Просто хотіли зробити добру справу: у Києві подружжя безкоштовно навчає дітей ВПО джиу-джитсу

Подружжя тренерів з джиу-джитсу Вадим та Анастасія Дорош безкоштовно навчають бойовому мистецтву дітей-переселенців. Спортсмени таким чином підтримують родини ВПО, бо самі знають, що таке життя в окупації.

У Макіївці на Донеччині вони досягли чималих висот у спорті. Але все ж наважилися, покинути все і поїхати, аби жити у вільній Україні.

— Поки ми були там, ми їздили на чемпіонати України через блокпости. І у нас там було все. Але не було України і тому ми вирішили, що вже досить чекати. Ми дуже чекали Україну, коли вона там буде. Але не дочекалися, – каже Анастасія Дорош.

Продовжити спортивну кар’єру у Києві допоміг брат Анастасії – чемпіон всесвітніх ігор з джиу-джитсу Іван Настенко, який на той час вже побудував кар’єру. Зараз разом вони розвивають це бойове мистецтво, тренують майже 400 підопічних: юних і дорослих у п’яти спортивних клубах.

Коли через повномасштабну війну до Києва ринула нова хвиля переселенців, Вадим та Анастасія започаткували окрему групу у клубі боротьби BULLTERRIER, де безкоштовно тренують дітей-переселенців. За лічені тижні зібралася група з дванадцятьох вихованців віком від 5 до 12 років, із Бердянська, Маріуполя, Курахового, Херсона та інших тимчасово окупованих міст. 

— Ми просто хотіли зробити добру справу. І в нас є для цього свій зал. Тому ми вирішили, що можемо зробити таку групу для дітей. Це чудовий досвід і для мене, і для них. Тому що ці дітки трохи інші, вони інакше сприймають інформацію, вони більше стараються, я це помічаю під час тренувань, – розповідає Анастасія.

 

Переглянути цей допис в Instagram

 

Допис, поширений Джиу-джитсу у Києві (@jiu_jitsu_kyiv)

Тренери й самі добре знають як спорт допомагає подолати будь-який стрес. Таким чином прагнуть допомогти дітям, які звикають до цілком нового середовища.

— Джиу-джитсу – це про боротьбу у першу чергу зі своїми страхами. Про боротьбу зі своїми супротивниками. І джиу-джитсу навчає дуже вірити у свої сили, бути впевненим у собі. Першочергова ціль, коли приходять діти – це виробити у них дисципліну, щоб вони навчилися слухати тренера, слухати батьків, добре себе поводити.

А потім ми вже працюємо над поліпшенням їх фізичних якостей. Над силою, над витривалістю, над швидкістю, а потім вже переходимо до відпрацювань конкретних прийомів, – додає Вадим Дорош.

Марина Кучеренко – мама одного з вихованців групи. Її родина встигла виїхати з Маріуполя, поки росіяни не стерли місто у попіл. Приїхавши до Києва, для восьмирічного сина Максима батьки насамперед почали шукати школу і спортивну секцію.  

— Коли ми були там в окупації – одна думка про те, що моя дитина сидить на окупованій території і майбутнього у дитини там немає – мотивує на те, що треба їхати. І тому ми поїхали до Києва. Коли син вийшов після першого тренування із запитанням: коли наступне тренування – то це для мене був показник, – каже Марина.

Кожен з батьків вихованців переймався аби війна не забрала у дітей можливість всебічно розвиватися. Натомість тут у пригоді стало саме джиу-джитсу.   

— Я пам’ятаю як нам було важко, коли ми переїхали, ми ж теж переселенці. Коли ми переїхали у Київ, був достатньо такий важкий шлях у нас, тому хотілося допомогти пройти цей шлях – сім’ям, родинам, дітям, які переїхали зараз. Дуже приємно було чути відгуки від батьків, коли вони казали:  Дуже дякую Вам, адже траплялося, що у нас не було чим заплатити за квартиру, а Ви так багато робите для дітей, – розповідає Вадим.

Саме зараз тренери шукають спонсорів, аби одягнути вихованців у кімоно, як належить за всіма традиціями бойового мистецтва. І попри те, що діти займаються лише другий місяць – кажуть: не за горою перші змагання. Адже їхньому хисту можуть позаздрити і дорослі. 

Фото: jiu_jitsu_kyiv