Україна і світ

Час героїв: спогади офіцера ЗСУ про контрнаступ на Харківщині

Капітан на ім’я Олександр – командир роти 92 окремої механізованої бригади імені кошового отамана Івана Сірка Сухопутних військ Збройних сил України. Під час вересневого контрнаступу на Харківщині його підрозділу дісталося непросте завдання.

Події розвивалися динамічно. Блискавичне просування, швидкоплинні сутички, винищення російських окупантів, їхні бездумні контратаки та інтенсивні авіаційні нальоти, панічна втеча ворога і намагання російських дезертирів прикриватися цивільними.

Але з цього всього грізний ротний точно ніколи не зможе забути одне: сльози й обійми десятирічної дівчинки біля посіченої осколками машини, серед гільз та палаючої бойової техніки. І її по-дитячому щирі слова: Я так рада вас бачити! Тепер розмовлятиму тільки українською!

Початок контрнаступу та панічна втеча окупантів

Усе починалося, як кажуть, “без ексцесів”. Підрозділ отримав бойовий наказ та висунувся вперед. Із незначними сутичками вдалося пройти декілька населених пунктів і без втрат зайняти ділянку ростовської траси на окупованій росіянами Харківщині. З флангів прикривали взаємодіючі підрозділи. Ворог чинив слабкий опір, але за фактом нічого не протиставив нашим піхотинцям.

Встановивши спостереження за дорогою, хлопці побачили панічну втечу росіян, які не чекали господарів української землі у цьому місці. Звісно, рота скористалася ситуацією максимально “продуктивно”. Необхідно було зважати на те, що відкриття вогню приверне увагу. Ворог міг з’явитися з будь-якого напрямку. Але бачачи бойову техніку та звичайні автомобілі з позначеннями російського угруповання військ, хлопці робили те, що повинні.

Ближче до ночі підрозділ висунувся на нічліг в дослідницький центр, де стояв радіотелескоп для вивчення космосу.

Тут виявилося багато цікавих сюрпризів, зокрема – півтора десятка одиниць російської військової техніки, багато зброї, боєприпасів і документів. Так багато, що взяти з собою для подальшого виконання завдань вдалося лише невелику частину.

Весь цей час офіцеру доводилося перебувати у місцях, де була можливість для зв’язку з командуванням, та координувати дії роти дистанційно. Звісно, хотілося до своїх. Зрештою він отримав дозвіл приєднатися до підрозділу. Цей момент запам’ятався радістю і полегшенням.

Потім був вихід на околиці окупованого Куп’янська. Невеличка група військових на чолі з Олександром провела розвідку. Хлопці сфотографувалися біля знаку “Куп’янськ”. Фото викликало справжню паніку в окупантів. Російські пропагандисти фотографією біля такого ж знаку на протилежному в’їзді в місто намагалися спростувати інформацію, що Збройні сили уже поряд.

Постійно доводилося перевіряти інформацію від місцевого населення, яка не завжди бувала достатньо точною. Двоє колишніх ув’язнених розповіли, що російські окупанти відкрили в’язницю для дестабілізації ситуації, з усіх інших об’єктів розігнали людей та, очевидно, планують поспішну втечу.

uk65h0t

Фото: Генеральний штаб ЗСУ

Маленька заручниця

Настав час виконувати основне завдання – зайняти та утримати мости. Екіпаж одного з бронетранспортерів потрапив у курйозну, але смертельно небезпечну ситуацію. З тилу його наздогнала колона російських окупантів, які втікали. БМП, півтора десятки десанту на броні, за ними декілька цивільних автомобілів. Щоби захистити своє нікчемне життя, окупанти примусили їхати перед колоною мікроавтобус із цивільною сім’єю. Ця підлість, очевидно, і зіграла з ними поганий жарт.

– БМП почала обганяти мікроавтобус щоби порівнятися з бронетранспортером, – розповідає капітан. – Можливо, вони занадто пізно зрозуміли, що сталося, можливо, думали, що ми не зорієнтуємося, і хотіли розстріляти нашу броню з гармати. Але не встигли. Мої хлопці всадили в російську “Беху” дві протитанкові ракети. Після цього почалося справжнє пекло.

– А хлопці не сумнівалися, не боялися зачепити своїх? Ворожа і наша машини були близько, – запитую Олександра.

– Що значить, чи не сумнівалися? – дивується ротний. Вони професіонали. Побачили ворога і прийняли єдине правильне рішення – знищили його. Це наше призначення тут, зараз і за цих обставин.

Олександр рухався у своєму джипі позаду броні. Почувши вогневий контакт, він кинувся на місце бою і встиг у самий розпал. Коли закінчилася блискавична перестрілка, виявилося, що ніхто з московитів не зміг прорватися з боєм. Живим залишився лише один поранений окупант, який виявився старшим лейтенантом російських збройних сил. Українські військовослужбовці надали йому домедичну допомогу, а згодом доставили росіянина в госпіталь під охорону.

З посіченого осколками мікроавтобуса вибігли десятирічна дівчинка та її батьки. Усіх трусило від шоку.

– Дівча кинулося обіймати моїх хлопців, мене. – Вперше за всю розповідь голос офіцера змінився. – Попри страшний переляк і стрес, видно було неприховану радість дитини. А потім каже: Як же я рада вас бачити! Тепер завжди розмовлятиму тільки українською мовою! Цих слів я не зможу забути ніколи. Та, мабуть, і не захочу забувати…

Олександр зі своїм підрозділом допомогли чоловікові завести машину та підказали, куди безпечно рухатися далі. Наскільки чітко, філігранно і професійно мали діяти українські військові, щоби у пеклі швидкоплинного бою зберегти життя цивільних заручників і не дати часу російським терористам зашкодити сім’ї, – можна лише здогадуватися.

kontrnastup zsu1

Фото: Генеральний штаб ЗСУ

“Турист”, “парашутист” і “аферист”

Полонений виявився не лише везучим, а й доволі “цікавим”. Старший лейтенант російських збройних сил розповів, що його з підрозділом “викинули з парашутом”, він не знає місцевості і не знав, що вирушає в Україну, які завдання та де буде виконувати. Участі у злочинах проти цивільного населення не брав.

Звісно, українські військові зрозуміли, що росіянин бреше.

Під час подальшого спілкування він “згадав”, що втікав цілий організований підрозділ, що старшим БМП та колони в цілому був кадровий офіцер російської армії у званні підполковника і ще багато цікавого. Під час спілкування було дотримано всіх норм Міжнародного права щодо поводження з полоненими.

Червона лінія, яку не пройде ворог

Рота взяла під контроль дві переправи через річку Оскіл. Окупанти спробували контратакувати. Почалося справжнє пекло жорсткої виснажливої оборони. Постійно працювала російська артилерія. Російські літаки дуже часто й інтенсивно завдавали потужних точкових ударів. Не маючи можливості спрямувати по залізничній переправі техніку, росіяни кидали у самогубні атаки десятки піхотинців.

– Раніше думав, що найстрашніше на війні – артилерія, – ділиться враженнями Олександр. – Але тепер зрозумів, що авіація – надзвичайно руйнівна сила.

На запитання, як йому вдавалося підтримувати хлопців та вести вогонь по піхоті під авіаційними ударами, каже, що й сам не може відповісти.

– Навіть сам не можу відповісти на це запитання. Якщо хтось скаже, що йому не страшно під ворожим вогнем, – такій людині, мабуть, треба до психолога. Артилерія і авіація – це страшно. Піхота росіян теж стріляла. Почув наближення літака, пригнувся, перечекав наліт, це не довго, і далі продовжуєш вести вогонь по цілях. Тоді нам було не до роздумів. Надто багато залежало від утримання переправ, і ми мали виконати завдання.

vijna v ukrayini

Фото: Генеральний штаб ЗСУ

Після одного з нальотів ротний побачив влучання у місце, де були його хлопці. Одразу ж помчав туди разом з евакуаційною групою на медичному бронетранспортері. Попри доволі важкі поранення чотирьох бійців вдалося доправити до госпіталю живими.

Російська авіація рівняла з землею усе, по чому могла влучити. Тож доводилося допомагати і постраждалим цивільним.

– Я добре знаю, що таке танк і що він може, – каже капітан. Але залп із шести танкових гармат за десять метрів перед командно-спостережним пунктом (КСП) змусив нас збирати речі, щоби змінити позицію. Наступний такий залп, на наше щастя, пройшов з перельотом і вибухнув метрів за десять за КСП. Ми змінили позицію, але нас почали накривати іншими вогневими засобами. Стало зрозуміло, що ворожий вогонь коригує безпілотник. Довелося вживати заходів протидії.

У кішки-мишки з дроном та “артою”

Командир із побратимами скочили в джип та стали відводити коригувальника від іншої частини роти на себе. Прискорений рух, короткі зупинки, знову рух, прильоти у дзеркалі заднього виду. Найменший прорахунок у часі коштував би воїнам життя.

Але знову вдалося спрацювати як треба. Рота утримала контроль над ділянкою оборони, а за пів години всі, зокрема й Олександр, уже були там, де повинні. І це лише один із небезпечних епізодів тих гарячих днів.

Зрештою в момент нетривалого затишшя Олександр із групою військових прикрили інженерів, і ті змогли підірвати мости. Бої на цьому не закінчилися, але обороняти берег річки стало легше.

tehnika rf1

Фото: Генеральний штаб ЗСУ

Про відданість і мужність побратимів

Олександр наголошує: усі наші дії під час контрнаступу, виконання завдань, як під час цієї операції, так і раніше – це результат хоробрості і самовідданості військових.

– Тут по-іншому відчуваєш слово “побратим”. Рота стала справжнім бойовим організмом завдяки кожному нашому солдату, сержанту й офіцеру. У кожен момент, чи під час розвідки, чи під час російських авіаційних нальотів, я почувався значно впевненіше, тому що поряд хлопці з мого підрозділу.

Я завжди знаю, що вони поруч, готові підставити плече, прийти на допомогу, прикрити вогнем, знаю, що за необхідності ризикнуть заради мене та один заради одного без роздумів і вагань. Упевнений, що виконають поставлене завдання за будь-яку ціну.

Це додає відповідальності. Але вони професіонали, які вміють робити свою справу чітко та фахово. Звісно, коли ми потрапляємо під вогонь важкого ворожого озброєння, є хвилювання за хлопців. Але є й усвідомлення того, що вони теж переживають за тебе і готові прийти на допомогу. Це надихає і дає сили діяти.

Відзначив військовослужбовець і підтримку та взаємодію під час усієї операції на Харківщині.

– У мене був танковий екіпаж. Хлопці робили те, що я їм казав. Швидко, чітко і професійно. Не думаючи про кількість та засоби ворога і ризик для себе. Інженери під час підриву мостів теж відпрацювали на відмінно. Я та ще двоє бійців прикривали їх із берега. Коли роботи були закінчені і пролунав вибух, – понтон “якісно” розірвало навпіл, так, що про рух по ньому не могло бути й мови.

Був момент, коли ситуація стала особливо скрутною, і мені довелося просити підтримки. Механізований підрозділ з нашого ж батальйону прибув своєчасно, і разом ми змогли зробити усе необхідне. Літаки ворога створювали серйозну проблему. Росіяни не шкодували вильотів та бомб. Але так тривало, доки взаємодіючий зенітний розрахунок не “приземлив” одного з них. Після цього бойовий дух і влучність російської авіації на нашій ділянці одразу ослабли, – пригадав він.

Сказати, що рота воювала героїчно і надзвичайно професійно, це не сказати нічого. Воїни знищили величезну кількість російських окупантів і пережили їх нищівний вогонь. Але на війні ніхто не застрахований від випадку.

Офіцер з болем у голосі згадує трьох своїх побратимів, які загинули від вибуху боєкомплекту БМП. Коли почало вибухати – люди кинулися в укриття. На жаль, встигли не всі.

Готові йти у бій до перемоги

Після шаленого наступу Олександру та його людям дали декілька днів на відпочинок.

– Війна – це важко і страшно, – каже офіцер. – Більшість із того, що бачив за ці дні, хотілося б забути як страшний сон. Звісно хочеться додому, хочеться частіше бачити близьких. Але і я, і мої люди знаємо, за що і заради кого воюємо. Ми розуміємо, для чого це потрібно. Тому наказ на наступ – для нас радість. Тому ми готові робити свою роботу стільки, скільки буде необхідно. Готові виконувати свій обов’язок до кінця.

Фото: З особистого архіву військовослужбовця Олександра, Генеральний штаб ЗСУ

Джерело ФАКТИ. ICTV
2022-09-26 13:00:59