Чи програє Росія: професор військових досліджень проаналізував хід війни

Росія вже давно зазнала поразки у своїй спробі завоювати Україну, однак щоб поставити крапку в бойових діях, розуміння про поразку необхідно донести до Кремля.

З такою оцінкою у своїй колонці на платформі Substack написав Лоуренс Девід Фрідман, який є почесним професором військових досліджень у Королівському коледжі Лондона.

Британський професор порівнює прогнозування війни з процесом підрахунку голосів після виборів, що відбулися, коли є припущення про те, хто лідирує, але остаточний переможець ще не зрозумілий і робити прогнози складно.

– Оголошення виборів є хорошим прикладом як прогнозування з неповною інформацією, так і природної затримки між тим, що очевидно для поінформованого спостерігача, і тим, що буде визнано тими, хто безпосередньо залучений до процесу, – пише він.

При цьому Лоуренс Фрідман вказує, що передбачити війну набагато складніше, ніж вибори.

– Прогнозування виборів – це виявлення результату, який був вирішений відразу після того, як було подано всі голоси, а передбачення війни – це передбачення подій, які ще не відбулися, і вибору, який ще належить зробити. Навіть ті, хто добре знає протиборчі сили і місцевість, на якій вони воюють, можуть бути захоплені зненацька випадковими подіями, такими як зміна погоди або ефективна тактична інновація. Під час війни очікування змінюються, – пише експерт.

Професор пише, що після літа в російсько-українській війні стало очевидно, що Україна ніяк не ризикує втратити військову ініціативу в сухопутній війні, особливо після того, як РСЗВ HIMARS знищили склади боєприпасів і командні пункти сил РФ.

При цьому російська евакуація з Херсона стала свідченням того, що Москві ще належить знайти спосіб стабілізувати лінію фронту, щоб дати час на оновлення своїх деморалізованих і обложених сил. Ба більше, на відміну від попередніх виведень військ, які були представлені, хоча й непереконливо, як жести “доброї волі”, це виведення від самого початку було описано як відповідь на військові потреби, вказує Фрідман.

І тепер, з наближенням зими, в оцінках експертів знову повернулася обережність. Лоуренс Фрідман вказує, що голова Об’єднаного комітету начальників штабів США генерал Марк Міллі зауважив, що якщо це призведе до уповільнення бойових дій, то може з’явитися можливість для деяких дипломатичних ініціатив – зауваження, яке інші офіційні особи США поспішили применшити.

Британський професор вказує, що українська сторона, як і раніше, вважає, що зима не є перешкодою для подальших наступальних операцій, а генерал Валерій Залужний, головнокомандувач ЗСУ, пообіцяв, що його війська “битимуться, допоки в нас є сили”.

Росія намагається продовжувати

Лоуренс Фрідман пише, що нинішня переговорна позиція Росії полягає в тому, що Кремль висуває претензії на українські території, які навіть не контролює.

– Як я стверджував в одному зі своїх нещодавніх повідомлень, Путін не прагне активних перемовин, тому що він не зацікавлений у тому, щоб вони показали дурість і марність цієї війни. Натомість він нарощує військові зусилля і поводиться так, ніби перемога є реальною можливістю, – пише професор.

За словами експерта, Росія зараз перебуває на набагато більш військовому становищі, виробники зброї намагаються виготовити достатню кількість обладнання, щоб підтримувати свої сили в бою, і закликають в армію незайнятих чоловіків, незважаючи на величезні втрати.

Як вказує Фрідман, наприкінці жовтня, “після руйнівних наслідків першої мобілізації” в Росії, було створено нові структури, щоб ресурси використовували більш ефективно.

– У військовому плані ці додаткові зусилля мало що дають, окрім більш безжальних і ефективних атак по українській інфраструктурі. Якщо за цими атаками і стоїть якась стратегія, крім вираження розчарування в стійкості України, то це грубий примус, – пише експерт.

За його словами, атаки по інфраструктурі України Кремль “виправдовує відмовою Києва від переговорів”, посилаючись на спікера президента РФ Дмитра Пєскова. При цьому той же Пєсков заперечує, що Херсон остаточно втрачено для Росії. Як вказує експерт, у Росії, як і раніше, хочуть змінити владу в Києві, попередньо розділивши Україну.

Британський експерт пише, що протягом тривалого часу існував розрив між утвердженням Росією своїх військових цілей і її здатністю вести війну для їх досягнення.

– Еволюція цих цілей мала лише слабкий зв’язок із розвитком бойових дій, і в ній було мало послідовності, – пише Фрідман.

Так, перед початком війни президент РФ Володимир Путін заявляв, що стурбований потенційним членством України в НАТО (про яке тоді не йшлося) і ставленням до підтримуваних Росією терористичних утворень “ДНР” і “ЛНР”. А з початком війни Путін говорив про необхідність “демілітаризації та денацифікації” України, що могло означати тільки зміну влади в Києві. При цьому, як тільки його війська були відтіснені від Києва, ця мета змінилася рішучістю взяти весь Донецьк і Луганськ, якщо не більше, пише Фрідман.

Потім, у вересні, після обмеженого прогресу в досягненні цієї більш обмеженої мети і за зростаючої сили України, Путін різко підвищив ставки, заявивши про анексію Херсонської, Запорізької, Донецької та Луганської областей разом з уже захопленим Кримом.

– Жодна з цих областей не є повністю окупованою, за винятком Криму, але після заяви Путіна вони значно втратили позиції в Херсоні і в обмеженій мірі в Луганській області, зазнавши невдачі – поки що – у своїх відчайдушних спробах захопити додатковий шматок Донецької області. Втрата міста Херсона була великою подією, а захоплені натовпи, які вітали Зеленського, дещо підірвали російські заяви про 90% позитивного голосування за анексію. Після дев’яти місяців бойових дій Росія так і не досягла жодної військової мети силою зброї, – підсумовує експерт.

На думку британського професора військових досліджень, рішення про виведення військ з Херсона в Росії було представлено як не більше ніж розсудливий військовий захід, і вже точно не прийнятий Путіним. При цьому Фрідман вважає примітним, що чеченський лідер Рамзон Кадиров і бос “Вагнера” Євген Пригожин підтримали це рішення, незважаючи на їхню минулу критику дій Міноборони РФ. Можливо, це сталося тому, що їм самим нічим похвалитися в плані військових проривів, пише Фрідман.

– Тож навіть якщо на підставі наших знань про протиборчі сили ми дійдемо висновку, що Росія програє цю війну, ми як ніколи далекі від російської поступки. Можливо, вона ніколи не настане, – пише експерт із королівського коледжу в Лондоні.

За його оцінкою, російські сили можуть продовжувати відтіснятися, але доки у Москви є хоч якась надія, що відновлених сил вистачить для повторного вторгнення, або що напади на український народ катастрофічно послаблять моральний дух Києва, вона не визнає поразки. При цьому Україна також не зможе сказати, що здобула перемогу, оскільки їй належить звільнити ще багато територій, а на її населення очікує похмура зима з невеликими перепочинками.

Як дізнатися, чи програла Росія?

Лоуренс Фрідман вважає, що для Путіна найсерйознішим приводом для занепокоєння і тим, що зробить програш недвозначним, буде серйозна українська кампанія з повернення Криму, які російський лідер вважає своїм призом з 2014 року.

– Путін регулярно говорить про українську загрозу Криму, зокрема про здатність перекрити водопостачання півострова. У жовтні він висловив обурення з приводу саботажу Керченського мосту, що з’єднує півострів із материком. Це наштовхує на думку, що для того, щоб змусити Путіна піти на серйозні переговори, може знадобитися піддати Крим ризику, – пише експерт.

За його словами, багато хто на Заході застерігає Україну від перетворення Криму на військовий пріоритет саме тому, що він такий важливий для Путіна, тож загроза тут – одна з небагатьох випадковостей, яка може призвести до ядерної ескалації.

Британський професор пише, що перед оборонною промисловістю Росії поставлено завдання підвищити продуктивність праці (порушену мобілізацією) і забезпечити фронт великою кількістю зброї. Однак якщо російських ракет вистачає для атак по українській інфраструктурі, то незрозуміло, чи може це переозброєння бути повторено в обладнанні, необхідному для наземних наступальних операцій.

– Є підстави вважати, що у них (росіян, – Ред.) бракує ресурсів, включно з робочою силою, для підвищення продуктивності в усьому оборонному секторі, унаслідок чого в деяких галузях краще, що можна зробити, – це модернізувати застаріле озброєння, наприклад, бойові танки Т-62, вперше представлені в 1961 році. Тим часом повідомлення про поводження з нещодавно мобілізованими на фронт чоловіками говорять про те, що в їхньому випадку термін “гарматне м’ясо” більш ніж доречний, – зазначає Фрідман.

.

Отже, вважає експерт, Росія продовжить боротьбу на суходолі, але при цьому отримає набагато більше свободи дій у нанесенні ударів по суспільству та економіці України.

За його оцінкою, нову лінію Росії на півдні України (необхідну для оборони Криму) буде легше захищати, тоді як ЗСУ продовжать відбивати постійні атаки на Бахмут у Донецькій області. Таким чином, залишається луганська ділянка фронту Святове-Кременна, де українські війська повільно, але вірно просуваються вперед у районі, де вони сподівалися на прорив. Можливо, варто також стежити за Запорізьким фронтом, звідки надходять повідомлення про нарощування українських сил, зазначає Фрідман.

– Тому, як це було від самого початку війни, судження про те, хто перемагає, а хто програє, як і раніше, залежать від перебігу сухопутної битви. Але поки що у Росії немає переконливої концепції перемоги, тоді як можна уявити, як Україна може взяти гору, принаймні, настільки, що в Росії залишаться мінімальні й непослідовні позиції, і навіть Крим залишиться вразливим, – пише експерт.

Крім перспективи “втратити” Крим, Лоуренс Фрідман вважає, що одним із небагатьох правдоподібних сценаріїв зміни російської позиції може бути той, за якого генерал Сергій Суровікін (командувач російським вторгненням в Україну, – Ред.) вирішить, що його війська не в змозі продовжувати війну, і спробує домовитися про якесь припинення вогню/роз’єднання.

– Він, як і раніше, стикається з проблемою, яка переслідувала його попередників – отримати згоду Путіна на відхід на більш захищені рубежі, навіть якщо процес відходу посилює враження, що Росія програє, – пише Фрідман.

В іншому, пише експерт, щоб врятувати хоч якесь враження від цієї війни, Росія продовжує покладатися на ефект болю, який вона заподіює українському народові та міжнародній економіці, щоб створити свого роду тиск для поступок з боку Києва.

– Біль, звісно, посилюється, але ніколи не було й натяку на те, що це робить щось інше, окрім як посилює рішучість України звільнити свою територію. Москва, можливо, отримує деяке садистське задоволення від болю, що заподіюється, але поки що вона не отримала жодної політичної вигоди, – вказує він.

Міжнародний контекст

Адміністрація президента США Джо Байдена, яка критично оцінює здатність України підтримувати свої військові зусилля і справлятися з серйозним ударом по економіці, також визнає, що наразі немає очевидного дипломатичного рішення. Як зазначає Фрідман, Білий дім нервує, що войовнича риторика Володимира Зеленського змушує його виглядати нереалістичним і нечутливим до проблем інших держав.

– Проте, після того як Вашингтон закликав його хоча б зробити вигляд, що він зацікавлений у дипломатичному вирішенні, у своїй віртуальній промові на G20 він запропонував план із десяти пунктів, – пише він.

Експерт вказує, що ключовою особливістю цього плану було те, що його перші кроки вимагали від Росії припинити найбільш кричущі порушення міжнародного права і найбільш згубну поведінку, перш ніж переходити до викладу довгострокового врегулювання.

Зустріч G20, де було презентовано ці 10 пунктів, не викликала схвалення вимог Зеленського, але вона проілюструвала тенденцію, яка турбуватиме Путіна.

– Той факт, що він вирішив не брати участі в заході і послав замість себе свого невдалого міністра закордонних справ Сергія Лаврова, свідчить про його бажання уникнути ситуації, в якій він буде помітно ущемлений. У підсумку Лаврову довелося погодитися з комюніке, яке стало неприємним читанням у Москві, – вказує Фрідман.

На думку професора Королівського коледжу в Лондоні, в підсумковому комюніке G20 наголошувалося на шкоді, яку завдає російсько-українська війна міжнародній економіці і біднішим країнам.

– Показово, що великі країни, які зробили найбільше для того, щоб захистити Росію від міжнародного осуду, – Бразилія і Південна Африка, а також Індія і Китай – більше не були готові витрачати політичний капітал на захист Росії, особливо якщо це призведе до розколу в G20, – пише Лоуренс Фрідман.

Водночас особливе занепокоєння Путіна викликала готовність Китаю дати зрозуміти, що з лідером Китаю Сі Цзіньпіном не радилися щодо доцільності війни, та за кожної нагоди наголошувати, що Китай не схвалює будь-яких припущень про те, що ядерна зброя може зіграти будь-яку роль, та, найголовніше, перші попередні ознаки спроби покращити стосунки з ключовими західними державами.

– У лютому Сі прийняв Путіна як свого найближчого міжнародного партнера. Тепер він “не хоче, щоб його ставили в одну групу з Росією”, – пише експерт.

Як підсумовує Фрідман, підсумкове комюніке Групи двадцяти “не було спрямоване проти України”. Відповіддю Росії на це, як і на всі інші невдачі, став новий шквал ракет на Україну. Тим самим Путін показав, що не готовий визнати поразку в Україні, але на практиці його невдачі призвели до того, що він опинився в ізоляції.

– Усе це можна розцінювати як свідчення того, що навіть ті, хто готовий віддати Росії належне і вказати на вину і лицемірство НАТО, вважають війну Путіна програною. Тепер вони бачать те, що вже давно очевидно для військових аналітиків, – пише професор Королівського коледжу.

За його словами, путінська армія не в змозі впоратися зі своїм вторгненням в Україну, а її спроби зробити це тільки погіршили ситуацію.

Як вважає експерт, за останні дев’ять місяців розрив між бажаними цілями РФ і доступними засобами ставав дедалі більшим, отже, війна була програна вже давно.

Як резюмує Фрідман, завдання міжнародного співтовариства, як і раніше, полягає в тому, щоб змусити Путіна і його оточення прийняти цю точку зору. І якщо це станеться, то альтернативи продовженню військового тиску – немає.