Бігти, щоб підтримати ППО «Трійки»: боєць 3 ОШБр Тарас Жук після важкого поранення організовує трейловий забіг

«Для мене біг — це потреба відчувати себе щасливим, здоровим, бути в хорошій формі. Біг — це відчуття впевненості та ґрунту під ногами; відчуття бази, від якої ти відштовхуєшся.

Під час бігу ти можеш фільтрувати думки в голові, структурувати їх», — говорить військовослужбовець 2 штурмового батальйону 3 окремої штурмової бригади Тарас Жук із позивним «Малюк».

У мирному житті він — коваль, ювелір, реставратор і спортсмен.

Під час виконання бойового завдання в лавах 3 ОШБР військовий отримав поранення. Зараз, перебуваючи на відновленні, він організовує трейловий забіг (біг пересіченою місцевістю та бездоріжжям — ред.) «Східниця Трейл» за підтримки Східницької селищної ради.

Забіг відбудеться 16 серпня 2025 року у селищі Східниця на Львівщині. Ініціатива покликана підтримати підрозділ протиповітряної оборони «Трійки»: кошти спрямують на оснащення мобільних вогневих груп.

Бігти можна на різні дистанції: 32 км, 15 км, 6,5 км. Передбачені також дитячий та онлайн-забіг. Реєстрація на забіг — ось за цим посиланням. Більше інформації для учасників — ось тут.

Про біг, військовий та бойовий досвід, поранення та реабілітацію розпитала військовослужбовця кореспондентка АрміяInform у бліц-інтерв’ю.

Пане Тарасе, розкажіть, будь ласка, коли ви вперше побігли і відчули задоволення і від процесу, і післясмак бігу?

Коли почав ходити: як тільки став на ноги, в роки 3 чи може раніше (сміється — ред.)

Колись я дуже багато курив і вживав алкоголю (усміхається — ред.). І одного моменту захотів змінити щось категорично у своєму житті, скерувати себе та свій потенціал, внутрішню та фізичну енергію в іншу сторону. Спочатку мені було дуже складно. Я пробігав 500 метрів чи кілометр — і задихався та конав. Але з часом почав збільшувати дистанції, навантаження, і це давало свої плоди: я почав відчувати кайф і задоволення від проробленої роботи, здоланої дистанції.

Насолоду приносило саме усвідомлення проробленої роботи, здоланих якихось внутрішніх тригерів. Це все в синтезі дало приємну сатисфакцію, спочатку ти отримуєш маленьку порцію ейфорії — і надалі просто не можеш втриматися від подальших пробіжок.

Головне, мабуть, те, що коли я почав бігати, то ніколи не ставив собі за мету пробігти якусь певну дистанцію чи часові рамки. Це, на мій погляд, не дуже переконливі методики. Для мене біг — це не потреба виробити звичку, це потреба відчувати себе щасливим, здоровим, бути в хорошій формі. Але додам що тут, так чи інакше, системність також необхідна. Біг — це відчуття впевненості та ґрунту під ногами; відчуття бази, від якої ти відштовхуєшся. Під час бігу ти можеш фільтрувати думки в голові, структурувати їх. Для мене біг — це про відчуття щастя.

Післясмак бігу — це завжди відчуття втоми та виснаженості, але разом із цим приходить відчуття помірного і дуже спокійного задоволення, внутрішньої стабільності та рівноваги. Ти наче відновлюєш себе в просторі, наче стаєш на своє місце і відчуваєш себе там, де ти хочеш бути — на екзистенційному рівні ти в порядку.

Післясмак бігу — це ніжне й тепле відчуття порядку. Саме біг надихнув мене до створення концепції, котра набула естетичної форми і звучить так: любов до прекрасного самовдосконалення.

Біг — це маленька втеча від суєти, побуту в глибину простору, трішки далі. Це втеча кудись, де Це як зачинені двері, котрі боїшся відчинити, бо боїшся побачити, що там. Біг — це двері, які відчиняються і ти бачиш те, чого раніше боявся: там немає нічого страшного, лише життєдайне.

Яку найдовшу відстань здолали й коли це було?

Це був забіг на підтримку ЗСУ в межах Львова, у 2022 чи 2023 році. Тоді було літо, спека сягала близько 35-40 градусів на сонці. Я планував бігти, скільки зможу, можливо, кілометрів 50. Але вийшло 75 кілометрів. Кожні 10 кілометрів важливо обливатися водою, щоб тіло не перегрілося…

Я трішки підофігів із себе, останній кілометр дуже важко давався, але відчуття, що от зараз впаду і не встану — не було. Як і не було ніяких судом і спазмів. Було відчуття балансу і внутрішнього, і фізичного.

Так, була кріпатура, але я поробив розтяжечки, попив водички — і все тіп-топчик.

Але додам: можна довго дивитися, як грибник збирає гриби, рибак ловить рибу і трейл-ранер корчиться від судом (сміється — ред.). Це зрозуміють ті, хто біжать довгу дистанцію з набором висоти чи просто довгу шосейну дистанцію.

Коли й чому опинилися в лавах Сил оборони?

29 травня 2023 року я підписав контракт. Пройшов БЗВП, фахові навчання, отримав ВОС — топогеодезія. Я мав відношення у 15 окрему бригаду артилерійської розвідки «Чорний ліс». Прослужив там до трьох місяців — і подав рапорт на переведення в 3 окрему штурмову бригаду. Я ставив собі таку задачу: оскільки я долучаюся до Сил оборони, то, найперше, я повинен отримати гарну фізичну і технічну передбойову підготовку та, власне, бойовий досвід піхотинця — бо це must have.

У 15 бригаді це було зробити практично неможливо, бо це бригада артилерійської розвідки, я був там на посаді звукометриста-радіотелефоніста. Робота полягала в роботі зі старими радянськими звукометричними комплексами… Це не те, чого я хотів.

Але я вже мав контакти із військовими з Третьої штурмової — і мав сформовану думку про бійців «трійки», про їхню підготовку та мотивацію, розуміння справи та мету діяльності. Це і дало мені розуміння того, що 3 ОШБР — це один із підрозділів, у який я б хотів потрапити. Я подав рапорт на переведення до «трійки».

… У тилу досить складно перебувати, коли триває такий історичний період моєї країни. І не бути безпосереднім учасником цих подій — не дуже прикольно. І це тебе постійно мучить, ти не знаєш, як відповідати на питання — перед собою насамперед.

Тому одного дня, коли я йшов на обід і мене зустріли добрі люди із ТЦК — трішки навіть зрадів. Бо сам не міг наважитися йти до війська добровільно, але от нарешті цей момент настав. І прикольно. Я міг або мобілізуватися, або підписати контракт. Обрав друге.

Розкажіть, будь ласка, де і за яких умов отримали поранення?

Поранення отримав під Макіївкою на Луганщині внаслідок скиду з мавіка при евакуації поранених побратимів. Мені розтрощило малогомілкову кістку, були осколкові поранення коліна, обох ніг (переважно нижче колін), дрібні осколкові поранення обличчя, шиї. Були також дрібні осколкові поранення «джоніка», це прутень. Досить неприємно… Але зараз все окей.

Зараз ви на відновленні?

Так, відновлення практично завершилося. Мені зробили близько 7 операцій. Останні 2 операції були пов’язані з оперуванням ноги: розрізали в області малогомілкової кістки, ставили цементний спейсер, пластину, зашивали, і чекали до 2 місяців, поки спейсер подіє, щоб унеможливити подальше розповсюдження інфекції, оскільки в нозі є чужорідні тіла.

Під час другої операції забирали цементний спейсер і ставили шматок кістки, яку зішкрябували із зовнішньої частини тазової кістки. Все зрослося і зажило, пластина буде стояти ще близько року. Потім її або знімуть, або ні — це залежить від мого організму.

Зараз у мене пластина в нозі, але я намагаюся сильно не давати навантаження — все треба робити поступово. Так, є певний дискомфорт, відчутний біль, якщо трішки більше пробігти. Все треба робити з холодною головою.

Бігти на «Східниця Трейл» я не планую, оскільки буду опікуватися організаційними моментами.

Розкажіть, будь ласка, коли й чому зародилася ідея трейлового забігу?

Ще давно, коли сам почав бігати трейлові забіги, потроху влився в цю тусовку… І захотів організувати щось у подібному форматі. Потім було виконання бойових завдань, але ідея організації трейлового забігу все одно жевріла, хоча не мала якоїсь кінцевої стадії реалізації.

Але один чоловік зі Східниці зв’язався зі мною, і сказав, що хотів би щось таке організувати… І ще перебуваючи на реабілітації таки вирішив долучитися до цієї ініціативи та стати одним із засновників забігу, погодивши це зі своїм керівництвом військовим.

Скільки людей організовує трейловий забіг, хто ваші однодумці?

Загалом нас шестеро: Марічка Мостова, Марія Козій, Мирослав Павук, чоловік зі Східниці, якого я вже згадував, разом із дружиною — Олексій та Юля і я. Ми розподілили обов’язки по фандрейзингу, комунікації з партнерами та волонтерами, формуванню регламентної частини та маршрути, дизайнерські завдання, менеджерські.

Головним партнером нашого забігу є Східницька селищна рада — саме вони забезпечують умови, локацію, реквізити для організації, підтримують фінансово наш захід.

Чому б ви радили біг (чи будь-яку іншу рухову активність) для українців? Чи є руханки, на вашу думку, інвестицією в ментальне здоров’я?

Дуже важливо робити класну розтяжку і пити достатню кількість води — це базова потреба м’язової системи, людського організму, від якої залежить все інше та якість, зокрема, фізичної підготовки.

Рухова активність зараз, у такий «веселий» час, є класною інвестицією у ментальний стан і можливість забезпечити собі хороший психологічний стан.

Руханки та активний спосіб життя — це інвестиція в себе, і це найголовніше. Бо ви — це найцінніше, що у вас є.

Тому якщо ви забезпечите для себе гарний рівень ментального та фізичного здоров’я, то зможете продуктивно створювати навколо себе гармонійний світ, в якому буде комфортно і іншим людям: тим, які вас оточують, які вами надихаються і тим, якими надихаєтеся ви.

Фото з особистого архіву Тараса Жука