Попри війну іноземці їдуть в Україну оперувати серце

Українські кардіохірурги, незважаючи на війну, продовжують рятувати життя людей, навіть коли пропадає світло.

77-річна пані Марія приїхала до Києва з Молдови аби встановити на серце новий клапан у Центрі дитячої кардіології та кардіохірургії клініки для дорослих. Вона згадує як діставалася Києва.

– У той день ми їхали, бачили заграву, коли бомбили. Це було далеко від нас, але було видно, і було страшно. Пости, солдати, окопи. Але слава Богу доїхали.

Вона приїхала попри війну, бо про вдалі операції українських кардіохірургів знає не з чуток. У 2007 ці ж лікарі врятували жінці онука.

З новим клапаном на серці, у кардіохірургії на реабілітації ще одна гостя з Казахстану.  Дівчину прооперували на початку тижня. До України вона добиралася чотири дні через Молдову, пішки перетинала кордон.

 – Я промисловий альпинист і у мене ніколи нічого не знаходили. Потім я перехворіла на ковід. Діагностували серцеву недостатність, – розказала Мара Скоробагатова.

Вдома в Алмати її відмовилися оперувати.

–  Мене влітку готували до операції, але коли почалася премедекація, коли мені ввели промедол, мене почало трясти і анестезіолог просто сказав, що не буде зі мною працювати. Мене просто виписали за 15 хвилин до операції.

В Казахстані міняти клапан Марі пропонували методом розсічення грудної клітини з ребрами,  в Україні ж аби дістатися серця хірургам варто зробити лише два маленькі розрізи.

Гліб Ємець, завідувач відділення мініінвазивної кардіохірургії та транскатетерних процедур центру дитячої кардіології та кардіохірургії клініки для дорослих пояснив:

 – В пострадянських країнах такі операції роблять лише відкритим доступом тобто розсікають грудну клітку. Ми ж робимо операції з мінімальним доступом зі збереженням цілісності грудної клітини – ендоскопічно.

В Україні подібні операції роблять вже більше п’яти років. Слід від маніпуляцій на серці майже непомітний. До того ж і час на реабілітацію суттєво зменшується, бо ребра аби дістатися серця не ламають. До війни за такими операціями із закордону щороку приїжджало до сотні іноземців, цьогоріч попри війну – вісім. Лікарі кажуть, іноземці їдуть в Україну, тому, що тут ще й привабливі ціни.

За словами лікаря, у  Німеччині, Італії та Франції така операція коштує  разів у шість дорожче. Пацієнтам дешевше приїхати сюди і виконати оперативне втручання тут, ніж їхати у країни Європи.

17 листопада світлина, на якій кардіохірурги оперують у темряві облетіла весь світ. Того дня через атаку рашистів повністю зникло електропостачання, і оперувати довелося, підключившись до генераторів. Після того випадку, у лікарні запаслися  водою, їжею, паливом. Тож готові навіть до тривалого блекауту.

Олександра Телегузова, лікарка-кардіолог центру дитячої кардіології та кардіохірургії, зауважила, якщо світла не буде тиждень, води не буде тиждень, ми все одно продовжимо свою роботу, продовжимо лікувати людей, будемо оперувати, але звісно в такому випадку об’єми допомоги, яку ми будемо надавати будуть зменшені.

Пристосувавшись до умов війни, українські кардіохірурги продовжують дарувати людям життя.

Українські кардіохірурги, незважаючи на війну, продовжують рятувати життя людей, навіть коли пропадає світло.

77-річна пані Марія приїхала до Києва з Молдови аби встановити на серце новий клапан у Центрі дитячої кардіології та кардіохірургії клініки для дорослих. Вона згадує як діставалася Києва.

– У той день ми їхали, бачили заграву, коли бомбили. Це було далеко від нас, але було видно, і було страшно. Пости, солдати, окопи. Але слава Богу доїхали.

Вона приїхала попри війну, бо про вдалі операції українських кардіохірургів знає не з чуток. У 2007 ці ж лікарі врятували жінці онука.

З новим клапаном на серці, у кардіохірургії на реабілітації ще одна гостя з Казахстану.  Дівчину прооперували на початку тижня. До України вона добиралася чотири дні через Молдову, пішки перетинала кордон.

 – Я промисловий альпинист і у мене ніколи нічого не знаходили. Потім я перехворіла на ковід. Діагностували серцеву недостатність, – розказала Мара Скоробагатова.

Вдома в Алмати її відмовилися оперувати.

–  Мене влітку готували до операції, але коли почалася премедекація, коли мені ввели промедол, мене почало трясти і анестезіолог просто сказав, що не буде зі мною працювати. Мене просто виписали за 15 хвилин до операції.

В Казахстані міняти клапан Марі пропонували методом розсічення грудної клітини з ребрами,  в Україні ж аби дістатися серця хірургам варто зробити лише два маленькі розрізи.

Гліб Ємець, завідувач відділення мініінвазивної кардіохірургії та транскатетерних процедур центру дитячої кардіології та кардіохірургії клініки для дорослих пояснив:

 – В пострадянських країнах такі операції роблять лише відкритим доступом тобто розсікають грудну клітку. Ми ж робимо операції з мінімальним доступом зі збереженням цілісності грудної клітини – ендоскопічно.

В Україні подібні операції роблять вже більше п’яти років. Слід від маніпуляцій на серці майже непомітний. До того ж і час на реабілітацію суттєво зменшується, бо ребра аби дістатися серця не ламають. До війни за такими операціями із закордону щороку приїжджало до сотні іноземців, цьогоріч попри війну – вісім. Лікарі кажуть, іноземці їдуть в Україну, тому, що тут ще й привабливі ціни.

За словами лікаря, у  Німеччині, Італії та Франції така операція коштує  разів у шість дорожче. Пацієнтам дешевше приїхати сюди і виконати оперативне втручання тут, ніж їхати у країни Європи.

17 листопада світлина, на якій кардіохірурги оперують у темряві облетіла весь світ. Того дня через атаку рашистів повністю зникло електропостачання, і оперувати довелося, підключившись до генераторів. Після того випадку, у лікарні запаслися  водою, їжею, паливом. Тож готові навіть до тривалого блекауту.

Олександра Телегузова, лікарка-кардіолог центру дитячої кардіології та кардіохірургії, зауважила, якщо світла не буде тиждень, води не буде тиждень, ми все одно продовжимо свою роботу, продовжимо лікувати людей, будемо оперувати, але звісно в такому випадку об’єми допомоги, яку ми будемо надавати будуть зменшені.

Пристосувавшись до умов війни, українські кардіохірурги продовжують дарувати людям життя.