Перестали відкладати життя “на завтра”: як змінилися українці за 2022 рік

Майже весь 2022 рік Україна живе в стані повномасштабної війни. За цей час від агресії Росії загинули десятки тисяч цивільних, 447 дітей, до 13 тис. військових.

З України виїхали майже 8 млн людей, ще приблизно 5 млн мають статус внутрішньо переміщених осіб. Водночас держава, державні органи, бізнес, освітні та навіть культурні заклади працюють попри все.

Про те, як змінились Україна й українці за цей тяжкий рік, Фактам ICTV розповіли Елла Лібанова, директор Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи НАН України та Володимир Вахітов, директор Інституту поведінкових досліджень при American University Kyiv.

Директор Інституту демографії Елла Лібанова переконана, що цінності українців не змінилися, проте змінилася наша поведінка та самооцінка.

Приблизно 300 років українці вважали себе другорядними, синдром меншовартості був дуже характерним для нашої держави, і найбільше заважав розбудовувати повноцінне модерне суспільство.

Та коли після 24 лютого Україна несподівано для багатьох дала відсіч так званій другій армії світу, ставлення змінилося, як мінімум до бійців. Але є й інші фактори, наголошує Лібанова.

– Закордонні вчителі, директори шкіл, професори з університетів, міністри освіти G7 говорять про те, що рівень підготовки української молоді вищий за їхній. Я переконана, що після перемоги психологія переможця у нас домінуватиме над психологією меншовартості. І це дасть змогу Україні вийти на дуже пріоритетні позиції у Європі, – переконана Елла Лібанова.

Більшість українців сьогодні підтримують курс, яким рухається Україна. І це теж зміни, бо ще рік тому все було не так – більшість вважала, що наша країна йде не туди.

Також за рік значно зросла кількість українців, які вважають свій рівень життя прийнятним. І це попри всі труднощі, які викликала війна, наголошує науковиця. Змінилися українці і у своїй небайдужості до людей.

– Традиційно в Україні домінувала позиція “моя хата скраю”, ніхто не думав про другу частину – “першим ворога стрічаю”. Ми завжди вважали, що слід підтримувати своїх родичів, друзів, колег. Сьогодні ми підтримуємо абсолютно незнайомих людей. Прикладів безліч. Коли в укриттях в березні люди ділилися водою і ліками. Мене вразила історія, коли дівчинку з астмою привезли на АЗС, щоб підключити інгалятор. І за два дні їй зібрали гроші на генератор. Вони навіть не просили про це. Тобто це позиція людей, – каже Елла Мерленівна.

Свідченням згуртованості стало й те, що в перші два тижні від початку повномасштабної війни із Заходу в Україну в’їхало майже 200 тис. чоловіків працездатного віку.

У цей час уже був указ президента про воєнний стан, і ці чоловіки розуміли, що назад не виїдуть. Вони їхали боронити свою країну, допомагати рідним.

Елла Лібанова переконана, навіть якщо в 2023-му чи 2024 роках перемоги ще не буде, глобально українці не змінять своєї поведінки та настроїв.

– Будемо стояти на смерть. Безумовно, зникнуть сподівання, що 90% тих, хто виїхав за кордон, повернуться. На жаль, що більше часу вони там перебувають, то більше адаптуються до тих умов. Якщо тут житло зруйноване, то менше шансів, що вони повернуться. Гадаю, ми можемо розраховувати, що повернеться близько 60%, – каже Лібанова.

Більшість українців поїхали через перший шок, каже Володимир Вахітов, директор Інституту поведінкових досліджень при American University Kyiv.

Поїхало багато жінок, дітей і літніх людей. Якщо зараз подивитися на Київ, то складається враження, що місто живе мирним життям, попри відключення електрики, “їжаки” на вулицях.

Є затори, є черги в магазинах, люди готуються до Різдва. Люди адаптувалися, бо така загалом суть людини, не лише українців. Це і добре, і загрозливо водночас.

– Відбулося певне пристосування до відчуття небезпеки, й іноді люди ігнорують загрозу, і стається більше смертей, ніж могло б бути, – каже Вахітов.

За останній рік стало зрозуміло, що люди – головний капітал нашої країни.

– Світовий банк вважає, що десь 60-80% національного багатства країни – це людський капітал. В Україні – значно більше. Ми отримуємо величезні преференції від демократичних країн і грошима, і обладнанням, але якби люди так не поводилися, нічого б не було. Ніхто навіть не вірив, що Україна витримає два тижні, – каже Елла Лібанова.

Пристосуватися важко, але реально до будь-яких умов, вважає поведінковий економіст Вахітов.

– Ми розмовляли з людьми, які пережили бомбардування Маріуполя, або в них хтось загинув, а вони самі вижили й евакуювалися звідти. Вони казали про дуже важкі умови, в яких жили там, їм було дуже тяжко, але все одно вони знаходили, яким чином можна приготувати їжу, зігрітися чи, пробачте, сходити в туалет, вони все одно пристосувалися до тих умов, у яких були, – наголошує Вахітов.

Українці повернулися навіть до розваг та всіх мирних активностей. І цьому є кілька пояснень.

– Якщо людина дуже сильно “впрягається”, робить щось дуже довго, їй все одно потрібно переключатися. Якщо ви відчуваєте, що вже не можете витримувати це психологічно, потрібно переключитися, відключитися, взагалі нічого не робити, відійти. Тому що ресурс не  вічний. Ми в марафоні, у нас не спринт, а через це потрібно розраховувати свої сили на довгу дистанцію, – каже поведінковий економіст.

Чимало українців перестали відкладати на завтра те, що можна зробити сьогодні, і максимально імітують життя “до 24 лютого”. Це дає змогу триматися психологічно. Водночас треба розуміти, що так, як було раніше, вже не буде.

– Дуже багато людей втратили все або дуже багато. Ми зараз кажемо про мільйони людей в Україні. І країна не буде такою, якою була 23 лютого, навіть якщо просто сьогодні Путін і абсолютно всі російські солдати помруть. Треба буде дуже довго все відбудовувати, – каже Володимир Вахітов.

За цей рік завдяки Україні змінилася і Європа. Весь демократичний світ побачив, якою мужньою є Україна, і розвиток наш неминучий.

І тому Захід має поважати країну, яка боронить всю Європу. Україна стане чимось на кшталт європейського Ізраїлю, наголошує дослідниця, бо агресивний сусід буде завжди.

Класичний приклад, як змінилися погляди щодо агресії Росії проти України, – це Німеччина.

– Для мене прикладом є Штайнмаєр. Як змінилася його риторика, його поведінка, його переконання. В нього вистачило мужності визнати свої помилки. Але для цього йому треба було посидіти отам (під час свого візиту президент Німеччини був змушений пересиджувати тривогу в укритті на Чернігівщині – Ред.), – каже Елла Лібанова.

Директор Інституту демографії переконана, що в післявоєнній Україні радикально зміниться ставлення до військових і корупції. Такі підйоми громадянського суспільства вже були, потім були спади, однак цього разу все інакше.

– Після війни дуже сильно зміниться роль військовослужбовців, вони матимуть значно більший авторитет, ніж колись. Якщо сьогодні когось спіймають на тому, що він розкрадає гроші, обладнання чи щось інше, людину просто піднімуть на вила в українському розумінні цього слова. Я не хочу сказати, що корупція припиниться чи вона зменшиться до швейцарського рівня, але до італійського зменшиться. Надто велику ціну ми платимо сьогодні за ту корупцію, яка була, – каже Лібанова.

Відбудова України ще попереду. І в багатьох випадках треба буде не відбудовувати старе, а будувати з нуля вже нове.

І йдеться не лише про будівлі, архітектуру, інфраструктуру, а й про правила гри для держави і суспільства.

– Що треба буде нам зробити після війни? Якимось чином поєднати неухильність дотримання законів з революційними зрушеннями. З одного боку, ми маємо провести революційні зрушення в суспільстві, економіці, управлінні. З іншого – ми маємо провести це в рамках законодавчої бази, правового поля. Це буде дуже складно для правознавців, управлінців, парламентарів. Але це можливо. Бо є проблема, про неї треба говорити, думати і розуміти. Від цього нікуди не подітися, – каже Елла Лібанова.

Ненависть до росіян – це незмінна риса щонайменше ще для трьох поколінь українців. Вони мають понести і юридичну, і моральну відповідальність.

– Моральну відповідальність мають нести всі росіяни без винятку. Вони повинні відчувати свою провину. Якщо вони її не  відчують, то через рік, два, 50 років будуть готові повторити це знову, – зауважила Елла Лібанова.