Україна і світ

Врятували шкарпетки з авокадо. Катерина перенесла 20 операцій на нозі після теракту по ТЦ Кременчука

27 червня Катерина Дмитриченко зі своєю мамою була серед тих, хто опинився у пеклі Кременчуцького теракту. Тоді через російський ракетний обстріл ТРЦ Амстор у Кременчуці, за офіційними даними, загинула 21 людина, ще одна вважається зниклою безвісти.

Попри майже відірвану кінцівку, Катерині пощастило вижити. На жаль, її мати – 41-річна адвокатка Олена Дмитриченко загинула на місці трагедії. Дівчина згадує, як все було того дня зсередини, та розповідає, як нині триває її лікування.

– Приблизно за тиждень до трагедії я приїхала з Канади до Кременчука, щоб провідати батьків, показати диплом про фах фінансиста Канадського ВНЗ, який тільки-но закінчила. 27 червня ми якраз збиралися відсвяткувати здобуття освіти, – згадує Катерина.

Це був звичайний день. Катерина згадує, що зустрілася з мамою у місті, вона була у дуже гарному настрої. Саме того дня мама отримала водійські права і їй робили дуже багато компліментів. Мати з донькою пішли до Амстору у магазин косметики та побутової хімії по різні дрібнички.

– Коли ми зайшли всередину, там було дуже багато людей. Пригадую, коли вже мама була на касі, мені впали в око шкарпетки з авокадо, я підійшла до них, буквально на 2 метри. І все… вибух! І я бачу, як мама падає, я падаю. Опісля маму я вже не бачила. Я кричала. Ніхто не відгукувався, – каже дівчина.

Катерина згадує, що чомусь одразу зрозуміла, що мами вже нема. Дівчина тоді не відчувала ніг, бо  потрапила під завали. Вона чула, як люди кричать по допомогу. Катерині пощастило, що вогонь був далеко, у неї не було жодного опіку.

Коли прийшли рятувальники, навколо було багато диму, вони не могли нічого побачити. Дівчина задихалася. Дивом їй під руку потрапила залізяка, якою вона почала стукати. Так Катерину почули рятувальники.

– Я їм буду вдячна все життя! Коли приїду до Кременчука, я б дуже хотіла зустрітися з тими людьми. Сподіваюся, що це буде скоро. Якби я залишилася з мамою на касі, то, напевно, не вижила б. Виходить, що ті шкарпетки з авокадо врятували мені життя, – каже Катерина.

Лише через два тижні дівчині повідомили, що знайшли мамине тіло. Опізнали її за намистом. Це було дуже боляче дізнаватися.

Олена Дмитриченко

Олена Дмитриченко, мати Катерини

– У мене майже відірвало ногу. Верхню частину ноги і стегна. І коли мене витягали рятувальники, вони були в жаху від того, що сталося з ногою. Вже згодом у лікарні мені показали фото, там просто нема ноги, було видно кістку, рвану шкіру. Пам’ятаю, як мене відвезли у третю лікарню у Кременчуці, – каже Катерина.

Дівчина дуже вдячна лікарям. Вони допомогли зберегти ногу. У лікарні Катерина чула, що їй потрібна ампутація. Але вона була в такому шоці, що вже було все одно.

– Я думала, Господи, хоч би вижити. Мені батько потім розповідав, що ампутація повинна була бути. Проте він був проти, запевняв, що буде робити все можливе, аби ногу зберегти. І вони мені її зберегли! От саме зараз я торкаюся її, і я її відчуваю, – каже дівчина.

Катерина, Кременчук

З моменту теракту Катерина перенесла понад 20 операцій. Наступний етап лікування був у Київській міській клінічній лікарні №6. Там Катерина була у числі найскладніших пацієнтів у ряду з тяжкопораненими військовими.

Відомий український хірург Юрій Ліфшиць погодився безкоштовно оперувати Катерину на базі столичної приватної клініки. Одним з найважчих завдань для хірурга було побороти інфекцію всередині рани, яка постійно давала рецидив.

– У мене на рані були дуже агресивні бактерії, які я підчепила в одній з лікарень. Насправді, це звична річ чи не для всіх тяжкопоранених, – згадує дівчина.

Запальний процес не минав, у Катерини постійно була температура, було дуже погано. Саме тому стояло питання, ампутувати ногу чи ні, адже інфекція була дуже активною. Але Юрій Зіновійович чистив рани, дуже добре чистив рани.

У лікарні в Німеччині, де Катерина зараз проходить реабілітацію, лікарі були вражені якістю проведених операцій.

– І саме завдяки тому, що Юрій Ліфшиць бактерії вичистив, у мене зараз і є нога. Кожен лікар доклався до того, аби зберегти мені ногу. Я їм дуже вдячна, приїду, буду дякувати, цілувати і кланятися. Наші українські лікарі – справжні герої, – каже дівчина.

Німецькі лікарі не забігають наперед з прогнозами, адже ситуація дуже важка. Катерині треба буде замінити кістку в нозі, зараз вона у неї тимчасова. Поки що дівчина не відчуває стопи, не може нею рухати. Тому далі справа за нейрохірургією. І потім знову довга реабілітація. Вона вже почалася потроху.

– У мене зараз такий етап, що я вже починаю вставати. Коли я встаю, то майже втрачаю свідомість. Але це обов’язково треба робити для одужання. Тому що лікування ще буде дуже довгим. Але найголовніше вже пройдено. Ногу мені зберегли якраз в Україні, а зараз у Німеччині справа за реабілітацією. І я вкотре вдячна кожному лікареві! – наголошує Катерина.

Катерина, Кременчук

Дівчина пережила сильні емоційні гойдалки. Траплялися надзвичайно депресивні моменти.

– Мені надзвичайно боляче на душі. Але не від того, що зі мною сталося, мені боляче від того, що втратила маму. Ось моя нога, це те, що я зможу пережити. Мені дуже боляче дивитися на батька, який втратив дружину. Мені здається, йому важче, ніж мені. Також мені важко дивитися на бабусю, яка втратила дитину, – каже Катерина.

Ці всі аспекти, звичайно, впливають на життя неймовірно. Але дівчина певна, що треба рухатися далі, треба ставати на ноги у буквальному сенсі. Бо Катерина знає, що мама дуже б хотіла, щоб вона боролася.

– І я щодня прокидаюся, думаючи, що вона пишалася би батьком. Бо нині він мій герой-рятівник, на його плечах усі організаційні питання щодо лікування. 27 червня, у день трагедії тато пережив не менший біль. Бо того дня він думав, що втратив і мене, і маму, – згадує дівчина.

Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram

Катерина розповідає, що батько кілька годин про це думав, тому що йому з лікарні не казали, що вона жива. Тобто декілька годин він думав, що він втратив дружину і доньку. І це його дуже сильно підірвало.

– Я бачила, що він впав у депресію. Але він тримається, і ми одне одного підтримуємо. Вже навіть складаємо плани після одужання. Хочемо поїхати на море, обов’язково приїхати до України після перемоги. А перемога буде скоро, ми в це віримо! – певна Катерина.

Катерина, Кременчук
Джерело ФАКТИ. ICTV
2022-09-22 19:21:59