року, коли Гітлер захоплює Чехословаччину, а найсхідніша її частина, Закарпаття, піднімає український прапор і оголошує про незалежність, Шухевич активно долучається до війни за Карпатську Україну. До мирного життя він уже не повернеться.

Після початку Другої світової Шухевич шукає можливості протистояти тоталітарним режимам та боротися за незалежність України. Саме тоді створюються допоміжні батальйони у складі німецької армії – Роланд та Нахтігаль. Командиром останнього стає Шухевич. 1941 року вони вступають до Львова, звідки втекла радянська армія. Там же і проголошують незалежність України. Але це вже не сподобалося німцям. Бандеру відправляють до концтабору, Шухевича з його батальйоном виводять на територію Білорусі.

— Їм сказали принести присягу Гітлеру! І коли вони відмовились, їх тоді тут же кинули до Львова назад, і офіцерів почали заарештовувати. І тоді Роману Шухевичу вдалося втекти, – каже історик Юрій Шаповал.

Епізод із батальйоном Нахтігаль Шухевичу не пробачать ані німці, ані СРСР. Гітлерівці полюватимуть за ним до 1944-го, змусивши піти в підпілля. Радянська влада – оголосить нацистом і множитиме цю пропагандистську історію, яку, до речі, в Росії переказують досі. І це всупереч тому, що міф майже одразу було розвінчано на Нюрнберзькому процесі.

— І нічого на цьому процесі не було сказано, нічого не було доведено такого, що можна було б поставити у провину українським націоналістам. Насправді ці структури, ні Роланд, ні Нахтігаль, ніколи не входили до СС, їхні бійці не мали ССівських звань.

Росії це вигідно тому що вони так зображують українців, це складова часина в звинуваченні українців в нацизмі, що використав Путін для початку кривавої війни, – додає Шаповал.

Весільне фото Романа Шухевича. (1930) ЦДВР

Радянські спецслужби розпочинають справжнє полювання на Шухевича і його сім’ю. Щоб урятуватися від переслідувань, його дружина Наталія подає на розлучення. Але чекісти все одно її заарештовують. Наталю відправляють на заслання. Відправляють у табори матір та сестру. Ще раніше у в’язниці вбивають брата.

Діти потрапляють до дитячого будинку. І пізніше син теж отримає величезний тюремний термін.

— Один спомин про тата – що я в кухні сиджу на підвіконні, переді мною стоїть тато, лице я не пам’ятаю, але в нього є біле кучеряве волосся і я бавлюсь цим волоссям, – згадує донька Шухевича Марія.

Марія Шухевич – донька Романа Шухевича.

Марія Шухевич лише через багато років дізналася, хто її справжні батьки.

— Ну ви собі не уявляєте навіть, як то мені було тяжко сприйняти! Я була переконана, що от радянська влада – то просто свята! А потім почала деталі перебирати – що трапилося з мамою, що з бабусею, що з іншою бабусею, що трапилося з батьком, що з Юркою. Дуже важка психологічна переорієнтація, – розповідає Марія Шухевич.

Про недовгі зустрічі з батьком Марією Романівною тепер нагадує тільки фотографія. Змалку радянська влада намагалася її “перевиховати”. Віддала до іншої сім’ї, вигадала іншу біографію.

— Метрика була не моя. Мамине прізвище, яке було – Березинська, вони зробили Березанська. Рік народження – 1942-й, а в мене 1940-й. Дата народження інша. Росіянка. Місце народження написали Сталіно, я народилась в Кракові, – розповідає донька командира УПА.

Але самого Шухевича дістати не могли. Він йшов буквально з-під носа радянських спецслужб.

— В нього була ціла колекція документів з фальшивими прізвищами, добре вміли робити документи в підпіллі. Була колекція радянських печаток, які робили дійсними всі документи, – розповідає В’ятрович.

З підпілля Шухевич керував УПА, на той час вона налічувала десятки тисяч людей. І доки силовики прочісували карпатські ліси, командир, залишаючись непоміченим, міг не лише гуляти вулицями Львова, а й спокійно їздити навіть на лікування до одеських санаторіїв.

Роман Шухевич із сестрою Наталею (1938 рік). Історична правда, ЦДВР

Загубитись у натовпі було неможливо. Тротуари вузькі, пішоходів небагато. Але Роман Шухевич, як справжній майстер конспірації, постійно виходив у місто – то у костюмі міського жителя, то у костюмі британського військового крою, то у формі радянського офіцера, мав документи на інше ім’я та ампулу з отрутою.

Таку ампулу мали всі представники керівництва УПА. На випадок арешту, щоби нікого не видати. Усередині міг бути ціанистий калій, але частіше використовували стрихнін. Хімік Сергій Примаченко пояснює: перший можна було купити в аптеці, а другий – ще простіше – у звичайному господарському магазині. Але обидва могли призвести до того самого результату.

Але ця отрута не допомогла зв’язковій Шухевичу Дар’ї Гусяк, яка ненароком і видасть місце розташування командира. Смертельну ампулу під час арешту вибили у неї з рук.

— 2 березня її арештовують ,привозять на Лонцького, і починається дуже жорсткий допит, – розповідає доктор гуманітарних наук Олеся Ісаюк.

Дівчину жорстоко мордують. А потім на її очах знущаються і з матері. Пізніше, у камері, вона наважується написати листа своїм, щоб попередити про небезпеку.

З листа зв’язкової Дар’ї Гусяк:

Любі мої! Майте на увазі, я потрапила до більшовицької в’язниці, де немає людини, яка б пройшла те, що чекає на мене, і не зламається. Після першої стадії я тримаюся, але не знаю, що далі.

Лист передає через співкамерницю, яка насправді є агентом НКВС. І цим видає місце розташування Романа Шухевича. Тут же було піднято на ноги буквально всіх радянських силовиків.

— Вони знали, з ким вони мають справу, якщо вони прислали сюди на цю операцію заступника міністра держбезпеки УРСР, з Москви приїхав Павло Судоплатов, був задіяний начальник внутрішніх військ українського військового округу, – розповідає Шаповал.

У будинку у селі Білогороща, яке колись було передмістям Львова, а тепер – один із районів міста, останні два роки життя провів Роман Шухевич. Про те, що станеться, генерал УПА знав заздалегідь, – розповідає його дочка. Передчував, коли ще був у Одесі.

— Він мав хрестик. Не хрестик, а той… з матір божою, йому мамуся подарувала, сказала – хай тебе оберігає. І він пішов купатись, виходить з води- немає! І він пішов, ходить по воді шукає, не знайшов. Каже – я втратив свій оберіг, – розповідає його донька.

Заздалегідь він дізнався і про операцію, що готується. Але не встиг залишити притулок, забракло буквально кілька годин.

Радянські силовики, які вже тричі помилково доповідали на Луб’янку про вбивство Шухевича, цього разу вирішили не ризикувати. Оточили і район, і село, було задіяно кілька тисяч бійців внутрішніх військ. Генерала хотіли взяти неодмінно живим!

Але план із тріском провалюється. Чекісти вдираються до будинку, а Шухевич спускається до них з другого поверху та розпочинає стрілянину.

— Коли він вибіг на сходи і побачив, що по сходах йдуть автоматники, він спочатку вистрілив по них, а останню кулю пустив собі у скроню, – розповідає В’ятрович.

Для радянських спецслужб це був провал. Щоб хоч якось виправдатись перед керівництвом у документах спішно напишуть – застрелили під час опору.

— Документи, які я читав в архіві служби безпеки, там написано, що якийсь сержант застрелив його, ну брехня на брехні! В наступних документах сержант вже з іншим прізвищем…, – каже Шаповал.

Вирішують радянські силовики позбутися і тіла. Так чинили з багатьма керівниками українського підпілля. За словами Шаповала, радянська влада не хотіла, щоб ці люди, які грали примітну, визначну роль, щоб ставали символами, з могилами, куди можна прийти, вклонитися, покласти квіти.

Де саме все сталося точно не встановлене. За спогадами Юрія Шухевича, тіло його батька привезли до підвальних помешкань в’язниці на Лонцького, звідси згодом і народилася версія про те, що нібито генерал тут і похований. За іншою версією, тіло могли вивезти аж за 300 км від Львова. Але є ще одна.

Фото: УНІАН

Узлісся лісу на пагорбах над річкою Збруч, де до Другої світової проходив польсько-радянський кордон, польська сторона була там. Нині це адміністративний кордон Хмельницької та Тернопільської областей. За однією з версій, саме сюди силовики привезли тіло Шухевича.

Тіло нібито спалили та кинули у річку. На цьому місці тепер стоїть пам’ятний хрест. Але чи це місце насправді є місцем поховання Шухевича – історики сумніваються. На це могли б пролити світло архіви. Але частину матеріалів знищено, іншу – перед розпадом СРСР вивезено до Москви. Однак стерти з пам’яті спогади про Романа Шухевича радянській владі не вдалося, як і зупинити продовження його справи. Адже опір продовжиться ще довгі роки. Як і боротьба за незалежність України.