Оздоровити і зробити маленькими росіянами. Як РФ видурює у мам їхніх дітей

Історії із викраденням українських дітей – це іще один виток російської гібридної війни РФ проти України. Причому, більшість задіяних це досі не до кінця розуміє.

Катя і Арсеній – із багатодітної родини. Вони живуть у Вільчі на Харківщині. Під окупацією прожили весну і літо. Потужних обстрілів у селі не було, тож мама вирішила довіритись пропозиції росіян відправити дітей на море – оздоровитись. Каже, у доньки – агресивний поліпоз, а місцевий відділ освіти Вовчанського району письмово пообіцяв повернути дітей додому через три тижні

–  Ми були спокійні, тому що нам гарантували повернення дітей. Ми підписували папери, а там було зазначено, є людина, що їх супроводжує, і вона їх має повернути додому. Зміна триває 21 день, тобто, 19 вересня вони маюли бути вдома, – розповідає їх мама Марина Нежута.

Ще один із аргументів – у країні триває війна. А їм захотілося мирного життя. Діти розповідають, як сідали у двоповерховий автобус, потім жили у готелях із жінкою, що супроводжувала. Їх відвезли до табора Медвєжонок у Геленжику. Хлопчик згадує, що разом із ним було понад півтисячі дітей України.

19 вересня, замість того, щоб повертатися додому, діти сіли за парти. Спеціально з міста до них приїжджали учителі. Набір предметів стандартний: читання, математика, а ще – російська мова. Для розмов із батьками видали новенькі мобілки, та от побачення із рідними стало під великим питанням. Адже українські війська почали стрімко звільняти Харківщину, і росіяни заявили, що лишатимуть дітей у себе, так би мовити, “до стабілізації обстановки”.

Батькам написали у Telegram, що забрати дітей можна, однак, приїжджати треба особисто, або ж це можуть зробити родичі із довіреністю, оформленою у Росії. Коли жінка звернулася до відділу освіти, який відправляв дітей, з’ясувалося, колаборанти повтікали.

– Було дуже важко. Кордон повністю закритий, я розуміла, що поїхати за дітьми не зможу. Звичайно, була паніка, тому що я не знала звідки чекати допомоги. У таборі були діти з Ізюма, Балаклії, і їх мами теж не могли забрати, – каже жінка.

Тим часом, діти плакали, адже боялися, що їх уже ніколи не заберуть.

Очільник Харківщини Олег Синєгубов каже, нині правоохоронці масово приймають заявки про примусове вивезення дітей. Схема, розповідає він, виглядала так: дітей вивозили, під приводом оздоровлення до умовних таборів. Зв’язок втрачався, і, фактично, люди залишалися у заручниках, не маючи можливості повернути дітей.

Інформацію передають Мінреінтеграції, який відповідає за процеси повернення. У прес-релізі сказано: в Україну уже повернули 96 дітей.

За словами Синєгубова, росіяни усіляко вставляють палиці у колеса. Приміром, коли рішення щодо поверення уже ухвалене, Україна має надати інформацію щодо точного місцеперебування дітей. При цьому Росія такими даними не ділиться. До роботи доводиться залучати міжнародних партнерів.

І таких випадків – тисячі – по всіх окупованих регіонах.

Дітей Марини допомагала повернути благодійна організація СОС – Дитячі містечка. Її створили у ще 49-го року у Відні, аби піклуватися про сиріт. Та цього року в Україні діяльність довелося підкорегувати.

Нині один із напрямків роботи – витягати наших дітей із російських пазурів.

Жінкам із Харківщини там допомогли зробити закордонні паспорти, через ЄС та Білорусь відправили до Росії, і ті нарешті, вони зустрілися із дітьми.

Директорка Дар’я Касьянова каже, аудиторія росіян: багатодітні родини, незаможні або непевні. А ще окупанти вдало використовують відірваність українців на захоплених територіях від будь-якої адекватної інформації.

– Вони були у інформаційному вакуумі, вони не мали доступу до медіа, інтернету, вони не знали, що коїться. Ці 7 місяців – вони були дуже важкими для них, і вони думали, що так можуть забезпечити безпеку своїм дітям, -говорить вона.

При цьому Дар’я каже, що дітей окупант обробляє більш, ніж серйозно. Передусім, налаштовує проти батьків та рідної країни

– Я спілкувалась із дітьми, які були на окупованих територіях, яких ми повертали в Україну, я спілкувалась із дітьми, які були у таборах Росії. Їх налаштовували проти України, казали, що у нас фашизм, нацизм, налаштовували проти батьків, казали, що ви потрібні ні Україні, ні своїм батькам, а ми вас рятуємо, – каже жінка.

Уповноважений з прав людини Дмитро Лубінець каже, нині у Росії, в Криму та на Донбасі – щонайменше 8700 українських дітей. Перемовини про повернення ідуть туго. До того ж, росіяни значно спростили вимоги для усиновлення українських неповнолітніх.

– Вони полегшили умови, яким повинні відповідати російські усиновлювачі. Кожна держава дає максивально високі критерії. Це, зазвичай, і житлова площа, фінансова спроможність. Усе це у них було прописано. Зараз вони від цього відмовляються. Хочете всиновити українську  дитину – будь ласка, пишіть заяву. Навіть при живих батьках, – говорить Лубінець.

Також він зазначає, що кожне повернення – це складний механізм.

– Буває, що уже підготовлені папери на всиновлення, буває, що дитина уже у дитбудинку. Або нам не надають про це інформацію, а ми точно знаємо, що діти там. Максимальних складностей додає Росія. Ми фіксували такі факти. Наприклад, батькам не вдається пройти через процедуру фільтрації. Їх забирають до в’язниць чи так званих місць тримання. Дітей відправляють або до родичів, які є на тимчасово окупованій території, або їх, якщо немає родичів, їх доправляють до дитбудинків і вивозять на територію РФ, і таких випадків достатньо багато, – додає омбудсмен.

Для тих, хто хоче написати заяву на повернення дітей, просять робити це на сайті Діти війни. Або ж безпосередньо у Консультаційному центрі Уповноваженого з прав люди Верховної Ради.

Тим часом, мама, якій усе ж вдалося повернути дітей каже, вона шкодує, що не подумала про свій вчинок. Адже у країні – війна.

Фахівці ж кажуть, навіть якщо до країни-агресорки дітей відправили не силоміць, це все рівно – депортація, адже під гарною вивіскою ховається псевдопорятунок від трагедій, у яких сама ж Росія і винна.