Не знав, що став відомим на весь світ. Сестра Ореста Козацького про першу розмову з братом після звільнення

Звільнення, яке так сильно чекали, однак, сталося воно несподівано. Рідні героїв Азовсталі, яких 21 вересня випустила Росія, нарешті почали давати інтерв’ю журналістам.

Самі колишні полонені спілкуватися із пресою поки не можуть: надто сильний у них внутрішній злам, до того ж, вони не мають нашкодити тим, хто досі лишається у російських катівнях.

Дар’я Юрченко, сестра Дмитра, якого світ знає за позивним Орест Козацький, дізналася про звільнення брата від мами. Вона сиділа на уроці англійської мови, коли раптом пролунав дзвінок. Першою реакцією було сказати: “Я зараз не можу”, далі були сльози щастя і безсонна ніч перед візитом до брата

– Це так неочікувано сталось. Діма мамі подзвонив, і тоді мама мені передзвонює. Я така: “Мама, мам, я не можу говорить”. А мама: “Діма подзвонив!” Шо? В сенсі? “Його обміняли!”, – згадує Дар’я.

Дівчина нічого не розуміла. Мама її шокувала і залишила із цими думками. Потім Дар’я побачила, що цю новину почали у інтернеті  виставляти.

– Я в шоці була, всю ніч перед тим, як поїхати до нього я не спала взагалі і пила заспокійливе, – ділиться переживаннями дівчина.

 Де саме нині звільнені хлопці та дівчата, рідні не уточнюють. Ті пережили жахлививй стрес, тому їм не до спілкування із журналістами. Нині із ними працюють медики та психологи. Серйозних тем рідні та колишні полонені не підіймають, для цього потрібне час. Та вони раді і декільком годинам спілкування.

– Ми вже нормально з ним поговорили, не боялись, що хтось у нього забере телефон. Він за весь час лише два рази дзвонив. Наступного дня після звільнення ми до нього поїхали і зустрілись. Це не була у нас така зустріч, аби сказати, що ми любимо одне одного, щоби обійнятись, – каже сестра Ореста.

За словами Даші, усі полонені дуже худі. Вони не діляться тим, що пережили, однак, деякі подробиці Діма усе ж розказав. Його тримали спочатку в Оленівці, потім перевели до СІЗО Донецька. У крихітній камері утримували багато в’язнів, і спілкуватися одне з одним їм забороняли. Та більше Орест не розповідає, аби не нашкодити тим, кого і досі утримують росіяни.

 – Умови були не із самих кращих. Вони приїхали худенькі усі. Не те, що худенькі: шкіра і кістки. З цього ми можемо зрозуміти, у яких умовах їх тримали. Та зараз, заради безпеки тих хлопців і дівчат, які залишились там, ми не можемо дуже розповсюджувати, що там було. Але ми всі розуміємо, що там було, – каже дівчина.

 Попри це її Діма майже не змінився, каже Дар’я. Він зберіг свою дитячу безпосередність, а при зустрічі із більшою радістю обговорював вихід нового iPhone та будував плани на майбутнє.

– Ми приїхали, а він такий худенький. Дуже худенький. Він виснажений у фізичному плані. Але це Діма. Він стоїть такий малесенький: “Так, так, сумки заносимо, потім пообнімаємось”. Завжди, коли ми до нього приїжджали, то у нього список був, куди підемо, що будемо робити. Оце мій Діма, – каже Даша.

Він не говорив, як йому важко. Він приїхав і живе життям. Діма з хлопцем Даши про свої технології говорили, про новий iPhone.

– Ми з мамою обіймаємо його з обох сторін. А він розповідає, як новий iPhone вийшов, – каже Даша. – У нього зовсім нічого не лишилось, зовсім. Гола людина приїхала. Він скзав, що хоче знову піти на службу,  аби у нього була така зброя, яка не стріляє, а яка фотографує.

Даша розповідає, що фотоапарат Діми, звісно, не вцілів. Коли у них забирали усі речі, рідним обіцяли їх повернути. Але зрозуміло,  що техніку ніхто ніколи не поверне. Але нічого. На цьому світ не закінчується. Головне, що живий-здоровий приїхав.

– Купимо все, Діма буде щасливий, одягнений, нагодований! А інше зараз не важливо, – каже дівчина.

Дар’я розповідає, що полонених намагалися переконати, ніби Україна про них забула. Та із розмови із Пташкою вона розуміла, що підтримку наших людей азовці відчували, ніби дуже сильні промені.

Також Дмитро не знав, що став дуже популярним, отримав кілька іноземних нагород. І про подвиги азовців світ дізнався завдяки його світлинам.

Я кажу: “Діма, ти розумієш, що ти – на весь світ відомий. Просто на весь!”

– У сенсі, Даш?

– Ти розумієш, що я ось маю їхати в Іспанію, у Францію, в Аргентину.

– Навіщо?

– Ну як, навіщо?! Із твоїми ж картинами!

Я йому привезла журнал Forbes із його світлиною. Він його своїм хлопцям показує такий гордий: “Я у Forbes!”. Він навіть не усвідовлює, яку він важливу роль зіграв у цій ситуації!

Фото: Орест Козацький, Дар’я Юрченко