«Той, що розриває ведмедя»: Латвія відзначає День Лачплесиса

Щороку 11 листопада Латвія відзначає День Лачплесиса — день вшанування звитяжців, які поклали життя за свободу Латвії. Цього дня 1919 року латиші перемогли в Ризькій битві, відстоявши незалежність своєї Батьківщини. Нині, коли Латвія є одним із найбільших друзів і послідовних союзників України в боротьбі з російською агресією, День Лачплесиса набув особливого значення також і для українців.

Назва свята походить від імені головного героя латиського національного героїчного епосу Лачплесиса, яке перекладається як «той, що розриває ведмедя». Його мужність, сміливість і гордість віддавна оспівувались у казках та оповідках латиського народу.

Згідно з переказами, Лачплесис народився від шлюбу ведмедя і жінки, завдяки чому мав надзвичайну силу. Міць героя зосереджувалась у ведмежих вухах, які йому доводилось ховати під шапкою. Через це його інколи називали також Лачаусис, себто «ведмежовухий».

Основне ж своє ім’я Лачплесис отримав завдяки героїчному вчинку під час порятунку названого батька лорда Ліелварде від ведмедя, який раптово напав на нього під час прогулянки. Захищаючись, юнак схопив звіра за щелепи і розірвав йому пащеку. Сцена боротьби Лачплесиса з ведмедем стала одним із класичних зображень героя в мистецтві.

Наприкінці ХІХ століття на основі розрізнених переказів поет-романтик Андрейс Пумпурс написав героїчну поему «Лачплесис». Їй судилося стати національним латиським епосом, а її головному герою — уособленням і символом мужнього, свободолюбного латиського народу та його боротьби проти іноземних загарбників.

Для написання твору поет використав також середньовічні історичні твори про боротьбу латиського народу проти німецьких хрестоносців. «Лівонська римована хроніка», «Хроніка Лівонії» Генріха Латвійського та інші дали Андрейсу Пампурсу багатий матеріал з історії визвольних змагань латвійців проти іноземних поневолювачів.

Звернення до історичних джерел дозволило створити цілісний сюжет епічної поеми, зв’язавши народні легенди з художньо витлумаченим, але цілком реальним історичним контекстом протистояння латишів загарбникам — німецьким хрестоносцям. Другим поширеним класичним зображенням Лачплесиса в мистецтві є сцена боротьби героя з Чорним Рицарем, який уособлює одночасно сили темряви і зла та іноземних загарбників.

Поема Андрейса Пумпурса швидко стала надзвичайно популярною в Латвії, набувши статусу народного героїчного епосу. На межі ХІХ–ХХ століть, за доби латвійського національного відродження, твір став символом єднання латишів задля визволення з-під іноземного уярмлення і побудови незалежної національної держави. Епос «Лачплесис» став одним із найвпливовіших творів латиської літератури, породивши численні наслідування й інтерпретації.

Під час вирішальних подій історії латиського народу саме твір Андрейса Пампурса був джерелом натхнення для творення зрозумілих усім латишам образів-утілень патріотичного героїзму. Так, 1905 року латиський поет і драматург Райніс (справжнє ім’я Яніс Пліекшанс) створив на основі поеми символічну драму «Вогонь і ніч», зосередившись на стосунках головного героя і відьми Спідоли, яка обіцяє Лачплесисові допомогу в битві зі злом і дарує надію на визволення латиського народу.

Під час Війни за незалежність Латвії (1918–1920) породжені епосом про Лачплесиса символи набули для латишів особливого значення. Битви між латвійськими та німецькими військами під командуванням Павла Бермондта-Авалова порівнювали з битвою Лачплесиса з Чорним Рицарем. 11 листопада 1919 року вирішальну перемогу над загарбниками вдалося здобути поблизу річки Даугави, де вона й була обіцяна в епосі.

З метою вшанування звитяжців, які виборювали латвійську державність, Конституційні збори Латвії заснували Орден Лачплесиса. 11 листопада 1920 року у парку Еспланада в Ризі відбулася перша урочиста церемонія нагородження, під час якої вручили нагороди першим 288 кавалерам ордена. Так у Латвії було започатковано традицію відзначення Дня Лачплесиса як свята пошани героїв, які билися за незалежність Латвії.

Тоді ж, у 1930-ті роки, відбувається також спроба розширення візуального ряду образів Лачплесиса, якого зображують як борця з комуністичної загрозою з боку срср. Саме таким представлено героя на створеному для поштової марки малюнку художника Ріхарда Заріньша «Національне єднання рятує Латвію від червоного дракона».

Під час радянської окупації Латвії відзначати День Лачплесиса було суворо заборонено, однак викоренити сам героїчний епос, який був стрижнем національної самосвідомості латишів, було неможливо. Звернення до його образів стало способом спротиву загарбниками і прихованої пропаганди боротьби за відновлення незалежності.

Наприклад, у встановленій 1954 року в Юрмалі статуї Лачплесіса легко вгадується сюжет антикомуністичного малюнка Ріхарда Заріньша — герой з мечем так само перемагає дракона, відсутнього в сюжеті поеми Андрейса Пумпурса. А у ворогах Лачплесиса з драми Райніса «Вогонь і ніч», яку неодноразово ставили на сценах театрів, латиші бачили насамперед не німецьких хрестоносців далекого середньовіччя, а сучасних радянських окупантів.

До загальновідомого і зрозумілого образу Лачплесиса звернулися і під час чергового етапу боротьби за незалежність Латвії в другій половині 1980-х років. 1988 року надзвичайної популярності серед латишів набула рок-опера «Лачплесис», яка мала яскравий антирадянський підтекст. Творці у символічній формі в опері показали радянську окупацію Латвії, русифікаторську політику влади, репресивні заходи спецслужб і закликали націю до пробудження.

Читайте також: У країнах Балтії вшановують пам’ять жертв рашистських репресій

Цікаво, що значну увагу в рок-опері зосередили на вухах Лачплесиса — саме у здатності чути і відчувати свій народ, свою Батьківщину полягає головна сила героя. Його ворог, Чорний Рицар, прагне оглушити Лачплесиса, відібравши у нього мову, віру і пам’ять. Фінал опери відкритий, битва зі злом триває, тому герой просить співвітчизників голосніше кликати його, бо саме через мову і слово може він набути сил для боротьби і перемоги.

На хвилі потужного національно-визвольного руху кінця 1980-х років у Латвії поновилося також і всенародне святкування Дня Лачплесиса. 10 листопада 1989 року Верховна Рада Латвійської РСР поновила святкування Дня Лачплесиса, а 1990 року його оголосили днем пам’яті героїв, полеглих за свободу Латвії. Відтоді День Лачплесиса знов став одним із найважливіших свят країни.

Українцям слід щиро привітати литовських друзів і союзників із Днем Лачплесиса, разом із ними вшанувавши полеглих за свободу Латвії. І подякувати латишам за ту всебічну підтримку, яку Латвія надає Україні, допомагаючи українському народу відбивати російську агресію. Справжні друзі пізнаються в біді, і нині Латвія, поза будь-яким сумнівом, — один із найбільших друзів України.

Ілюстрації з відкритих джерел