Зі скандалами, невизначеністю та надією на Оскар: чим запам’ятався 2022 для нашого кіно
Для українського кіно 2022 рік видався як одним із найкращих, так і одним із найгірших. Адже він залишає відкритим запитання, що з нашою кіноіндустрією буде далі.
Після Євромайдану державна підтримка кіно посилилася, але під час повномасштабної війни кіновиробництво не є пріоритетом для держави, попри важливий фактор культурної повістки країни.
І хоча у бюджеті закладено 2,5 трлн грн витрат, у ньому не передбачено коштів на фінансування українського кіно. Чи створює це небезпеку для кіноіндустрії? Майже напевно. Такий простій може відкотити українське кіно ще на кілька десятиліть.
Єдиною надією залишатиметься копродукція, спонсорство та іскра любові у митців до кіно, які попри все шукатимуть шляхи для реалізації своїх задумів.
Епічно чи ні, але подання заявки на останній пітчинг від Держкіно закінчувався о 18:00 23 лютого – це був переддень повномасштабного вторгнення Росії. Це був момент, який розділив все на “до та після”.
Заклади культури, зокрема й кінотеатри, почали повертатися до життя приблизно на початку квітня. Хоча, наприклад, у Львові деякі мережі кінотеатрів відкрили свої двері ще у середині березня. На такий крок зважилися через ризик банкрутства, при чому багато мереж кінотеатрів тоді суттєво знизили ціни на квитки.
Фото: Unsplash
Однак на великих екранах здебільшого показували старі стрічки, адже прокатники кіностудії не давали українським кінотеатрам нові фільми, вбачаючи у цьому “іміджеві ризики”. Згодом ситуація у цьому плані нормалізувалася, й українці змогли побачити новинки Голлівуду та світу.
Та “найгарячіша” історія з нашим кіно трапилася у другій половині року. Цей сюжет справді достойний власної екранізації. Йдеться про історію з Довженко-Центром та його “реорганізацією”, яка створила цілий ланцюжок подій.
Кіна не буде?
У листопаді в українській кіноспільноті спалахнув скандал. Національна спілка кінематографістів України у своєму листі висловила претензії до голови Держкіно Марини Кудерчук з вимогою її відставки. Підписанти нарікали на некомпетентність очільниці та недоброчесність роботи Держкіно під її керівництвом.
— Держкіно перевищує свої повноваження та перешкоджає популяризації українських фільмів, – зауважував продюсер Денис Іванов.
Очільниці Держкіно висловлювали безліч претензій, серед яких: перешкоджання участі українських фільмів на міжнародних кінофестивалях, порушення угоди про кешрибейти, перевищення повноважень, суперечливий наказ щодо “реорганізації” Довженко-Центру, порушення обов’язків під час виконання договорів про надання держпідтримки на виробництво фільмів.
Кіноспільнота адресувала відповідного листа до президента, прем’єра, очільника МКІП та голови Нацагентства з питань держслужби.
Підписанти вимагали відставки Кудерчук та її заступників, скасування наказу №100 про “реорганізацію” Довженко-Центру, призначення на посаду директорки Довженко-Центру Олени Гончарук, яка перемогла у конкурсі, надання Довженко-Центру статусу Національного фонду фільмів та призначення “компетентного і доброчесного керівництва Держкіно”.
Приблизно у листопаді кіномитці почали поширювати у соцмережі виступ професора кафедри кінознавства КНУ ім. Карпенка-Карого Ганни Чміль щодо заяви Кудерчук про зменшення фінансування кіно на початку пандемії.
— Сьогодні ви зменшуєте фінансування. Я боюся, що спочатку зменшення, а потім зовсім викидання з бюджету… Завести в бюджет дуже складно, викинути – просто, – сказала Чміль під час зібрання у Будинку кіно, на якому була присутня Кудерчук.
Болісно це визнавати, але слова Чміль виявилися пророчими для нашого кіно. Після того, як у жовтні з’явилася новина про нібито виділення 200 млн в умовах війни на кіновиробництво, Держкіно спростувало його та назвало фейком.
В офіційній заяві Держкіно зазначалося, що державні кошти на реалізацію своїх кінопроєктів отримали переможці 17-го пітчингу, останньою датою підписання угоди яких було 12 жовтня 2021 року.
“Реорганізація” та кінологічний скандал
Окрім цього, на початку листопада стало відомо про відсторонення від виконання обов’язків керівника Довженко-Центру Олени Гончарук, яку підтримує кінематографічна спільнота.
Натомість тимчасовим керівником призначили кінологиню Юлію Каждан. Коротко розтлумачимо: кінолог – це людина, яка пов’язана не з кіно, а з собаками.
Але розпочалося все з серпня, коли Держкіно видало наказ про “реорганізацію” Довженко-Центру. Згідно з ним, всі фільми з колекції та майно передають державній установі Науковий центр кінематографії України, яка ніколи не займалась зберіганням фільмів.
Акція на підтримку Довженко-Центру. Фото: Довженко-Центр
Причиною такого рішення Кудерчук називала, зокрема, збитковість Довженко-Центру. Це рішення обурило кіноспільноту. Петиція до Кабміну щодо скасування реорганізації набрала понад 25 тис. голосів. Проте, розглянувши петицію, Кабмін підтримав Держкіно.
Пізніше Каждан подала у відставку, а новим в. о. призначили кінокритика Андрія Алферова. Наразі триває судова справа про “реорганізацію” Довженко-Центру.
29 грудня Довженко-Центр на своїй сторінці у Facebook повідомив, що Держкіно за тиждень до нового року оголосило конкурс на посаду гендиректора Центру і назвало це “сюрпризом під ялинку”.
У Довженко-Центрі заявили, що Алферов після 24 листопада з колективом не зустрічався і виконувати обов’язки не починав, а також закликали громадські організації до 4 січня подати по три кандидатури на внесення до складу експертної комісії щодо проведення конкурсу на посаду гендиректора Довженко-Центру.
Прем’єри на трьох топових кінофестивалях
Якщо шукати якийсь позитив у 2022 році для нашого кіно, то можна відзначити потрапляння українського кіно на екрани найпрестижніших фестивалів світу: Венеційського, Берлінале та Канн.
В Італії відбулася прем’єра української трагікомедії Люксембург, Люксембург режисера Антоніо Лукіча.
У Каннах відбулися дві українські прем’єри. У програмі Особливий погляд взяла участь драма Бачення метелика режисера Максима Наконечного. А також показ Памфіра Дмитра Сухолиткого-Собчука у програмі Двотижневик режисерів.
Під час прем’єри на Каннському кінофестивалі команда стрічки Бачення метелика провела акцію на підтримку України. На червону доріжку митці вийшли під звуки сирен та закрили свої обличчя символом перекресленого ока, що використовується соцмережами та означає: Потенційно неприйнятний контент. Ця світлина може містити сцени жорстокості або насильства.
Фото: Держкіно
Варто також згадати виступ президента України Володимира Зеленського на відкритті Каннського кінофестивалю, в якому він наголосив, що кіно не має бути німим. Він запевнив, що українці продовжать боротися, і висловив упевненість, що диктатор програє.
— Але мають прозвучати слова, як у 1940-му. Прозвучати з усіх екранів вільного світу. Потрібен новий Чаплін, який доведе й зараз, що кінематограф перестав бути німим, – наголосив він.
Зал Палацу фестивалів та конгресів, де відбувалася подія, аплодував Зеленському стоячи.
На Берлінале до секції Покоління відібрали документальний фільм Тараса Томенка Терикони. А в програмі Панорама приз екуменічного журі та приз глядацьких симпатій здобув фільм Клондайк Марини Ер Горбач. Ця драма була претендентом від України на Оскар, але не потрапила у шортліст.
Водночас документальна стрічка Будинок зі скалок у копродукції з Данією та Швецією увійшла до шортліста американської кіноакадемії.
Кадр з фільму Будинок зі скалок, режисер Саймон Леренг Вільмонт
Ще до номінації стрічка зібрала когорту нагород, зокрема на фестивалях у Гетеборзі, Салоніках, Празі, кінофестивалі Sundance, нагороди від FIPRESCI (Міжнародна федерація кінопреси).
Кіно під час війни – що далі?
Ранок 24 лютого не давав нічого, окрім невизначеності, страху та розгубленості. Але він точно розставив всі крапки на “і” щодо залучення російського контингенту акторів в українські проєкти. Нарешті це трапилося, лише шкода, що такою ціною.
Попри повномасштабну війну, ракетні удари та повітряні тривоги, в Україні змогли провести й кінофестивалі. Не зі звичним розмахом, але це сталося!
У жовтні відбулася Національна премія Кіноколо-2022, а на початку грудня за три дні провели 51-й міжнародний кінофестиваль Молодість. А ось найбільший кінофестиваль у східній Європі – Одеський – відбувся у межах Варшавського кінофестивалю у жовтні у програмі Одеса-Варшава: Український конкурс. Було показано 11 повнометражних та 7 короткометражних українських робіт.
Кінець 2022 року, як ранок 24 лютого, залишає для українського кіно невизначеність. Без банальної підтримки творити буде складно. Але не лише це. На межі сорому та опосередкованого “щастя” буде, коли нашу історію на екранах розказуватимемо не ми, а кіношники за океаном.
Телепродукти, які вже почали знімати в Україні з акцентом на війну, ніколи не замінять великого екрану. Але, як казав голлівудський кінопродюсер Семюел Голдвін:
— Кіно не помре, поки в кінотеатрі не настане темрява.
Вже зрозуміло, що історія з Довженко-Центром продовжиться у наступному році. Чи бути українському кіно? Бути! Хоч це буття буде непростим. Наразі все, що нам залишається, це віра у нашу щонайшвидшу перемогу над ворогом.
Для українського кіно 2022 рік видався як одним із найкращих, так і одним із найгірших. Адже він залишає відкритим запитання, що з нашою кіноіндустрією буде далі.
Після Євромайдану державна підтримка кіно посилилася, але під час повномасштабної війни кіновиробництво не є пріоритетом для держави, попри важливий фактор культурної повістки країни.
І хоча у бюджеті закладено 2,5 трлн грн витрат, у ньому не передбачено коштів на фінансування українського кіно. Чи створює це небезпеку для кіноіндустрії? Майже напевно. Такий простій може відкотити українське кіно ще на кілька десятиліть.
Єдиною надією залишатиметься копродукція, спонсорство та іскра любові у митців до кіно, які попри все шукатимуть шляхи для реалізації своїх задумів.
Епічно чи ні, але подання заявки на останній пітчинг від Держкіно закінчувався о 18:00 23 лютого – це був переддень повномасштабного вторгнення Росії. Це був момент, який розділив все на “до та після”.
Заклади культури, зокрема й кінотеатри, почали повертатися до життя приблизно на початку квітня. Хоча, наприклад, у Львові деякі мережі кінотеатрів відкрили свої двері ще у середині березня. На такий крок зважилися через ризик банкрутства, при чому багато мереж кінотеатрів тоді суттєво знизили ціни на квитки.
Фото: Unsplash
Однак на великих екранах здебільшого показували старі стрічки, адже прокатники кіностудії не давали українським кінотеатрам нові фільми, вбачаючи у цьому “іміджеві ризики”. Згодом ситуація у цьому плані нормалізувалася, й українці змогли побачити новинки Голлівуду та світу.
Та “найгарячіша” історія з нашим кіно трапилася у другій половині року. Цей сюжет справді достойний власної екранізації. Йдеться про історію з Довженко-Центром та його “реорганізацією”, яка створила цілий ланцюжок подій.
Кіна не буде?
У листопаді в українській кіноспільноті спалахнув скандал. Національна спілка кінематографістів України у своєму листі висловила претензії до голови Держкіно Марини Кудерчук з вимогою її відставки. Підписанти нарікали на некомпетентність очільниці та недоброчесність роботи Держкіно під її керівництвом.
— Держкіно перевищує свої повноваження та перешкоджає популяризації українських фільмів, – зауважував продюсер Денис Іванов.
Очільниці Держкіно висловлювали безліч претензій, серед яких: перешкоджання участі українських фільмів на міжнародних кінофестивалях, порушення угоди про кешрибейти, перевищення повноважень, суперечливий наказ щодо “реорганізації” Довженко-Центру, порушення обов’язків під час виконання договорів про надання держпідтримки на виробництво фільмів.
Кіноспільнота адресувала відповідного листа до президента, прем’єра, очільника МКІП та голови Нацагентства з питань держслужби.
Підписанти вимагали відставки Кудерчук та її заступників, скасування наказу №100 про “реорганізацію” Довженко-Центру, призначення на посаду директорки Довженко-Центру Олени Гончарук, яка перемогла у конкурсі, надання Довженко-Центру статусу Національного фонду фільмів та призначення “компетентного і доброчесного керівництва Держкіно”.
Приблизно у листопаді кіномитці почали поширювати у соцмережі виступ професора кафедри кінознавства КНУ ім. Карпенка-Карого Ганни Чміль щодо заяви Кудерчук про зменшення фінансування кіно на початку пандемії.
— Сьогодні ви зменшуєте фінансування. Я боюся, що спочатку зменшення, а потім зовсім викидання з бюджету… Завести в бюджет дуже складно, викинути – просто, – сказала Чміль під час зібрання у Будинку кіно, на якому була присутня Кудерчук.
Болісно це визнавати, але слова Чміль виявилися пророчими для нашого кіно. Після того, як у жовтні з’явилася новина про нібито виділення 200 млн в умовах війни на кіновиробництво, Держкіно спростувало його та назвало фейком.
В офіційній заяві Держкіно зазначалося, що державні кошти на реалізацію своїх кінопроєктів отримали переможці 17-го пітчингу, останньою датою підписання угоди яких було 12 жовтня 2021 року.
“Реорганізація” та кінологічний скандал
Окрім цього, на початку листопада стало відомо про відсторонення від виконання обов’язків керівника Довженко-Центру Олени Гончарук, яку підтримує кінематографічна спільнота.
Натомість тимчасовим керівником призначили кінологиню Юлію Каждан. Коротко розтлумачимо: кінолог – це людина, яка пов’язана не з кіно, а з собаками.
Але розпочалося все з серпня, коли Держкіно видало наказ про “реорганізацію” Довженко-Центру. Згідно з ним, всі фільми з колекції та майно передають державній установі Науковий центр кінематографії України, яка ніколи не займалась зберіганням фільмів.
Акція на підтримку Довженко-Центру. Фото: Довженко-Центр
Причиною такого рішення Кудерчук називала, зокрема, збитковість Довженко-Центру. Це рішення обурило кіноспільноту. Петиція до Кабміну щодо скасування реорганізації набрала понад 25 тис. голосів. Проте, розглянувши петицію, Кабмін підтримав Держкіно.
Пізніше Каждан подала у відставку, а новим в. о. призначили кінокритика Андрія Алферова. Наразі триває судова справа про “реорганізацію” Довженко-Центру.
29 грудня Довженко-Центр на своїй сторінці у Facebook повідомив, що Держкіно за тиждень до нового року оголосило конкурс на посаду гендиректора Центру і назвало це “сюрпризом під ялинку”.
У Довженко-Центрі заявили, що Алферов після 24 листопада з колективом не зустрічався і виконувати обов’язки не починав, а також закликали громадські організації до 4 січня подати по три кандидатури на внесення до складу експертної комісії щодо проведення конкурсу на посаду гендиректора Довженко-Центру.
Прем’єри на трьох топових кінофестивалях
Якщо шукати якийсь позитив у 2022 році для нашого кіно, то можна відзначити потрапляння українського кіно на екрани найпрестижніших фестивалів світу: Венеційського, Берлінале та Канн.
В Італії відбулася прем’єра української трагікомедії Люксембург, Люксембург режисера Антоніо Лукіча.
У Каннах відбулися дві українські прем’єри. У програмі Особливий погляд взяла участь драма Бачення метелика режисера Максима Наконечного. А також показ Памфіра Дмитра Сухолиткого-Собчука у програмі Двотижневик режисерів.
Під час прем’єри на Каннському кінофестивалі команда стрічки Бачення метелика провела акцію на підтримку України. На червону доріжку митці вийшли під звуки сирен та закрили свої обличчя символом перекресленого ока, що використовується соцмережами та означає: Потенційно неприйнятний контент. Ця світлина може містити сцени жорстокості або насильства.
Фото: Держкіно
Варто також згадати виступ президента України Володимира Зеленського на відкритті Каннського кінофестивалю, в якому він наголосив, що кіно не має бути німим. Він запевнив, що українці продовжать боротися, і висловив упевненість, що диктатор програє.
— Але мають прозвучати слова, як у 1940-му. Прозвучати з усіх екранів вільного світу. Потрібен новий Чаплін, який доведе й зараз, що кінематограф перестав бути німим, – наголосив він.
Зал Палацу фестивалів та конгресів, де відбувалася подія, аплодував Зеленському стоячи.
На Берлінале до секції Покоління відібрали документальний фільм Тараса Томенка Терикони. А в програмі Панорама приз екуменічного журі та приз глядацьких симпатій здобув фільм Клондайк Марини Ер Горбач. Ця драма була претендентом від України на Оскар, але не потрапила у шортліст.
Водночас документальна стрічка Будинок зі скалок у копродукції з Данією та Швецією увійшла до шортліста американської кіноакадемії.
Кадр з фільму Будинок зі скалок, режисер Саймон Леренг Вільмонт
Ще до номінації стрічка зібрала когорту нагород, зокрема на фестивалях у Гетеборзі, Салоніках, Празі, кінофестивалі Sundance, нагороди від FIPRESCI (Міжнародна федерація кінопреси).
Кіно під час війни – що далі?
Ранок 24 лютого не давав нічого, окрім невизначеності, страху та розгубленості. Але він точно розставив всі крапки на “і” щодо залучення російського контингенту акторів в українські проєкти. Нарешті це трапилося, лише шкода, що такою ціною.
Попри повномасштабну війну, ракетні удари та повітряні тривоги, в Україні змогли провести й кінофестивалі. Не зі звичним розмахом, але це сталося!
У жовтні відбулася Національна премія Кіноколо-2022, а на початку грудня за три дні провели 51-й міжнародний кінофестиваль Молодість. А ось найбільший кінофестиваль у східній Європі – Одеський – відбувся у межах Варшавського кінофестивалю у жовтні у програмі Одеса-Варшава: Український конкурс. Було показано 11 повнометражних та 7 короткометражних українських робіт.
Кінець 2022 року, як ранок 24 лютого, залишає для українського кіно невизначеність. Без банальної підтримки творити буде складно. Але не лише це. На межі сорому та опосередкованого “щастя” буде, коли нашу історію на екранах розказуватимемо не ми, а кіношники за океаном.
Телепродукти, які вже почали знімати в Україні з акцентом на війну, ніколи не замінять великого екрану. Але, як казав голлівудський кінопродюсер Семюел Голдвін:
— Кіно не помре, поки в кінотеатрі не настане темрява.
Вже зрозуміло, що історія з Довженко-Центром продовжиться у наступному році. Чи бути українському кіно? Бути! Хоч це буття буде непростим. Наразі все, що нам залишається, це віра у нашу щонайшвидшу перемогу над ворогом.
Джерело ФАКТИ. ICTV
2022-12-31 12:06:18
