Україна і світ

Бабині яри тривають: чому суспільство за 80 років не засвоїло уроки трагедії

Наприкінці вересня 1941 року в Бабиному Яру нацисти знищили фактично все єврейське населення Києва – 33 771 людину. Загалом за два роки окупації міста тут розстріляли до 100 тис. осіб.

Факти ICTV разом з істориками та спеціалістами Меморіального центру Голокосту Бабин Яр розбиралися, що сталося у Києві в ті трагічні дні, як замовчували цю історію за часів СРСР та чому й досі виникають проблеми з меморіалізацією пам’яті про загиблих.

Що сталося у Бабиному Яру 29-30 вересня 1941 року

29-30 вересня у Бабиному Яру відбулися наймасовіші розстріли за роки Другої світової війни. Близько 2,5 тис. нацистів з каральних підрозділів Третього Рейху за два дні вбили близько 34 тис. київських євреїв.

У переддень розстрілів, 28 вересня, Києвом були розклеєні 2 тис. оголошень, в яких наказувалося євреям вранці 29 числа бути з речами та документами на певному місці. Директор Інституту історії Голокосту в Україні та Східній Європі при Меморіальному центрі Голокосту Бабин Яр Андрій Руккас каже, що текст писала людина, яка була мало пов’язана з Києвом, оскільки вказувалася вулиця Доктерівська, якої не існує, проте було уточнення – біля єврейського цвинтаря.

Фото: Вікіпедія, оголошення німецького командування

У цьому оголошенні нацисти погрожували смертю тим, хто не прийде. Крім того, серед мешканців активно поширювалися чутки, що євреїв кудись перевозитимуть, можливо, в якийсь спеціальний табір, або ж обміняють на німецьких полонених. Неподалік від урочища була залізнична товарна станція Лук’янівка, що надавало чуткам правдоподібності.

– Часто питають, чому люди прийшли? Чому не чинили опір? Тому що не було кому чинити опір. Дорослих чоловіків призвали до Червоної армії, значну кількість населення евакуювали централізовано з різними державними установами та підприємствами, і частина мешканців виїхала з міста неорганізовано, – пояснив Андрій Руккас. – Тому жертвами переважно були жінки, діти, люди старшого віку, хворі та люди з інвалідністю.

У перший день, 29 вересня, було розстріляно близько 22 тис. людей. Тих, хто залишився, закрили у великому гаражі танко-ремонтного підприємства, який був розташований неподалік. Наступного дня було розстріляно ще майже 12 тис. Втім, загальна кількість вбитих у ці дні (33 771 людина) може бути більшою, адже за свідченнями тих, хто вижив, нацисти не реєстрували маленьких дітей.

Потім німецькі сапери підірвали схили Бабиного Яру, щоб пісок засипав тіла, і змусили радянських військовополонених розрівняти, щоб приховати сліди злочину.

Фото: Вікіпедія, автор Йоханнес Геле, Есесівець риється в речах розстріляних в Бабиному Яру

Це були не останні жертви Бабиного Яру. Неподалік у великому протитанковому рову були розстріляні близько 20 тис. військовополонених, тут також вбили радянських підпільників, українських націоналістів, пацієнтів психлікарні, ромів та ще кілька тисяч звичайних киян.

Загалом у Бабиному Яру було вбито від 70 до 100 тис. осіб, дві третини з них –  євреї.

Історія забуття

Перед відступом нацисти знищили більшість слідів своїх злочинів. Протягом серпня-вересня 1943 року в’язні Сирецького табору викопували трупи, спалювали, попіл розсіювали, змішували з землею, тверді останки перемелювали.

Доклала руку до забуття цієї трагічної історії й радянська влада.

– Після війни справді була ідея збудувати пам’ятний меморіал, але потім почалася боротьба з космополітами, і від цієї ідеї відмовилися. Бабин Яр вирішили залити рідкими відходами виробництва цегли, засипати землею, покласти зверху родючий ґрунт, засадити деревами, прокласти вулиці й побудувати будинки, – розповів історик Андрій Руккас.

Тобто, якщо нацистська влада вбивала людей, то радянська – вбивала місцевість та пам’ять про жертв трагедії. А пам’ятник жертвам Бабиного Яру поставили під тиском громадськості лише у 1976 році, однак без жодної згадки про те, що дві третини жертв вбиті за національною ознакою.

Фото: Demerzel21 | Dreamstime.com

Відновлення пам’яті про трагедію Бабиного Яру

Дуже мало свідків дожили до часу, коли вони могли про це вільно говорити. Нині ж тих, хто були на той час у свідомому віці, вже немає – лише кілька людей, які тоді були ще маленькими дітьми. І з кожним роком цих людей стає дедалі менше. Невблаганний час, на жаль, бере своє.

– Ми завершили хроніку Голокосту – це таке науково-довідкове видання. Зараз має вийти перший том хроніки окупації Києва, вийшла збірка документів щодо Сталіндорфського єврейського національного району, планується вихід збірки документів щодо Павлівської психіатричної лікарні, – розповів історик Андрій Руккас про те, чим зараз займається інститут.

За його словами, незабаром буде представлено унікальне наукове дослідження, пов’язане з нацистськими катами, які розстрілювали або організовували ці вбивства.

– Зі зрозумілих причин увага приділялася здебільшого жертвам, про катів говорилося менше і, найчастіше, у загальному плані. Тут же поіменно ми їх називаємо – від генералів до шоферів, – уточнив він.

Меморіальний центр займається також кількома дослідницькими проектами. Імена – це найповніша база даних про жертв Бабиного Яру. Нещодавно створено Карту зв’язків, де збираються дані про їхніх нащадків, і освітню онлайн-платформу для інтерактивного вивчення історії Другої світової війни – Червона точка пам’яті.

– Проект Імена працює більше двох років. Інформацію збирали десятиріччями різні дослідники, але єдиного списку жертв не було. Наша команда науковців зібрала всі бази даних, які вже були, та архівні документи в один перелік, прибрали дублікати і ретельно вивчили кожне ім’я, намагаючись знайти в архівах більше інформації. На нашому сайті представлено понад 28 тис. імен жертв Бабиного Яру, – розповіла заступник гендиректора Меморіального центру Голокосту Бабин Яр Анна Фурман.

Карту зав’язків, за її словами, створено для того, щоб ідентифікувати і знайти нащадків, які втратили своїх родичів у Бабиному Яру або під час подій Голокосту в Україні. Це допомагає дізнатися якісь нові факти.

Освітню онлайн-платформу Червона точка пам’яті запустили у вересні до 80-х роковин трагедії. Минулого тижня її представили під час Національного уроку пам’яті про жертв Бабиного Яру в усіх школах країни для учнів 5-11 класів, який провели спільно з Міністерством освіти і науки.

– Червона точка дає змогу дітям подивитися на історію під іншим кутом, що її можна вивчати не тільки з книжок, а й інтерактивним, сучасним методом. Це платформа, де кожен може додати спогад своєї сім’ї, побудувати генеалогічне дерево, – пояснила Фурман.

Що відомо про нові об’єкти в Бабиному Яру та Меморіал

6 жовтня до роковин трагедії відкриють меморіальний об’єкт – Кристалічну стіну плачу сербської художниці Марини Абрамович. Також орієнтовно до кінця року буде представлено Курган пам’яті, який проектувало берлінське архітектурне бюро SUB.

Об’єкти створюють у рамках будівництва першої черги музейно-меморіального комплексу пам’яті жертв трагедії Бабиного Яру та Голокосту. До музейного ансамблю увійдуть також раніше встановлені об’єкти та інсталяції.

– Курган ще у процесі будівництва. Його частково використають під час церемонії 6 жовтня, але відкриття планується наприкінці року або на початку 2022-го, – уточнив член правління Меморіального центру Голокосту Бабин Яр Руслан Кавацюк.

Це буде павільйон з 3D-моделлю Бабиного Яру, надрукованою у розмірі 1 до 50 зі сценами подій, які відбувалися 80 років тому.

Щодо Кришталевої стіни плачу, він сподівається, що робота відомої художниці приверне увагу поціновувачів її творчості, і вони приїдуть до Києва, щоб подивитися на неї.

– Бабин Яр не відомий публічно дуже широко, хоча це найбільший розстріл за роки Другої світової війни. Досі він не вшанований відповідним чином, і те, що найбільша інсталяція за кар’єру Абрамович з’явиться в Бабиному Яру, має символічне значення, – вважає Кавацюк.

Говорячи про проект Музею Голокосту, член правління Меморіального центру наголосив, що це питання вирішується спільно з президентом Володимиром Зеленським та урядом, оскільки з огляду на те, як буде змінена конфігурація будівель, які вже розміщені на території, ухвалюватиметься фінальне архітектурне рішення.

Він буде головним у комплексі музеїв. Зокрема, має бути музей усіх жертв Бабиного Яру, адже тут розстрілювали не тільки євреїв, а також музей Куренівської трагедії, про яку мало що відомо.

Архітектурна рада розробила комплексне рішення для меморіалу, є планування, яке вже оприлюднили – з точним розташуванням об’єктів та музеїв. Його також представляли разом з президентом під час форуму Україна 30, а перед тим – під час оргкомітету до 80-річчя роковин трагедії.

– Ми розуміємо складність проекту, як багато він зачіпає груп пам’яті, які протягом останніх 30 років постійно конкурують за пам’ять у Бабиному Яру, ставлять різні пам’ятники, між собою ніяк не узгоджуючи. Тому ми хотіли б разом з відповідними держорганами створювати цілісно єдиний формат, – наголосив Кавацюк.

Уроки Бабиного Яру або точка примирення

Навколо трагедії Бабиного Яру досі точаться палкі дискусії щодо гідного вшанування пам’яті усіх загиблих за роки окупації. Історик Андрій Руккас вважає, що бракує якогось спільного знаменника.

– Я думаю, що ми врешті-решт мусимо досягнути консенсусу, поставити крапку і гідно вшанувати пам’ять усіх людей, які там загинули. Це питання можна було б закрити ще 20 років тому, збудувати гідний меморіальний комплекс, зробити якісний музей, поставити потужний пам’ятник, який став би меморіальним центром Голокосту в Україні. У Східній Європі нічого подібного немає, тому в цьому сенсі ми показали б свою належність до цивілізованого світу, – наголосив він.

Руслан Кавацюк, член правління Меморіального центру Голокосту Бабин Яр, вбачає у цій трагедії важливий урок для всього людства, оскільки воєнні конфлікти на планеті не припиняються, і вбивства під різними приводами продовжуються.

– Бабині яри існують досі у країнах світу, де відбуваються великі воєнні конфлікти і гинуть люди. Сирія, Ірак, Афганістан, Західна Африка. Постійно тривають бабині яри, бо людство досі не вивчило його уроків. Я вірю, що це досі актуальна історія для всього людства, – наголосив він.

Головною місією і для себе як українця, і для Меморіального центру загалом вважає створення на території Бабиного Яру музейного, духовного та мистецького простору, зрозумілого всім людям, незалежно від мов, національностей чи віросповідання.

– Саме тому ми залучаємо глобальний талант, не тільки український. Ми хочемо створити музей міжнародного масштабу, щоб це було актуально і для людей у Венесуелі, і для людей у Сирії, в Афганістані чи в Китаї, – пояснив Кавацюк.

Трагедія Бабиного Яру – частина української історії та історії усіх народів, які проживають в Україні, а розуміння і усвідомлення того, що відбулося в цьому місці, як зазначила Анна Фурман, пробуджує повагу до ближнього та часу, в якому ми живемо, демократичних цінностей, які сповідуємо.

Джерело ФАКТИ. ICTV
2021-10-05 18:51:07

Back to top button