Були дуже сильні морози, їжу доводилось гріти у роті. “Кіборг” Федір Мисюра згадує службу у Донецькому аеропорті

“Кіборг” Федір Мисюра у Донецькому аеропорту був у січні 2015-го. Це були останні пекельні дні оборони аеропорту. Там дістав поранення, після якого шанси вижити були мізерними. Але він зміг. Тривалий час і до тепер працював на державній службі, а після 24 лютого буквально вимолив у лікарів можливість служити знову. Із “кіборгом” на позивний Бетмен поспілкувалися Факти ICTV.

– 10 січня зателефонував командир роти і сказав, що готують зведений підрозділ батальйону для ротації в ДАП. 12 січня вже прибули у Водяне, де нас вишикували, звірили списки і запитали чи є такі, хто не хоче їхати, була можливість відмовитися, знайшли б заміну, проте ніхто не відмовився. Всі поїхали. Рішення було однозначно так і, власне, це вже був період, коли в ДАП заїжджали виключно добровільно, – розповідає Федір Мисюра.

Було 13 січня. І вранці стає відомо, що впала частина спостережної вежі. Тоді вирішили, що на ротацію треба відправити декілька МТЛБ, щоб забрати поранених і змінити людей. Зазвичай усі ротації були нічними. Але цього разу вирішили виїжджати вдень.

– Цього не очікували ми, але, мабуть, ще більше не очікували “сєпари”, тому що провести ротацію на злітно-посадковій смузі серед білого дня  – це було дивно нам, але ще більше їм. І цей ефект неочікуваності відіграв дуже важливу роль, оскільки дуже безпечно заїхали туди, забрали поранених, – розповідає боєць.

Ротація була з бойовим виїздом, хоча до цього вони відбувалися через блокпости противника. Тоді діяли так звані “мирні угоди”.

– І це було дивним для всіх, чому ми маємо їхати на бойове чергування, а нас перевіряє ворог. Але вже після 7 січня було однозначно зрозуміло, що це не перемир’я,  а знову ганебний обман Росії, і наша ротація вже була бойовою – через злітно-посадкову смугу після артпідготовки.

Водії їздили як аси. Щоб ви розуміли, всі ротації відбувалися без освітлення і водії заїжджали виключно за координатами. Тобто треба доїхати до якоїсь точки, праворуч побачити координати  – кілька градусів вправо, це все наосліп, бачиш тінь ще якихось координат, поворот в інші градуси. І ось так навмання треба було заїхати наосліп і повернутися назад, – каже Мисюра.

Тоді аеропорт мав уже розбитий вигляд. На додачу постійні вибухи й обстріли. Було страшно, визнає захисник.

– Ти повертаєш праворуч і бачиш ДАП, а там суцільна темрява, нас прикривали кулемети, і це ехо, яке там було чути. Я злякався. Чесно, в мене з’явився дуже великий страх. Я я сів під стінку і подумав, що я тут роблю. Але страх – це нормально. І сила людини в тому, щоб уміти перебороти свій страх. Встав, зібрався, нас поставили всіх колоною, ми один за одного трималися.

Речі просто скинули, де була можливість. І пішли в наш командно-спостережний пункт. Там нам дали деякий час перепочити, зрозуміти що і де відбувається. Ми чули стрільбу, чули як підходять-відходять. Нас розподілили по блокпостах, і вже з 6 ранку почалося бойове чергування в самому ДАПі на блокпостах, – каже Мисюра.

Бої в ДАПі були здебільшого вдень. Із двох сторін обстрілювали два танки. Стріляли і з великокаліберних кулеметів. Вночі інтенсивність боїв вщухала.

– Що таке ДАП – це бетонна конструкція, яка мала лише монолітні перекриття, і декілька великих колон бетонних. Все решта – це було скло або гіпсокартон. І після одного з обстрілів частина стіни відійшла, і з нашого поста вже було видно гуртожиток, з якого по нас стріляли, – каже боєць.

Найтяжче в аеропорту було з водою.

– Це були дуже сильні морози – 28 градусів і нижче. Вода стояла в 10-тилітрових бутлях, і це виглядало так: стоїть буржуйка невеличка, ставиться велика каструля, розрізається бутель, кидали ту льодяну брилу в каструлю і чекали, доки вона розтане. Але дочекатися повної каструлі води в мене ніколи не виходило. Попити чаю чи кави – не було такої можливості зовсім. То один прийде поп’є, то інший. Я пішов на пост, потім намагаєшся знайти місце, де б поспати. Так води жодного разу й не попив, – каже Мисюра.

Їжа була, але теж специфічне споживання було.

– Я взяв армійський сухпайок. Я просто брав цю банку, ламав кашу  на шматочки, брав її в рот, чекав, коли вона розтане і так їв. Але найцікавіше уже було 15 січня, коли я виходжу на пост до себе, а там на примусі хлопці розігріли дуже багато такої каші, і вона така була гаряча, така смачна, здається, що й зараз її присмак в роті відчуваю. Це єдиний був момент, коли мені за три дні вдалося поїсти, а в принципі й не хотілося, – розповідає військовий.

Цього дня пізніше Федора тяжко поранили.

– Болі не відчував, але тіло саме по собі вигнулося. В мене бронежилет був з системою швидкого розстібання, я хочу його зняти, а не можу. Це такий больовий шок був, паніка. Вже тоді хлопці побачили, що щось не так, почали мене підіймати і тягнути, щоб надати медичну допомогу.  Тіло саме по собі стає дуже важким, – розповідає боєць.

Тоді медик Ігор Зінич на прізвисько Псих дав вказівку надавати медичну допомогу. Поранення було дуже специфічним.

– Куля зайшла між пластиною бронежилета і тілом. Вона не влучила ні бронежилет, ані в тіло. Вона просто могла пройти наскрізь, лишити якийсь опік. Але пройшовши півшляху, повернула в тіло і там почала вже собі робити, що хотіла. Пробила легеню, селезінку, кровотеча була велика. Наче частково печінку пошкодила і зупинилася на аорті серця, – каже Мисюра.

З легенями була велика проблема. І бойовому медику довелося проводити процедуру як у кіно.

– Є спеціальна повітровідводна трубка. І це вже не рівень фельдшера. Це вже рівень фактично невеликої операції. Дуже чітко, дуже вміло вставив трубку куди треба для того, щоб залишки повітря виходили і не було дихальних проблем. Здається, годин 6 до евакуації я так і пролежав на підлозі, потім почалась евакуація, – каже боєць.

Його врятували, провели не одну операцію, і зрештою дістали кулю з аорти. Був момент, коли Федір втратив зір.

– Через два чи три дні, перебуваючи в Дніпрі в 16-й лікарні, я втратив зір. Я нічого не бачив. Бачив лише силуети людей. І все. Розхвилювавшись через це, я сказав: “Ні, відключайте мене. Якщо я нічого не буду бачити, не треба такого життя”. Мене завезли на томограф, і лікар пояснив, що це така реакція мозку на крововтрату, – каже Федір.

Потім була реабілітація, визначили непридатним до служби і дали інвалідність. Захисник став до роботи, з якої пішов на війну. Але вже за місяць йому запропонували очолити управління інфраструктури та промисловості Рівненської облдержадміністрації. На цій посаді його застала і велика війна 24 лютого. Роботи було багато.

– Це транспортне забезпечення, логістика, військовослужбовці, це резервісти, це мобілізовані. Військкомати повні, їх треба завозити, когось в частину, когось на полігон, заявок дуже багато, везти зброю, везти техніку. Дуже-дуже багато було завдань, і ми фактично працювали 24/7. Блокування злітної смуги Рівненського аеропорту, прильот поряд з нею. Цей перший місяць був найскладніший, тому що спали по 1-2-3 години на добу, – розповідає Мисюра.

Але постійно рвався на військову службу. Випросив дозвіл, пройшов 4 комісії і таки домігся свого.

– Першим місяцем служби вже в 2022 був військкомат, пізніше я перевівся в одне із оперативних командувань. В цивільному житті я керівник управління, а в військовому – звичайний командир автомобільного відділення, фактично водій. Уже відбув одну невелику ротацію в ролі водія на південно-східному напрямку. От і зараз з дня на день очікую чергової ротації, – каже захисник.

Порівнює бойові дії часів 2014-го та 2022-го і каже, що це дві різні війни.

– По-перше, тоді була гібридна війна, ми не розуміли, чи це війна взагалі, чи це що. Зараз уже розуміємо, що це повномасштабне вторгнення і з набагато більшими потужностями. Кількість обстрілів, відкритість війни, авіація, бомбардування, фосфорне – тобто значно важче в сенсі обстрілів. Скільки зброї, навіть авіації. Тим паче, що вже пішла війна технологій, тому що більше дронами, тими ж Шахедами. Але не така друга армія світу потужна, як про неї говорять. Ми  бачимо, шо вони ціляться в один об’єкт, а влучають в інший, роблять якісь свої конвульсії від безсилля, от куди-небудь – аби обстріляти, – говорить він.

Мисюра, як і багато “кіборгів”, які знову пішли воювати, бажає якнайшвидше перемогти, завершити війну, щоби не гинули найкращі люди.

– Справді дуже багато служать і з групами інвалідності, які непридатні, і багатодітні, які мали можливість просто сказати: “Я своє відвоював”, виїхати за кордон чи спокійно жити на тилових територіях. Але ні, це наша війна. І перед призовом я пообіцяв, що першим сповіщу про перемогу. Маю виконати цю обіцянку. Хоч там як, але вона буде – хотілось би, щоб якомога швидше. Тому що досить гинути військовим, досить гинути цивільним.

А ще коли читаєш і бачиш закривавлену іграшку і загиблу дитину, яка геть ні в чому не винна, немовля, кілька днів, кілька місяців, кілька тижнів, кілька рочків. Дивишся на своїх дітей і розумієш, наскільки це болюче і що ці люди пережили, і що пережили мирні українці, які просто не бажають такого сусіда, – говорить “кіборг”.