Дітки, яких вивезли з Бучі, цілували хліб, якого вони не бачили тижнями – лікарка з Білої Церкви

Бійці медичного фронту, попри повномасштабну війну, залишилися в лікарнях, адже не могли залишити хворих напризволяще.

Факти ICTV разом із Благодійним фондом Твоя опора продовжують серію матеріалів Медичний фронт, щоби розказати неймовірні історії українських лікарів.

24 лютого Тетяна Бабіна, завідувачка відділення патології новонароджених та недоношених дітей Київської обласної лікарні №2, прокинулася від вибухів. Тетяна Бабина знає, що таке війна. Вона вже пережила її у Придністров’ї. Тому, за словами мужньої жінки, вона не має страху та не піддається паніці. З першого дня вторгнення сконцентрувалася, одразу налаштувала себе на те, що все буде добре, і що українців ніхто ніколи не здолає.

Тетяна Бабина

— Швидко зібралася та приїхала на роботу. У мене не було іншої думки, окрім тієї, що потрібно одразу прибігти в лікарню. У мене ж там були всі мої манюськи в кувезах та на апаратах.

Жоден із працівників відділення патології новонароджених та недоношених дітей не виїхав, не залишив Білу Церкву та свою роботу. Навпаки — у день повномасштабного вторгнення вони оперативно приїхали в медзаклад. Перед працівниками відділення постало надважливе завдання — заспокоїти мам та захистити найменшеньких пацієнтів.

— Ми як лікарі не мали права панікувати та показувати мамам і діткам свій страх. Тому одразу почали діяти. Ми не чекали розпоряджень чи вказівок від держави.

Лікарі приймали рішення, виходячи з ситуації, щоби зберегти життя дітей та персоналу.

Відділення розташоване на першому поверсі. Стіни бетонні. Тому в нішах без вікон, між двома стінами і розмістили новонароджених разом з усією апаратурою. Медичні працівники намагалися підтримувати мам, щоб вони не панікували, щоб не виникло проблем із грудним вигодовуванням.

– Я кожну брала за руку і казала: не бійся, не плач. Так, війна, обстріли, вибухи, але ви в безпеці, – розповіла лікарка.

Наступні півтора місяця завідувачка відділення Тетяна Бабіна цілодобово жила в лікарні. День і ніч вона з колегами приймала нових і нових пацієнтів. Адже через високий рівень стресу кількість передчасних пологів зростала.

Малюків звозили з усієї області, частина якої потерпала від російської окупації. А наступ на Київщину не припинявся.

— Ми маємо справу з немовлятами, які могли народитися в будь-якому районі в будь-який час. Тому наша неонатальна бригада і вдень, і вночі виїжджала на виклики та транспортувала новонароджених дітей, які потребували допомоги, до нас у відділення.

Незалежно від обставин, навіть під час повітряної тривоги бригада без роздумів мчала й перевозила діток. Також забирали малюків з інших лікарень у небезпечних районах. До прикладу, коли виникла загроза ракетних ударів по Боярці, вони звернулися з проханням прийняти дітей з їхнього відділення.

— Одну дитинку відправили до нас із ковідного відділення в Боярці. Її історія мене дуже вразила. Дитина була недоношена, ще й перенесла важку форму Covid-19. Її привезли з внутрішньовенними лініями, крім того, ще й на кисні.

Потім дитину з мамою відправили до Вінницької обласної лікарні, ближче до родичів. 

Із початку повномасштабного вторгнення у відділенні патології новонароджених та недоношених дітей врятували майже три сотні маленьких життів. Попри те, що наступ на Київщину тривав і був ризик опинитися в окупації, за кожного малюка відчайдушно й безстрашно боролися медики, що всі як один лишилися поруч з маленькими пацієнтами.

— Ми не припиняли роботу ані на хвилину. Крім того, що надавали допомогу новонародженим дітям з усієї області, також зустрічали переселенців із Чернігівщини та інших районів Київщини.

Для цього виділили окремі палати. Там українці, що залишили свої домівки, могли поспати на чистій постелі, а не в брудному підвалі. У лікарні переселенців забезпечили їжею. Також за необхідності надавали медичну допомогу, адже тут цілодобово на чолі з головним лікарем чергували два хірурги разом з анестезіологом та реаніматологом.

Діти почали бігати в коридорі. Мами їх зупиняли, але медики дозволяли, бо це була єдина радість для них у той момент.

– Коли вони вже їхали від нас у безпечніші регіони, ми кожній дитині давали булочку в дорогу. Ви б бачили, як вони цілували ці булочки. Вони тиждень не бачили хліба. Ці дітки були з Бучі, – говорить із сльозами на очах Тетяна Бабина.

На випадок екстреної ситуації у лікарні розробили план евакуації та проінструктували всіх співробітників і пацієнтів.

— Ми розробили план на випадок бомбардувань. Кожен чітко знав, хто кого бере, хто за ким іде, хто несе апарати, хто – концентратори. Мій син приїхав сюди, і разом з іншими чоловіками з ТРО охороняв нас і допомагав.

Також лікарі склали й передали рятувальникам списки мам, діток і персоналу, якщо раптом лікарню зруйнують і когось завалить.

Аби допомогти лікарям, які з лютого працюють у таких умовах, благодійний фонд Твоя опора взяв під свою опіку понад 100 лікарень у всій Україні – як прифронтових, так і медзакладів з великою кількістю ВПО. Допомогти українським медикам може кожен, щоб вони мали і сучасне обладнання, і медикаменти.

Фото: Дмитро Неволін

Бійці медичного фронту, попри повномасштабну війну, залишилися в лікарнях, адже не могли залишити хворих напризволяще.

Факти ICTV разом із Благодійним фондом Твоя опора продовжують серію матеріалів Медичний фронт, щоби розказати неймовірні історії українських лікарів.

24 лютого Тетяна Бабіна, завідувачка відділення патології новонароджених та недоношених дітей Київської обласної лікарні №2, прокинулася від вибухів. Тетяна Бабина знає, що таке війна. Вона вже пережила її у Придністров’ї. Тому, за словами мужньої жінки, вона не має страху та не піддається паніці. З першого дня вторгнення сконцентрувалася, одразу налаштувала себе на те, що все буде добре, і що українців ніхто ніколи не здолає.

Тетяна Бабина

— Швидко зібралася та приїхала на роботу. У мене не було іншої думки, окрім тієї, що потрібно одразу прибігти в лікарню. У мене ж там були всі мої манюськи в кувезах та на апаратах.

Жоден із працівників відділення патології новонароджених та недоношених дітей не виїхав, не залишив Білу Церкву та свою роботу. Навпаки — у день повномасштабного вторгнення вони оперативно приїхали в медзаклад. Перед працівниками відділення постало надважливе завдання — заспокоїти мам та захистити найменшеньких пацієнтів.

— Ми як лікарі не мали права панікувати та показувати мамам і діткам свій страх. Тому одразу почали діяти. Ми не чекали розпоряджень чи вказівок від держави.

Лікарі приймали рішення, виходячи з ситуації, щоби зберегти життя дітей та персоналу.

Відділення розташоване на першому поверсі. Стіни бетонні. Тому в нішах без вікон, між двома стінами і розмістили новонароджених разом з усією апаратурою. Медичні працівники намагалися підтримувати мам, щоб вони не панікували, щоб не виникло проблем із грудним вигодовуванням.

– Я кожну брала за руку і казала: не бійся, не плач. Так, війна, обстріли, вибухи, але ви в безпеці, – розповіла лікарка.

Наступні півтора місяця завідувачка відділення Тетяна Бабіна цілодобово жила в лікарні. День і ніч вона з колегами приймала нових і нових пацієнтів. Адже через високий рівень стресу кількість передчасних пологів зростала.

Малюків звозили з усієї області, частина якої потерпала від російської окупації. А наступ на Київщину не припинявся.

— Ми маємо справу з немовлятами, які могли народитися в будь-якому районі в будь-який час. Тому наша неонатальна бригада і вдень, і вночі виїжджала на виклики та транспортувала новонароджених дітей, які потребували допомоги, до нас у відділення.

Незалежно від обставин, навіть під час повітряної тривоги бригада без роздумів мчала й перевозила діток. Також забирали малюків з інших лікарень у небезпечних районах. До прикладу, коли виникла загроза ракетних ударів по Боярці, вони звернулися з проханням прийняти дітей з їхнього відділення.

— Одну дитинку відправили до нас із ковідного відділення в Боярці. Її історія мене дуже вразила. Дитина була недоношена, ще й перенесла важку форму Covid-19. Її привезли з внутрішньовенними лініями, крім того, ще й на кисні.

Потім дитину з мамою відправили до Вінницької обласної лікарні, ближче до родичів. 

Із початку повномасштабного вторгнення у відділенні патології новонароджених та недоношених дітей врятували майже три сотні маленьких життів. Попри те, що наступ на Київщину тривав і був ризик опинитися в окупації, за кожного малюка відчайдушно й безстрашно боролися медики, що всі як один лишилися поруч з маленькими пацієнтами.

— Ми не припиняли роботу ані на хвилину. Крім того, що надавали допомогу новонародженим дітям з усієї області, також зустрічали переселенців із Чернігівщини та інших районів Київщини.

Для цього виділили окремі палати. Там українці, що залишили свої домівки, могли поспати на чистій постелі, а не в брудному підвалі. У лікарні переселенців забезпечили їжею. Також за необхідності надавали медичну допомогу, адже тут цілодобово на чолі з головним лікарем чергували два хірурги разом з анестезіологом та реаніматологом.

Діти почали бігати в коридорі. Мами їх зупиняли, але медики дозволяли, бо це була єдина радість для них у той момент.

– Коли вони вже їхали від нас у безпечніші регіони, ми кожній дитині давали булочку в дорогу. Ви б бачили, як вони цілували ці булочки. Вони тиждень не бачили хліба. Ці дітки були з Бучі, – говорить із сльозами на очах Тетяна Бабина.

На випадок екстреної ситуації у лікарні розробили план евакуації та проінструктували всіх співробітників і пацієнтів.

— Ми розробили план на випадок бомбардувань. Кожен чітко знав, хто кого бере, хто за ким іде, хто несе апарати, хто – концентратори. Мій син приїхав сюди, і разом з іншими чоловіками з ТРО охороняв нас і допомагав.

Також лікарі склали й передали рятувальникам списки мам, діток і персоналу, якщо раптом лікарню зруйнують і когось завалить.

Аби допомогти лікарям, які з лютого працюють у таких умовах, благодійний фонд Твоя опора взяв під свою опіку понад 100 лікарень у всій Україні – як прифронтових, так і медзакладів з великою кількістю ВПО. Допомогти українським медикам може кожен, щоб вони мали і сучасне обладнання, і медикаменти.

Фото: Дмитро Неволін