Наша держава не дарма, вона в серці: Тарас Тополя про війну з РФ і службу на передовій

Фронтмен гурту Антитіла Тарас Тополя в ексклюзивному інтерв’ю Фактам ICTV розповів, як ухвалив рішення взяти в руки зброю і яка ситуація під час служби запам’яталася найбільше.

Також артист зізнався, як ставиться до українських чоловіків-зірок, які відсиджуються під час війни, і що зробить першим після перемоги України.

– За час повномасштабної війни свято День захисників і захисниць України набуло нового значення для кожного з нас. Що наразі для вас означає ця дата?

– Ця дата для мене передусім означає волю і незалежність держави. Ми стоїмо незважаючи ні на що, а це значить, що в Україні є мільйони справжніх захисників і захисниць. Це означає, що наша держава не дарма, означає, що для багатьох людей вона є в серці, в мізках, і лише з нею вони пов’язують своє майбутнє.

Це значить, що народ, нація стверджується. День захисників і захисниць України – черговий привід нагадати собі, одне одному, близьким, рідним про те, що боротьба триває, вона ще не завершена.

Незважаючи на те, що на вістрі цієї боротьби стоять люди зі зброєю, які прямо виконують функцію захисників України, за їхніми спинами є люди в тилу, які роблять все, щоб ці люди зі зброєю змогли виконати своє бойове завдання. Вся країна працює, як один живий організм. Чому вона так працює? Тому що ці мільйони людей – це є клітинки цієї країни, організму, які усвідомлюють себе українцями.

І це незважаючи на весь драматизм війни, на всю трагедію, це усвідомлення і дух, який прокинувся, це прекрасно. Давайте сьогодні, 14 жовтня, його відсвяткуємо.

– Як ухвалили рішення взяти в руки зброю? В який саме момент воно до вас прийшло?

– Рішення стати добровольцями сил ТрО Антитіла ухвалили ще до початку повномасштабної війни. Воно було усвідомленим і правильним. Ми розуміли, що в разі війни Україна може вистояти лише якщо буде тотальний громадянський спротив.

Розуміючи те, що ми є популярними, що на нас дивляться мільйони людей і прямо чи опосередковано наслідують нас, ми ухвалили це рішення як громадяни, чоловіки і як популярні артисти, за якими пішли згодом, я впевнений, сотні тисяч людей.

Жодної хвилини не жалкували про цей вибір і зробили багато корисного за ці сім місяців на передовій, і продовжуємо робити все, що від нас залежить, для того, щоб Україна якнайшвидше перемогла.

– Яка ситуація під час вашої служби запам’яталася вам найбільше?

– Найпозитивніша ситуація була в перші дні війни, коли незважаючи на весь той морок, який відбувався по всій країні – ракетні обстріли і численні вибухи на всій території держави, ми бачили кілометрові черги людей до військкоматів, до місць, де комплектувались сили ТрО. Той дух, який був поміж цими людьми – бажання боротися, не здаватися і будь-що стояти за свою державу, це надихало. Ці відчуття я запам’ятаю на все життя.

Найстрашнішим був кожен обстріл, під який ми потрапляли, кожен поранений побратим, якого ми рятували, кожен загиблий побратим, якого не врятували. Це все лячно.

Щось одне виділяти не хочеться, але це реалії війни, на жаль. Ми повинні крізь це пройти. Вся країна повинна через це пройти – через забрані життя, покалічені долі, але ми обов’язково переможемо.

– Чому навчилися на службі і що в вас як у людині змінилося?

– На службі, окрім навичок із фактичної медицини, які ми однозначно покращили, ми навчилися жити одним дней і робити максимум, усвідомлюючи те, що будь-якої миті ти можеш загинути. Війна змінює психологічно людину, і мабуть, це вже залежить від характеру та особистості – на краще чи на гірше.

Оскільки гурт Антитіла були тверді, міцні, морально-етичні до початку війни, вони не змінилися, і війна лише посилила переконання в тому, що найважливіші цінності – не матеріальні.

Це цінності духовні, посмішок, любові, щастя близьких і рідних людей, на які ми часто в суєті, в побуті, в тотальному життєвому марафоні не звертаємо уваги. Це потрібно робити, і очевидно, що треба жити кожним днем.

– Як на службі ставляться до гурту Антитіла – так, як до всіх, чи відчувається певна перевага?

– До гурту Антитіла в батальйоні ставляться рівно. Абсолютно так, як до всіх інших людей. Звичайно, ми маємо доволі великий вплив на суспільство, і іноді заради допомоги батальйону ми використовуємо цей вплив і свою аудиторію, до якої звертаємося, але якщо говорити про виконання бойових завдань, то ми робили на передовій все те ж саме, що й робили люди, які є менш популярними серед народу.

Брали на себе відповідальність і, як мені здається, гідно виконували свій громадський обов’язок. Звичайно, як ми його виконували насправді, треба запитати у наших командирів, але оскільки вони не скаржилися, ніби було все добре.

Ставлення було однаковим до всіх, усі робили свою справу так, як вміли, могли – самовіддано. Весь наш підрозділ – це люди, яки прийшли по добрій волі туди, і це, звичайно, має значення.

– Як ставитеся до українських чоловіків-зірок, які відсиджуються під час війни?

– Я нікого не засуджую, кожен вчиняє так, як вважає за потрібне. Звичайно, я роблю висновки, але незважаючи на те, що багатьом спершу хочеться звинуватити тих, хто не взяв до рук зброї, не пішов добровольцем чи на війну, в тому, що вони малодушні чи ще щось, я не вважаю, що це правильно.

Кожен має робити щось на своєму місці, навіть якщо чоловік, хлопець, дідусь, батько не пішли на передову, але робили щось в тилу, якусь користь – самовіддано, відчайдушно, витрачаючи максимум сил, даючи хороший результат, це також добре, тому що країна і держава – це механізм, у якому кожна людина – маленький організм, який на своєму місці.

Виходячи зі своїх морально-психологічних якостей, виходячи зі своїх рис характеру та інше, часто те, що я бачив – не кожна людина може бути на передовій та під обстрілами. Часом це спричиняє паніку, страх. Люди не приносять користі, а лише шкодять.

Аналізувати треба в кожному випадку – чому той чи інший на передовій, а хтось ні.

– Якою бачите перемогу України? І що зробите найпершим після неї?

– Перемогу бачу швидкою і дуже хочу, щоб вона була саме такою. Звичайно, повертаючись до реальності, гадаю, що перемога буде на полі бою, в спротиві великих дипломатичних зусиль.

Впевнений, що Україна поверне суверенітет зі всіма своїми територіями, що ми отримаємо репарації, що Росія буде переможена, і дуже хочу, щоб вона була знищена як держава. Що там буде на тому місці, мене мало цікавить, але цей режим має бути знищений.

Після перемоги я з дружиною та дітьми поїду відпочивати. Кудись далеко і надовго.

Фронтмен гурту Антитіла Тарас Тополя в ексклюзивному інтерв’ю Фактам ICTV розповів, як ухвалив рішення взяти в руки зброю і яка ситуація під час служби запам’яталася найбільше.

Також артист зізнався, як ставиться до українських чоловіків-зірок, які відсиджуються під час війни, і що зробить першим після перемоги України.

– За час повномасштабної війни свято День захисників і захисниць України набуло нового значення для кожного з нас. Що наразі для вас означає ця дата?

– Ця дата для мене передусім означає волю і незалежність держави. Ми стоїмо незважаючи ні на що, а це значить, що в Україні є мільйони справжніх захисників і захисниць. Це означає, що наша держава не дарма, означає, що для багатьох людей вона є в серці, в мізках, і лише з нею вони пов’язують своє майбутнє.

Це значить, що народ, нація стверджується. День захисників і захисниць України – черговий привід нагадати собі, одне одному, близьким, рідним про те, що боротьба триває, вона ще не завершена.

Незважаючи на те, що на вістрі цієї боротьби стоять люди зі зброєю, які прямо виконують функцію захисників України, за їхніми спинами є люди в тилу, які роблять все, щоб ці люди зі зброєю змогли виконати своє бойове завдання. Вся країна працює, як один живий організм. Чому вона так працює? Тому що ці мільйони людей – це є клітинки цієї країни, організму, які усвідомлюють себе українцями.

І це незважаючи на весь драматизм війни, на всю трагедію, це усвідомлення і дух, який прокинувся, це прекрасно. Давайте сьогодні, 14 жовтня, його відсвяткуємо.

– Як ухвалили рішення взяти в руки зброю? В який саме момент воно до вас прийшло?

– Рішення стати добровольцями сил ТрО Антитіла ухвалили ще до початку повномасштабної війни. Воно було усвідомленим і правильним. Ми розуміли, що в разі війни Україна може вистояти лише якщо буде тотальний громадянський спротив.

Розуміючи те, що ми є популярними, що на нас дивляться мільйони людей і прямо чи опосередковано наслідують нас, ми ухвалили це рішення як громадяни, чоловіки і як популярні артисти, за якими пішли згодом, я впевнений, сотні тисяч людей.

Жодної хвилини не жалкували про цей вибір і зробили багато корисного за ці сім місяців на передовій, і продовжуємо робити все, що від нас залежить, для того, щоб Україна якнайшвидше перемогла.

– Яка ситуація під час вашої служби запам’яталася вам найбільше?

– Найпозитивніша ситуація була в перші дні війни, коли незважаючи на весь той морок, який відбувався по всій країні – ракетні обстріли і численні вибухи на всій території держави, ми бачили кілометрові черги людей до військкоматів, до місць, де комплектувались сили ТрО. Той дух, який був поміж цими людьми – бажання боротися, не здаватися і будь-що стояти за свою державу, це надихало. Ці відчуття я запам’ятаю на все життя.

Найстрашнішим був кожен обстріл, під який ми потрапляли, кожен поранений побратим, якого ми рятували, кожен загиблий побратим, якого не врятували. Це все лячно.

Щось одне виділяти не хочеться, але це реалії війни, на жаль. Ми повинні крізь це пройти. Вся країна повинна через це пройти – через забрані життя, покалічені долі, але ми обов’язково переможемо.

– Чому навчилися на службі і що в вас як у людині змінилося?

– На службі, окрім навичок із фактичної медицини, які ми однозначно покращили, ми навчилися жити одним дней і робити максимум, усвідомлюючи те, що будь-якої миті ти можеш загинути. Війна змінює психологічно людину, і мабуть, це вже залежить від характеру та особистості – на краще чи на гірше.

Оскільки гурт Антитіла були тверді, міцні, морально-етичні до початку війни, вони не змінилися, і війна лише посилила переконання в тому, що найважливіші цінності – не матеріальні.

Це цінності духовні, посмішок, любові, щастя близьких і рідних людей, на які ми часто в суєті, в побуті, в тотальному життєвому марафоні не звертаємо уваги. Це потрібно робити, і очевидно, що треба жити кожним днем.

– Як на службі ставляться до гурту Антитіла – так, як до всіх, чи відчувається певна перевага?

– До гурту Антитіла в батальйоні ставляться рівно. Абсолютно так, як до всіх інших людей. Звичайно, ми маємо доволі великий вплив на суспільство, і іноді заради допомоги батальйону ми використовуємо цей вплив і свою аудиторію, до якої звертаємося, але якщо говорити про виконання бойових завдань, то ми робили на передовій все те ж саме, що й робили люди, які є менш популярними серед народу.

Брали на себе відповідальність і, як мені здається, гідно виконували свій громадський обов’язок. Звичайно, як ми його виконували насправді, треба запитати у наших командирів, але оскільки вони не скаржилися, ніби було все добре.

Ставлення було однаковим до всіх, усі робили свою справу так, як вміли, могли – самовіддано. Весь наш підрозділ – це люди, яки прийшли по добрій волі туди, і це, звичайно, має значення.

– Як ставитеся до українських чоловіків-зірок, які відсиджуються під час війни?

– Я нікого не засуджую, кожен вчиняє так, як вважає за потрібне. Звичайно, я роблю висновки, але незважаючи на те, що багатьом спершу хочеться звинуватити тих, хто не взяв до рук зброї, не пішов добровольцем чи на війну, в тому, що вони малодушні чи ще щось, я не вважаю, що це правильно.

Кожен має робити щось на своєму місці, навіть якщо чоловік, хлопець, дідусь, батько не пішли на передову, але робили щось в тилу, якусь користь – самовіддано, відчайдушно, витрачаючи максимум сил, даючи хороший результат, це також добре, тому що країна і держава – це механізм, у якому кожна людина – маленький організм, який на своєму місці.

Виходячи зі своїх морально-психологічних якостей, виходячи зі своїх рис характеру та інше, часто те, що я бачив – не кожна людина може бути на передовій та під обстрілами. Часом це спричиняє паніку, страх. Люди не приносять користі, а лише шкодять.

Аналізувати треба в кожному випадку – чому той чи інший на передовій, а хтось ні.

– Якою бачите перемогу України? І що зробите найпершим після неї?

– Перемогу бачу швидкою і дуже хочу, щоб вона була саме такою. Звичайно, повертаючись до реальності, гадаю, що перемога буде на полі бою, в спротиві великих дипломатичних зусиль.

Впевнений, що Україна поверне суверенітет зі всіма своїми територіями, що ми отримаємо репарації, що Росія буде переможена, і дуже хочу, щоб вона була знищена як держава. Що там буде на тому місці, мене мало цікавить, але цей режим має бути знищений.

Після перемоги я з дружиною та дітьми поїду відпочивати. Кудись далеко і надовго.