Путін виховав бездумну сіру масу: звідки взявся вірус рашизму та чи здатні росіяни повторити досвід Німеччини

Як викликати у росіян почуття колективного сорому за скоєний геноцид? Чому смерть Путіна не стане гарантією безпеки для України? Що спільного у поведінці німців – прибічників фашизму часів Другої світової війни та нинішніх росіян?

Про це і не тільки розмірковуємо з кандидатом історичних наук, директором Центрального державного історичного архіву у м. Київ Ярославом Файзуліним та політологом-міжнародником Максимом Несвітайловим.

Вибачення росіян – це зовсім не те, чого насправді зараз потребують українці – переконує Ярослав Файзулін. 

– Насправді ці вибачення українцям зараз не потрібні. Українцям треба, щоб росіяни забрали свої війська з територій України, щонайменше до кордонів станом на 24 лютого 2022 року, а ще краще – до кордонів станом на 1991 рік. А щодо вибачень, то вони мають зміст, коли вони щирі, коли є справжнє каяття. У росіян цього нема, вони не співчувають українцям.

Чимало українців, коли почалося повномасштабне вторгнення, телефонували своїм родичам у Росію і намагалися їм пояснити, що Росія розпочала велику війну і коїть злочини щодо українського народу. У відповідь співчуття вони не отримали.

Хоч росіяни і прикриваються виправданнями, що, мовляв, почали війну через боротьбу з “бандерівцями” і нацистами, через можливий напад з боку України, насправді ж вони підтримують загарбницьку політику своєї влади і підтримують цю війну.

– 90% росіян хотіли б, щоб російські війська загарбали українську землю та підкорили український народ. Власне, у цьому і криється проблема і російської влади, і російського народу. Проблема не в самому Путіні, а в тому, що російський народ заражений вірусом рашизму. На мій погляд, рашизм – це віра в уявну велич цієї країни, яка нібито дає їм право розпоряджатися долею інших сусідніх народів й тероризувати їх.

Звідки це у росіян взялося? У цій ситуації російське суспільство нагадує мені німецьке часів розвитку нацизму 1930-1940 років. Тоді німці перебували ніби усередині інформаційної бульбашки під дією пропаганди. Ця пропаганда перетворила німців на слухняну керовану масу, яка безмежно вірила у свого лідера і людей, які його оточували.

– Суспільство, яке під час Другої світової війни, незважаючи на те, що нацистські війська зазнавали поразок і невдач, не хотіло це визнавати і до кінця не вірило, що це відбувається. Німці до 1945 року вірили у те, що перемога обов’язково буде за ними. У подібному стані зараз перебувають і росіяни. Вони сліпо вірять у те, що російські війська ось-ось захоплять Україну і війна для них закінчиться перемогою.

Але зараз більшість росіян на шостому місяці війни підтримують її попри те, що у ній гинуть і їхні люди. Якщо шукати в історії відповідь на запитання, звідки взявся рашизм, то з одного боку, це історичний досвід, а з другого – зусилля російської пропаганди.

Для українців ця війна екзистенційна, війна за виживання. Для українців вона не розпочалася 24 лютого і навіть не у 2014 році, вона для українців тягнеться століттями. І в цій війні українці намагаються зберегти власну державу, зберегти власну ідентичність, культуру, мову, релігію. А росіяни роблять все для того, щоби це знищити і придушити спротив українців.

Ярослав Файзулін

– Що спільного у фашистської пропаганди часів Другої світової війни та сучасної рашистської?

– Під час Другої світової війни німці перебували у певному стані ейфорії. Вони всіляко підтримували Гітлера і свято у нього вірили. Прозріння прийшло до частини людей, очевидно, у травні 1945 року, коли Німеччина зазнала поразки у війні в Європі. Це було для німців справжнім шоком, вони не вірили, як так могло статися, що вони впевнено перемагали, а зрештою, програли війну.

Почуття колективного сорому почало з’являтися, можу припустити, під час Нюрнберзького трибуналу 1946 року.

На лаві підсудних опинилися очільники нацистської Німеччини, і їх судили. Саме тоді німецьке суспільство почало усвідомлювати, що судять людей, які загнали їх у той стан одурманення, який спричинив війну. А вже далі це переросло у виховання колективної спокути, яка тягнулася десятки років і, власне, не закінчилася й досі.

Коли у нацистській Німеччині дітям у школах пояснювали, що їхня нація розв’язала війну і вчинила масштабні злочини проти людяності. Коли для німців створювалися музеї нацистських злочинів. Коли повсюди почали встановлювати пам’ятні знаки жертвам нацизму. Коли Німеччина почала виплачувати допомогу нащадкам жертв Голокосту.

Упродовж десятків років відбувався цей процес перевиховання. На жаль, з комуністичним режимом так не було. Як на мене, одна з причин того, чому став можливим рашизм, це те, що Путіну за декілька десятиліть правління вдалося виховати бездумну сіру масу, яка йде на смерть за його повелінням.

– Ейфорія російського народу від геноциду в Бучі, Ірпені, Маріуполі та інших містах доводить, що на прозріння ворога нам зарано очікувати. Тим не менш, чи може Росія повторити досвід Німеччини і зазнати такого колективного сорому?

– Спокута справжня і усвідомлена може настати лише після того, як Росія зазнає поразки у цій війні. І чим  боліснішою буде поразка, тим швидше прийде ця спокута. Бо ж насправді, як зараз росіяни для себе пояснюють ці злочини в Україні?

Вони свято вірять, що це не їхні військові це вчинили. Що це провокації України та її союзників, мовляв “не все так однозначно”, “вам (українцям) не всю правду показывают”. Росіяни вірять, що ці кадри злочинів є результатом роботи української пропаганди та західних спецслужб, тому не хочуть вірити, що це діло рук їхніх військовиків.

А з іншого боку – це вірус рашизму. Навіть коли російські військові своїм рідним розповідають, що вони чинять ці злочини, то родичі їх підтримують. Тобто вони вірять у свою велич, у свою зверхність і вважають, що вони мають право знищувати людей тільки тому, що вони чимось від них відрізняються, мисленням, способом життя, тим, що ці люди хочуть мати власну державу. І це вже вважають достатньою підставою, щоб нас знищувати.

І саме тому ми не маємо іншого виходу,  окрім битися до останнього і перемогти у цій війні. В України зараз величезний шанс. По суті, такий шанс вона отримує раз на 100 років. Попередні шанси, це була доба української революції 1917-1921 років, коли українські війська, без належного озброєння, за умов розколотого суспільства та за відсутності такої потужної західної підтримки, боролися з росіянами протягом трьох років.

Ще раніше боротьба відбувалася за гетьмана Івана Мазепи у 1708-1709 роках, тоді українці зазнали поразки, і знову ж таки росіяни діяли абсолютно по-варварськи, перемігши українські війська та гетьмана Івана Мазепу, як покарання вони знищили гетьманську столицю Батурин й, зокрема, вбили там від 9 до 14 тис. людей.

По суті, росіяни зараз повторюють те, що вони робили й раніше. Я переконаний, що покарання за ці злочини настануть. Особисто я очікую винесення рішення у справі збиття малайзійського боїнга МН-17. Я переконаний, що росіян визнають винними у збитті цього рейсу, і з цього починається процес.

– Чому настрої сучасних росіян це результат не лише путінської пропаганди, а й загалом російсько-імперської?

– Сучасні росіяни – жертви не тільки путінської пропаганди, вони були жертвами спершу імперської, а згодом і радянської пропаганди, яка виховувала в них ненависть до всього, яка викорінювала у них почуття жалю, яка вибудовувала у них уявне відчуття величі й могутності. І українцям у цій пропаганді відводилася роль другого сорту.

Для цього і використовувався міф про братські народи, а українцям відводилася позиція “молодшого брата”. І цим пояснювалося те, що начебто росіяни мають право впливати на наше життя і  визначати траєкторію нашого руху. Росіяни завжди сприймали українців як комічних персонажів, “українці = хохли”, “українці = зрадники та пособники нацизму”. І ці ж набори імперських штампів Путін використовує і зараз у своїй пропаганді.

З одного боку, Путін порівнює себе з Олександром Невським, який здійснив похід проти Тевтонського ордену, з іншого – з Петром Першим, який створив імперію. Путіну мариться, що він увійде в історію як людина, яка відновила російську імперію. Також він послуговується міфом, що Ленін створив сучасну Україну або ж міфом про велику перемогу, яка відбулася тільки завдяки росіянам, а інші народи у цьому начебто участі не брали.

На основі цього поєднання імперських та комуністичних штампів, кліше та міфів сучасна пропаганда і створила нинішній рашизм, наслідком якого є повномасштабна війна. Українці чітко мають зрозуміти, що це війна не Путіна і не його генералів.

Це війна всього російського народу, її підтримує абсолютна більшість росіян. І будь-які наші спроби достукатися до їхнього розуму чи сумління приречені на невдачу. Єдиний шлях для нас вистояти – це перемогти у цій війні.

Зважаючи на сучасні світоглядні та політичні реалії народу держави-агресора, росіяни наважаться попросити вибачення в українців лише “за командою зверху” – певен політолог-міжнародник Максим Несвітайлов.

– Я б і не очікував цих вибачень взагалі. Та й не думаю, що батькам жертви серійного вбивці стало б легше від вибачень цього вбивці. Нам головне зараз – досягти перемоги і домогтися покарання для Росії як для держави. Я вважаю, що дуже ефективним може бути закриття усіх кордонів для росіян та тотальна ізоляція. І нам немає бути діла до їхніх вибачень та їхнього жалю. Головне для нас – досягти справедливого покарання для злочинців.

– Нині українці покладають великі надії на смерть Путіна. Чи не переоцінюємо ми цю подію?

Звичайно, смерть Путіна буде святом для українців. Але сама лише смерть диктатора глобально нічого не змінить, а лише спричинить в Росії перерозподіл влади та ресурсів, а ще – внутрішній розбрат.  Згадаймо Німеччину у період після Другої світової війни, там десятиліттями, акцентую – десятиліттями, тривала справжня денацифікація.

Чимало країн брали шефство над окремими державними сферами – політично та економічно. І вже згодом, коли Німеччина очистилася і перезапустилася як країна, була повністю знята ізоляція та всілякі обмеження.

– Сам факт смерті Путіна не означатиме, що наступного дня в Росії все зміниться, і вона почне жити інакше. Знадобиться низка механізмів щодо звільнення народів, які не бачать свого майбутнього у спільному існуванні і не хочуть бути частиною Російської Федерації. Це нормальний демократичний процес.

Слід розуміти, що не існує такої країни, як Росія. Є Російська Федерація, це Федерація, яка складається з багатьох республік, які, по суті, ні історично, ні культурно, ні етнічно не асоціюють себе з росіянами. Але смерті Путіна варто очікувати навіть з тієї причини, що таким чином цей важіль розпаду Росії буде значно легше запустити.

Максим Несвітайлов

– Чому “русофобія” українців може стати каталізатором нашої перемоги?

– Русофобія – найкращий імунітет для українців. Ми щонайменше 300 років перманентно перебували під впливом Росії. Чи були окуповані наші території, чи це була культурна апропріація. Тому тільки-но Україна починала своє становлення як держава, Росія або нападала, або окуповувала, або підкуповувала.

Потрібно розуміти, що русофобія – це не страх перед Росією, це радше ненависть і неприйняття всього російського. Нам потрібно розвивати свою країну, рухатися далі, тягнутися до тих держав, які випередили нас у своєму розвитку і можуть нас чогось навчити.

Вважаю, нам варто відверто цуратися того, що може назад нас затягнути до російського болота. Тому й справді, русофобія – це наш найкращий імунітет, якщо ми не хочемо згинути як нація від навали рашизму.

Фото: Максим Несвітайлов, Ярослав Файзулін