Без олів’є, замість ялинки – дідух. Що відомо про українські традиції на Новий рік і Різдво

Новий рік – одне з найпопулярніших календарних свят у всьому світі. В Україні традиція новорічного святкування має особливо непросту та тривалу історію. Наші предки в різний час святкували Новий рік – і в березні, і у вересні, і у січні – та й тепер двічі. До того ж нам ще за радянських часів вперто нав’язували традиції святкування. Факти ICTV вирішили разом з етнологами розібратися, які традиції святкування Нового року є суто українськими, що було замість ялинки та чому до українських дітей приходить Миколай.

Загалом цикл зимових свят в Україні розпочинається від Дня Святого Миколая. Далі йде одне з найбільших свят року – Різдво Христове. Одні святкують його 25 грудня – за григоріанським стилем. Інші – 7 січня, як це заведено за юліанським календарем. Саме таку традицію нам нав’язувала довгі роки російська православна церква, допоки весь світ відзначав Різдво 25 грудня. Цього року більшість українців повернуться до старих традицій, бо Православна церква України дозволила святкувати Різдво 25 грудня за умови, якщо парафіяни храму та настоятель висловлять відповідне бажання.

Різдво для українців – сімейне свято. Етнологи кажуть, важливо, аби в цей день всі рідні зібрались за одним столом. Не можна сваритися, а з недругами варто примиритися. Також на Різдво був звичай – до купи зв’язували всі ложки, це означало, що вся родина тримається купи. Чимало традицій було і напередодні Різдва – у Святвечір. До появи першої зірки господар проводив обряд лякання дерев. Люди вірили, що такий ритуал забезпечить родючість на наступний рік.

– Провести такий обряд потрібно було в обідній час перед святковою вечерею. Господар брав  сокиру, виходив у сад і обережно стукав по кожному дереву, примовляючи: якщо ти не вродиш, то я тебе зрубаю, а як вродиш – буде все добре. Натомість хтось із родини просив дерево не рубати, бо наступного року обов’язково рясно родитиме. Але до цього треба обережно ставитися. Етнографи фіксують, що таке було. Але це не значить, що треба вийти і бити по деревах сокирою, – наголошує етнолог Андрій Паславський.

Фото: Depositphotos

Хату до свят старанно прибирали і прикрашали. Зазвичай – соломою, сіном і рушниками. Важливим елементом був дідух – сніп із жита чи пшениці. Його робили з першого зібраного врожаю і ставили на найвидніше місце – на покуті, біля ікон.

– На місці ялинки завжди був дідух. Але Петро I притяг у хату замість дідуха – ялинку. І перемістив акценти зі святкування Святвечора на святкування Нового року. Змістилося все. І тепер Різдво – то вже так, а Новий рік – то важливо. Куранти 12 б’ють, президент і олів’є. Це радянщина. На жаль, це традиція, яка прижилася. Бо вона довготривала. Вона тривала аж 70 років, і була дуже агресивна інвазія. Різдво перестали шанувати, – констатує етнологиня, докторка історичних наук Олена Щербань.

Особливим мав бути і стіл. Вечеря на Святвечір – пісна, з 12 страв, які символізують 12 місяців у році. Кожен регіон мав свої гастрономічні традиції. Утім, обов’язково на столі мали бути – хліб, узвар і кутя.

Фото: Depositphotos

Крім того, для українців Різдво – це також про поминання померлих. Їх “запрошували” на вечерю, залишали для них страви та навіть столові предмети. А ще були обряди, пов’язані з худобою.

– Була і така побутова магія. На Різдво і на Святий вечір годувати їжею зі столу худобу. Тому що вважалося, що в цей день свята вечеря, вона незвичайна, і як дати зі столу їжу худобі – вона буде здоровою і плідною. На Різдво також були уявлення, що худоба розмовляє. Можна було тихенько зайти в хлів і почути, про що говорять між собою кози і корови, – розказує Андрій Паславський.

У ніч із 31 на 1 січня ми звикли святкувати Новий рік, проте так було не завжди. Раніше українці святкували прихід нового року з 13 на 14 січня, тобто після Різдва. Щодо символів та атрибутів, то знайомі нам ялинка, шампанське та салат олів’є додалися за радянських часів – в народній культурі таких аналогів не було. Як і поява деяких новорічних героїв.

– Миколая витіснив якраз дід Мороз. Шампанське, олів’є, снігурка, якийсь взагалі дуже дивний персонаж. Чи вона помічниця діда Мороза, чи онучка, чи якась дівка, яка бігає чомусь біля старого діда по снігу. Це просто треба задуматися. Чому якийсь старий дідуган по страшних лісах дрімучих і снігах, і біля нього якесь дівча мале. Чого з ним не йде якийсь дядько? Це ідеологам була дана задача переформатовати Миколая у діда. А воно прижилося, бо це було пафосно. Взагалі дід Мороз – вигаданий у 1937 році персонаж, – зауважує Олена Щербань.

Фото: Depositphotos

Загалом наші предки вірили, що якщо не виконати певних обрядів на новорічні свята, весь рік піде шкереберть. Чимало обрядів були присвячені саме врожаю. Наприклад, одна із традицій, яка збереглась донині – це засівання.

– Засівали вранці, 1 січня. Раніше навесні новий рік святкувався, тому такий обряд – це імітація засівання поля. Дуже важливо, щоб це був або молодий хлопець, або чоловік. Бо саме чоловік носить в собі насіння – життя. Символізує початок. Примовляли різні варіанти: сійся, родися жито – пшениця, горох – чечевиця і всяка пашниця. Засівалося у всій хаті, у всіх кімнатах і кутках. Вітали з новим роком і бажали щастя, здоров’я, достатку і хорошого врожаю, – розповідає Андрій Паславський.

Фото: Depositphotos

Ще один театральний обряд – коза, або Меланка – символ родючості, благополуччя. Колядники йшли у кожну хату, розігруючи справжнє дійство.

– Перед Маланкою і Василем – щедрий вечір був. Це період, коли щедрували. На Різдво – колядували, на щедрий вечір – щедрували. І закінчувалися ці зимові свята Водохрещем, – резюмує Андрій Паславський.

А ще під час новорічних свят незаміжні дівчата ворожили на долю та нареченого. Так, вранці на Василя, на новий рік, виходили на вулицю і у першого зустрічного чоловіка запитували ім’я. Вважалося, як той назветься – так буде зватися і наречений. А ще – кидали чоботи через хату. У який бік чобіт повернеться – звідти прийде наречений. Або ж викладали від печі до порогу чобіт за чоботом. Чий чобіт перший дійде до порогу – та перша заміж вийде.

Новий рік – одне з найпопулярніших календарних свят у всьому світі. В Україні традиція новорічного святкування має особливо непросту та тривалу історію. Наші предки в різний час святкували Новий рік – і в березні, і у вересні, і у січні – та й тепер двічі. До того ж нам ще за радянських часів вперто нав’язували традиції святкування. Факти ICTV вирішили разом з етнологами розібратися, які традиції святкування Нового року є суто українськими, що було замість ялинки та чому до українських дітей приходить Миколай.

Загалом цикл зимових свят в Україні розпочинається від Дня Святого Миколая. Далі йде одне з найбільших свят року – Різдво Христове. Одні святкують його 25 грудня – за григоріанським стилем. Інші – 7 січня, як це заведено за юліанським календарем. Саме таку традицію нам нав’язувала довгі роки російська православна церква, допоки весь світ відзначав Різдво 25 грудня. Цього року більшість українців повернуться до старих традицій, бо Православна церква України дозволила святкувати Різдво 25 грудня за умови, якщо парафіяни храму та настоятель висловлять відповідне бажання.

Різдво для українців – сімейне свято. Етнологи кажуть, важливо, аби в цей день всі рідні зібрались за одним столом. Не можна сваритися, а з недругами варто примиритися. Також на Різдво був звичай – до купи зв’язували всі ложки, це означало, що вся родина тримається купи. Чимало традицій було і напередодні Різдва – у Святвечір. До появи першої зірки господар проводив обряд лякання дерев. Люди вірили, що такий ритуал забезпечить родючість на наступний рік.

– Провести такий обряд потрібно було в обідній час перед святковою вечерею. Господар брав  сокиру, виходив у сад і обережно стукав по кожному дереву, примовляючи: якщо ти не вродиш, то я тебе зрубаю, а як вродиш – буде все добре. Натомість хтось із родини просив дерево не рубати, бо наступного року обов’язково рясно родитиме. Але до цього треба обережно ставитися. Етнографи фіксують, що таке було. Але це не значить, що треба вийти і бити по деревах сокирою, – наголошує етнолог Андрій Паславський.

Фото: Depositphotos

Хату до свят старанно прибирали і прикрашали. Зазвичай – соломою, сіном і рушниками. Важливим елементом був дідух – сніп із жита чи пшениці. Його робили з першого зібраного врожаю і ставили на найвидніше місце – на покуті, біля ікон.

– На місці ялинки завжди був дідух. Але Петро I притяг у хату замість дідуха – ялинку. І перемістив акценти зі святкування Святвечора на святкування Нового року. Змістилося все. І тепер Різдво – то вже так, а Новий рік – то важливо. Куранти 12 б’ють, президент і олів’є. Це радянщина. На жаль, це традиція, яка прижилася. Бо вона довготривала. Вона тривала аж 70 років, і була дуже агресивна інвазія. Різдво перестали шанувати, – констатує етнологиня, докторка історичних наук Олена Щербань.

Особливим мав бути і стіл. Вечеря на Святвечір – пісна, з 12 страв, які символізують 12 місяців у році. Кожен регіон мав свої гастрономічні традиції. Утім, обов’язково на столі мали бути – хліб, узвар і кутя.

Фото: Depositphotos

Крім того, для українців Різдво – це також про поминання померлих. Їх “запрошували” на вечерю, залишали для них страви та навіть столові предмети. А ще були обряди, пов’язані з худобою.

– Була і така побутова магія. На Різдво і на Святий вечір годувати їжею зі столу худобу. Тому що вважалося, що в цей день свята вечеря, вона незвичайна, і як дати зі столу їжу худобі – вона буде здоровою і плідною. На Різдво також були уявлення, що худоба розмовляє. Можна було тихенько зайти в хлів і почути, про що говорять між собою кози і корови, – розказує Андрій Паславський.

У ніч із 31 на 1 січня ми звикли святкувати Новий рік, проте так було не завжди. Раніше українці святкували прихід нового року з 13 на 14 січня, тобто після Різдва. Щодо символів та атрибутів, то знайомі нам ялинка, шампанське та салат олів’є додалися за радянських часів – в народній культурі таких аналогів не було. Як і поява деяких новорічних героїв.

– Миколая витіснив якраз дід Мороз. Шампанське, олів’є, снігурка, якийсь взагалі дуже дивний персонаж. Чи вона помічниця діда Мороза, чи онучка, чи якась дівка, яка бігає чомусь біля старого діда по снігу. Це просто треба задуматися. Чому якийсь старий дідуган по страшних лісах дрімучих і снігах, і біля нього якесь дівча мале. Чого з ним не йде якийсь дядько? Це ідеологам була дана задача переформатовати Миколая у діда. А воно прижилося, бо це було пафосно. Взагалі дід Мороз – вигаданий у 1937 році персонаж, – зауважує Олена Щербань.

Фото: Depositphotos

Загалом наші предки вірили, що якщо не виконати певних обрядів на новорічні свята, весь рік піде шкереберть. Чимало обрядів були присвячені саме врожаю. Наприклад, одна із традицій, яка збереглась донині – це засівання.

– Засівали вранці, 1 січня. Раніше навесні новий рік святкувався, тому такий обряд – це імітація засівання поля. Дуже важливо, щоб це був або молодий хлопець, або чоловік. Бо саме чоловік носить в собі насіння – життя. Символізує початок. Примовляли різні варіанти: сійся, родися жито – пшениця, горох – чечевиця і всяка пашниця. Засівалося у всій хаті, у всіх кімнатах і кутках. Вітали з новим роком і бажали щастя, здоров’я, достатку і хорошого врожаю, – розповідає Андрій Паславський.

Фото: Depositphotos

Ще один театральний обряд – коза, або Меланка – символ родючості, благополуччя. Колядники йшли у кожну хату, розігруючи справжнє дійство.

– Перед Маланкою і Василем – щедрий вечір був. Це період, коли щедрували. На Різдво – колядували, на щедрий вечір – щедрували. І закінчувалися ці зимові свята Водохрещем, – резюмує Андрій Паславський.

А ще під час новорічних свят незаміжні дівчата ворожили на долю та нареченого. Так, вранці на Василя, на новий рік, виходили на вулицю і у першого зустрічного чоловіка запитували ім’я. Вважалося, як той назветься – так буде зватися і наречений. А ще – кидали чоботи через хату. У який бік чобіт повернеться – звідти прийде наречений. Або ж викладали від печі до порогу чобіт за чоботом. Чий чобіт перший дійде до порогу – та перша заміж вийде.