Співчувати, поважати чужі кордони, слухати один одного: як спілкуватися під час війни

Жодної людини в Україні зараз немає, яку б не зачепила війна. Але у кожного свій досвід проживання її, говорить практична психологиня, кандидатка психологічних наук Дарія Отич.

І цілком природньо, що можуть виникати проблеми в спілкуванні. Особливо, це стосується тих людей, чий досвід відрізняється від вашого, хто пережив щось, що лякає, що не до кінця зрозуміле вам.

Під час війни спілкування з людьми навколо має бути обережним, сповнене чутливості й обережності. Воно дійсно відрізняється від спілкування у мирний час.

Іноді саме дбайливе ставлення може спровокувати негативну реакцію в людей, які пережили стресові події.

Адже варто пам’ятати, якщо людина пережила трагічні події або стрес і вижила, то має сили, ресурси, знання й уміння, що дають їй змогу виживати і надалі.

Така людина і надалі може сама вирішувати життєві питання, планувати своє життя, нести за нього відповідальність. Не потрібно забирати в неї здатність бути суб’єктом власного життя.

Не робіть вибір за когось

Якщо людина пережила насильство, ситуацію, в якій була безпорадною, то змога обирати повертає відчуття контролю над своїм життям.

Потрібно давати їй можливість обирати самій шлях зміни життя, або спочатку отримайте згоду на допомогу. Людина має бути активним учасником свого життя.

Поважайте особисті кордони

Кожна людина має право робити те, що вважає за потрібне, мати відмінні від ваших орієнтири та цінності, власне бачення ситуації.

Інколи спроба допомогти може сприйматись як насильство.

Насамперед треба запитати, чи потрібна людині допомога, а вже потім діяти.

Також не варто торкатися чужого тіла без дозволу. Якщо нам дуже хочеться обійняти — це наше бажання, й воно може не збігатися з потребою іншої людини.

Перебування в зоні бойових дій може сильно змінити звичні нам поведінкові прояви. Не варто їх інтерпретувати самостійно — ми не можемо знати всі обставини життя іншого. Краще запитати прямо й пояснити, що саме турбує.

Співпереживайте, а не жалійте

Жалість позбавляє іншого суб’єктності, сили. Отже, краще співчувати та співпереживати, а не жаліти.

Також не варто говорити про те, що ми розуміємо емоції того, хто пережив жахливий досвід. Ми не знаємо, як це було, нас не було поруч. Але історія людини викликає в нас почуття, й ми можемо їх озвучувати.

Турбуючись про людину не вимагайте від неї відчуття тих емоцій, які ви очікуєте (радість щастя). Людина, яка пережила страшні події, має право відчувати лють, сум, горювати й усвідомлювати те, що з нею відбувається.

Не знецінюйте її емоції, порівнюючи з іншими — кожен переживає власні стани, й кожному потрібен свій час, аби пройти цей процес.

Дуже важливо витримувати емоції іншого. Якщо людині, котра повернулась із зони бойових дій, необхідно висловити переживання, розповісти власну історію — вислухайте її. Означення словами того, що вона пережила, сприяє загоєнню душевних ран.

Однак про емоції ми можемо не лише говорити — ми можемо про них мовчати. Якщо людина замовкає, просто побудьте з нею поруч. Не обов’язково щось говорити.

Це буває непросто — для цього самому потрібно бути емоційно стабільним та опорою самому собі.

Джерело: ZN,UA