Чи переможе Україна у війні: аналітика професора Королівського коледжу Лондона

Заслужений професор військових досліджень Королівського коледжу Лондона Лоуренс Фрідман проаналізував, які шанси України на перемогу, наскільки жорсткішою стала позиція Заходу і як реагує на те, що відбувається, Росія.

Скорочений переказ статті Фрідмана – читайте у матеріалі Фактів ICTV.

Так, професор наголошує, що росіяни сподіваються і очікують, що вони все ще можуть прийти до завершення війни шляхом переговорів – але не тому, що Україна капітулює, а тому, що її західні покровителі втомляться від цього конфлікту та великих витрат, яких це завдає їх економіці.

У цьому, як і у своєму початковому гамбіті в перші дні війни, Путін недооцінив стійкість своїх супротивників.

Позиція Заходу в останні тижні посилилася

Це сталося після візиту до Києва 16 червня канцлера Німеччини Олафа Шольца, президента Франції Еммануеля Макрона та прем’єр-міністра Італії Маріо Драгі; а потім відбулася Європейська рада, зустрічі Великої сімки та саміт НАТО, на яких було зроблено гучні заяви про підтримку України.

Захід на цей час взяв на себе стільки зобов’язань, що поразка України виглядатиме поразкою НАТО.

Проте заперечення перемоги Росії – це не те саме, що перемога України. Затягнута війна означає труднощі й затримку відновлення країни, а також ризик ослаблення міжнародної підтримки і тиску з метою досягнення компромісу.

Західні країни готуються до довгострокової перспективи. Вони також можуть відзначити загострення проблем, що стоять перед російською економікою. Але вони  воліли б, щоб це не перетворилося на змагальну перевірку на витривалість. Саме тому поряд із посиленням політичної підтримки України відбулося посилення військової підтримки.

Битва на Донбасі була жорсткою і українці зазнали великих втрат, наполегливо утримуючи позиції. Стратегічно цей захист мав сенс, оскільки росіяни також заплатили високу ціну за захоплення невеликих територій.

Будь-який подальший наступ відкладено, що важливо, оскільки західній зброї потрібен був час на те, щоб дістатися лінії фронту.

Київ також використав свої втрати, щоб закликати донорів діяти швидше (хоча це й було ризиковано, оскільки могло створити думку, що українці програють і не можуть продовжувати боротьбу).

Цей етап війни майже завершився, росіяни перебувають у Лисичанську, прагнучи завершити окупацію Луганської області.

Луганська кампанія була важливою для РФ із трьох причин

По-перше, підтримати претензії Росії на Донбас.

Поки що після кількох тижнів зусиль ця кампанія дала змогу Росії захопити трохи більше України на додачу до того, що було захоплено у перші дні війни.

Друга мета полягала в тому, щоб заманити в пастку українські сили.

Завдяки завбачливій ​​евакуації українські війська зберегли основну частину своєї досвідченої живої сили, не давши змоги РФ створити “котел” і повністю знищити частину українських військ.

Третя мета полягала в тому, щоб підтримати наратив Кремля про те, що РФ продовжує просуватись, а тому західна підтримка України є нібито марною і дорогою. Поки що це не дало бажаного ефекту.

У своїх коментарях відставний американський генерал Майкл Раян наголосив, що Росія зараз стоїть перед важливим вибором: зосередитися на Донбасі або докласти більше зусиль для захисту Херсона, де Україна досягає чималих успіхів.

Кремль досягнув прогресу в ОРДЛО, застосувавши набагато обережнішу тактику, ніж та, яка демонструвалася в перші тижні війни.

Росія використала артилерію – свою основну порівняльну перевагу – для обстрілу українських позицій доти, доки захисники не стали надто слабкими, щоб утримувати те, що залишилося від населених пунктів.

На Донбасі потенційно є ще райони, які росіяни можуть досліджувати у пошуках нових успіхів, але очевидні райони добре захищені.

РФ не може покладатися на маневреність через втрати бронетехніки

Вони прагнули поповнити свої втрати за рахунок техніки з резерву, зокрема старих танків, які використовувалися в 1960-х роках. Виробництво нових танків могло зупинитися через відсутність ключових компонентів, таких як мікросхеми, які вони отримували із Заходу і які тепер підпадають під санкції.

У Росії також, схоже, закінчуються запаси високоточної зброї, про що свідчать деякі з їхніх нещодавніх далекобійних ударів.

Імовірно, наприклад, що вона не планувала вдарити по торговому центру у Кременчуці, а хотіла знищити ціль поблизу, проте їй це не вдалось. Це продемонструвало, крім неточності зброї, загальну недбалість росіян щодо супутніх збитків та їх нездатність взяти на себе відповідальність за помилки (як завжди, у Кремлі вдали, що українці чомусь зробили це самі з собою).

Під час зустрічі G7 це допомогло посилити підтримку України, оскільки нагадало лідерам про те, чому важливо, щоб Росія зазнала невдачі.

Реакція на минулі втрати – знайти більше військ

Як варіант Володимир Путін міг би оголосити загальну мобілізацію, але він не готовий на це піти через непопулярність такого кроку.

Є ознаки недобору у нинішньому призові, хоча строковиків і не передбачається відправляти на фронт.

Натомість мета полягає в тому, щоб спонукати призовників і всіх, хто має військовий досвід, вступати до армії, часто за фінансову винагороду.

Є неофіційні свідчення того, що багато хто з тих, хто був у місцях активних бойових дій, шукали способи розірвати свої контракти.

На думку військового аналітика Майкла Кофмана, російське командування дедалі більше покладається на передові бойові сили з анклавів на Донбасі, найманців із групи Вагнера, добровольців та резервні батальйони, укомплектовані нещодавно законтрактованими військовослужбовцями.

Бої за Сєвєродонецьк здебільшого  вели частини з Луганська, які, схоже, сильно постраждали в процесі і тепер можуть усвідомити, що росіяни використовують їх як гарматне м’ясо.

Українська проблема інша

Безсумнівно, ЗСУ зазнали втрат, хоча надто багато уваги приділялося словам Володимира Зеленського про те, що Україна “втрачає від 100 до 200 осіб на день”.

Це було у розпал Сєвєродонецької битви, коли активно працювала російська артилерія. Він не припускав, що такі втрати були звичайною справою.

Як це часто буває на ранніх стадіях війни, найбільш досвідчені підрозділи постраждали найбільше, і потрібен час, щоб замінити їх.

Але оскільки Україна провела мобілізацію, браку кадрів немає, а мотивація залишається високою – на відміну від росіян українці воюють за свою Батьківщину.

На першому етапі війни Україна покладалася на системи радянських часів, доповнені західними постачаннями протитанкових та зенітних засобів. Є нові поставки старих систем – таких, як добре відомі танки Т-72, ​​які Україна отримала з інших країн колишнього Варшавського договору і які ЗСУ можуть швидко привести до ладу.

У критичній сфері – артилерії – проблеми полягали у нестачі як знарядь, так і боєприпасів, водночас повідомлялося, що озброєння РФ перевершує українське десять до одного.

ЗСУ використовують старі радянські системи зі 152-міліметровими артилерійськими снарядами. Стандарт НАТО – 155 мм. Інші колишні країни Варшавського договору шукають у своїх запасах, але незрозуміло, скільки ще вони можуть знайти.

Ось чому Київ так наполягає на постачанні сучасних артилерійських знарядь. З цієї точки зору країни НАТО відреагували із запізненням.

Однак системи були ідентифіковані, триває навчання, і перші частини вже досягли лінії фронту, де їхній вплив починає відчуватися.

Такі системи, як французькі гаубиці Цезар, що встановлюються на вантажівках, які можуть завдавати ударів, а потім їхати з великою швидкістю, і американська високомобільна артилерійська ракетна система M142 (Himars), яка має дальність дії 70 кілометрів (альтернативні боєприпаси мають більшу дальність, хоча вони ще не надані) починають давати результат.

Вони мають не тільки вдвічі більшу дальність дії, ніж старі системи, а й високу точність.

Дрони продовжують відігравати важливу роль у виявленні цілей.

Важливим новим потенціалом, який нададуть США, є NASAMS – передова зенітно-ракетна система, яка має ще зменшити загрозу з боку російських літаків та ракет.

Тому обидві сторони мають адаптуватися.

Це спрощення, але здається, що росіяни дедалі більше стають армією ХХ століття, а українці – армією ХХІ століття. Український процес адаптації займе більше часу, але перспектива має значно більшу силу.

Нинішній етап війни найкраще розуміти як перехідний

РФ вивчає можливості для наступу, але готується до оборони, доки українці готуються до контрнаступу.

Існує три пункти на наступному етапі війни.

По-перше, пріоритетом обох сторін тепер є знищення потенціалу противника.

Деяка слабкість України досі пов’язана з її обмеженим контрбатарейним вогнем, що зменшує її здатність боротися з російською артилерією.

З появою нових систем озброєння українці мають бути в змозі уражати російську артилерію.

Однак найважливішими цілями можуть бути російські склади боєприпасів, і за останній тиждень надходили регулярні повідомлення про удари по них. Згодом це зменшить ефективність російської артилерії.

Зі свого боку росіяни також прагнуть знайти українське спорядження, що наближається (зокрема, запаси боєприпасів), і знищити його до того, як воно завдасть занадто великої шкоди.

Це потребує як хорошого інтелекту, так і точних систем. Українці йдуть на все, щоб сховати зброю та боєприпаси, регулярно переміщуючи їх та роздаючи невеликими пакетами. Але коли у вас є лише кілька далекобійних знарядь, хоч би якими вони були ефективними порівняно з російськими аналогами, втрата кількох із них може мати велике значення.

По-друге, українська тактика не повторюватиме тактику РФ, коли справа доходить до захоплення території.

Рашисти просувалися вперед, завдаючи ударів по територіях, які вони хотіли зайняти. Деякі території, які хоче повернути Україна, вже зруйновані та знелюдніли, і тут тактика може бути аналогічною.

Але інші райони, зокрема життєво важливе місто Херсон, не постраждали, і агресор розмістив там артилерію. Хоча місто перебуває у межах досяжності для України, вони не захочуть знищувати житлові райони. Тому їм доведеться використовувати іншу тактику: максимально використовувати точність своєї нової зброї, концентруючись на лініях постачання, базах та командних центрах; робити опортуністичні аванси; і використовувати партизанську тактику в місті проти окупаційних сил, залишивши російські війська у невіданні щодо того, звідки почнеться наступна атака.

Політично Зеленський захоче показати і своєму народу, і своїм донорам, що Україна може повернути втрачені території та розпочати війну з росіянами. Звідси повідомлення про те, що Україна завдала удару по російській базі біля аеропорту в місті Мелітополь.

По-третє, окупанти навряд чи продовжуватимуть битися, якщо стане зрозуміло, що вони, найімовірніше, зазнають поразки.

Урок епізоду зі Зміїним островом, а також виведенням військ із Київщини полягає в тому, що російські командири можуть розпізнати програшну позицію та відступити, щоб не бути покараними.

Оскільки ми пройшли через період повільного, але завзятого наступу з боку Росії, існує тенденція припускати, що Україні також доведеться долати стійку російську оборону і що третій етап може бути схожим на другий, за винятком того, що ролі поміняються місцями.

Це не так очевидно, як здається. Мало того, що українська тактика, ймовірно, відрізнятиметься, так ще й якщо росіян почнуть відтісняти, їм доведеться вирішувати, наскільки сильно вони справді хочуть утримувати територію за рахунок того, що залишилося від їхньої армії.

Якщо російське командування бачитиме попереду лише несприятливі тенденції, воно може розглянути довгострокову необхідність збереження своїх збройних сил для боротьби з майбутніми загрозами, окрім України.

Росія не може дозволити собі крок за кроком відступати до кордону, зазнаючи втрат на всьому шляху. Якоїсь миті їй може знадобитися зменшити свої втрати. Саме в цей момент російські командири могли б переконати Путіна розпочати серйозні переговори (наприклад, повернутися до більш ранніх пропозицій про форму нейтралітету в обмін на повне виведення військ), щоб забезпечити політичне прикриття свого виведення.

Чи дійдемо ми до цієї стадії, чи ні, це інше питання. Завдання України полягає в тому, щоб набрати обертів настільки, щоби в росіян не було легкодоступного способу повернути все назад.

Це складно, тому що українцям потрібно буде наступати засобами, які не передбачають лише прямих атак на російські позиції. Протягом наступних кількох тижнів ми маємо отримати деяке уявлення про те, чи може Україна почати виявляти ініціативу та нав’язувати свої власні пріоритети Росії, а не навпаки, і наскільки добре росіяни здатні реагувати на постійне покращення можливостей України.

Якщо українські сили наберуть сили, ситуація може дуже швидко змінитися на їхню користь.

Чи можуть перемогти українці? Так. Чи виграють українці? Поки що не зрозуміло, але цю можливість не слід скидати з рахунків.

Джерело: New Statesman