”Це було наше пекло”: медбрат з Маріуполя про те, що довелося пережити в перші дні війни

Медбрат приймального відділення Маріупольської обласної лікарні Дмитро Гавро розповів, в якому кошмарі працювали медики, як після одного такого пекельного дня він вирішив зробити пропозицію своїй дівчині і чому ніколи не змінить професії.

За словами медика, з першого дня вторгнення в лікарні почалося справжнє пекло. Щодня туди привозили по 120-150 поранених. І щодня нещадно обстрілювали.

– Допомагали всім, стояли по лікті в крові, перев’язували. Зривали спини, бо носили пацієнтів на руках. Закривали очі дітям, які загинули. А коли починалися обстріли, падали обличчям в підлогу прямо в коридорі і лежали під стінами, тряслися. Це було наше пекло, – зізнається Дмитро.

За його словами, вранці 24 лютого він вирішив йти до лав ЗСУ. Але з лікарні написали з проханням терміново виходити на роботу, бо дуже багато поранених. І хлопець рвонув туди, бо там був потрібніший.

Дмитро розповідає, що в перший же день прийняли понад 100 осіб. Їх привозили з околиць міста і селищ поблизу. Обласна лікарня першою відчула весь жах війни.

– Того дня, після всього, що ми пережили в лікарні, я вирішив зробити пропозицію своїй дівчині. Правда, обручку пообіцяв після війни. Але почув “Я згодна”, щасливий, знову полетів до лікарні. Там на мене чекали ще кілька тижнів, – каже медик.

За його словами, оперували скрізь, де було світло. Тільки одна Маріупольська обласна лікарня прийняла до 10 березня 742 пацієнта. Серед них були і пацієнтки з пологового будинку, яких привезли після бомбардування 9 березня.

Одна з них була на 40 тижні вагітності. У неї були множинні поранення ніг і тулуба. Ні її, ні дитину врятувати не вдалося.

– За ці дні на моїх очах померли шестеро дітей. Приймаєш, починаєш проводити реанімацію. Як описати словами те, що відчуваєш в цей момент? Неймовірно важко дивитися на дитяче обличчя, чекаючи реакції організму, але бачити очі, що закотилися, – згадує Дмитро.

І зізнається, що тоді відчув дуже важливе для нього: що ніколи не покине своєї професії. Тому що він – медик, він – непорушна перешкода між життям і смертю. Це була його мрія, і вона здійснилася.