Сестра Волини: Він дуже схуд, найрідніші впізнали, а всі інші – лише по голосу

Сергій Волинський з позивним Волина минулої ночі був звільнений із російського полону за сприяння президента Туреччини Реджепа Ердогана. За умовами обміну полонених, він  залишиться в Туреччині до завершення війни.

Волина – одне з найвідоміших облич оборонців Маріуполя. Він служив у Криму, а після окупації півострова повернувся на материкову Україну, учасник АТО.

Це він, будучи в облозі на Азовсталі, написав листа Папі Римському, закликав звільнити цивільних людей, а потім застосувати процедуру екстракен до українських бійців.

Фактам ICTV вдалося поспілкуватися з сестрою легендарного лідера 36 бригади морпіхів, яка захищала Маріуполь та Азовсталь.

Тетяна Харько, сестра Волини, про першу розмову з братом о 02:00:

– Мені вдалося поговорити з ним сьогодні вночі, приблизно це була друга чи третя ночі, я вже не зорієнтувалася по часу. Ми говорили з ним буквально 2-3 хвилини. Це була наповнена емоціями розмова. Я навіть, якщо чесно, не знала, що говорити. Я просто постійно повторювала його ім’я і все. Я як завжди запитувала: Як ти? Як ти себе почуваєш? Він як завжди відповідав: У мене все добре.

В його голосі відчувалася усмішка. Відчувалося, що він щасливий. Ті жахи, які відбувалися там із ним, вони нарешті позаду, найстрашніше вже позаду. Я запитала в нього: Де ти? Він мені так відповів: Я не знаю, напевно, в Туреччині. Тому я думаю, що він ще сам перебував у якомусь шоці.

Про майбутню зустріч з братом у Туреччині:

– Якоїсь конкретики немає. Я також чула заяву президента про те, що буде можливість у родин побачити своїх рідних, і ми дуже сподіваємося, що це буде якнайшвидше. Але на сьогодні якоїсь конкретики, що, наприклад, завтра або післязавтра можна буде туди їхати, немає.

Я думаю, що хлопцям буде потрібен якийсь час, щоб перевірити їхній стан здоров’я, пройти необхідні процедури. І тоді, ми сподіваємося, зможемо побачити на власні очі та руками обійняти рідного брата.

Звичайно, дружина, звичайно, маленький синочок, звичайно, мама. Всі хочуть поїхати. Якщо б це було можливо, ми б поїхали всі. Але як будуть складатися обставини і чи це можна буде зробити. Якщо нам скажуть, наприклад, що не можна, то звичайно, ми будемо прислухатися до порад і робити так, як буде краще, як нам радять.

Про те, що звільнять брата, не знала:

– Я була вчора на обміні, який відбувався в Україні. Нам списки не розголошували, ми нічого не знали. Ми як Асоціація родин захисників Азовсталі були присутні, щоб підтримати наших героїв і привітати їх. Жодна з нас не знала, кого обміняють, кого не обміняють. Бо ми беремося за кожного. На обміні також були дівчата, які, на превеликий жаль, не зустріли своїх рідних.

Коли хлопці виходили, і ми вже почали їх зустрічати, це просто неймовірні емоції, це просто сльози радості, коли ти бачиш, як вони обіймають наших рідних, бачать рідні очі, неможливо просто втриматися, це дуже така зворушлива картина. Вони всі в жахливому стані, змучені і їм потрібна реабілітація.

Я впевнена, що наша держава зробить все можливе для того, щоб кожен герой зміг вилікуватися, покращити своє здоров’я. Психологічна реабілітація також важлива після того, що вони пережили, тому роботи дуже багато.

Про останній зв’язок перед полоном:

– Востаннє я мала зв’язок зі своїм братом 20 травня, це якраз той день, коли вони виходили з заводу Азовсталь. Було повідомлення від нього. Він написав, що зв’язку довго не буде і що все буде добре.

Після того жодного разу ми не чули голосу Сергія, не було від нього жодного повідомлення. Ми абсолютно не знали… Єдине, що ми бачили – це відео, яке викладали на рашистських каналах. Це єдине, що просто нам давало розуміти, що він живий. А про його стан ми могли лише здогадуватися.

Про перші емоції:

– Дуже багато людей його взагалі не впізнають на цьому відео, на цих фото, тому що він дійсно дуже схуд і змінився. Але його впізнають по голосу. Ми, рідні,звичайно, відразу його впізнали. Але всі хлопці в дуже жахливому стані. Вони всі дуже схудлі, на все це боляче дивитися. Ми навіть не знаємо, що з ними там відбувалося.

Про полонених, які досі не звільнені:

– Найжахливіше – це те, що в полоні залишається ще дуже багато військових. Я бачила, в якому стані виходять хлопці. Вони дуже схудлі всі, але для них жах вже закінчився, вони вже мають можливість відпочити і відновитися. А інші хлопці, які ще залишаються в полоні, вони так само схудлі, так само змучені, але ще це пекло для них продовжується.

Тому мета всього українського народу, нашого суспільства, нашої влади, координаційного штабу, Головного управління розвідки – не зупинятися. Ми повинні повернути кожного героя, який зараз перебуває в полоні абсолютно з кожного підрозділу, абсолютно кожну людину, тому що всі вони заслуговують відчути рідну землю під ногами і обійми своїх рідних.

Ми повинні за них боротися, і на сьогодні це найважливіше. Як кажуть, ми виграли ще один раунд, але битва ще не виграна. Ми будемо боротися, поки кожен захисник, кожен наш герой не повернеться на рідну територію, до нас додому.

Фото: МВС, Азов