Ми змінилися ментально і психологічно: як українці виборюють незалежність

24 серпня Україна святкує 31-річчя своєї незалежності. Три десятиліття тому, після розпаду СРСР, українці обрали свій шлях.

Ми вибороли право нарешті самостійно визначати, куди рухатися і у якому напрямку розвиватися. На Всеукраїнському референдумі у 1991 році українці чітко визначили, що хочуть жити у суверенній і незалежній державі, а не бути частиною імперії.

Як українці виборюють свою незалежність і що змінилося за пів року повномасштабно війни – читайте у матеріалі.

Міф про “братні народи” і викривлення історії

Для Росії розвал “тюрми народів” виявився справжньою трагедією. Адже у Кремлі не могли змиритися з тим, що їхні штучно створені теорії про так звані братні народи – українців, росіян і білорусів – не діють, бо це лише вигадки пропаганди.

Росія намагалася усіляко виправити ситуацію і повернути Україну під опіку “старшого брата”. Почали росіяни з викривлення нашої історії і створення її власної версії.

Саме з подачі пропагандистів Росія раптом стала спадкоємицею Київської Русі і привласнила усі надбання цивілізованої держави, яка сформувалася ще у ІХ столітті з центром у Києві.

Однак цього було замало, тому з’явився ще один хворобливий витвір радянської пропаганди – міф про “єдиний народ”. Це була спроба РФ заперечити право українців і білорусів на власний історичний вибір.

Цю тезу, як справжню мантру, Росія повторювала постійно. Протягом десятиліть її намагались закріпити у свідомості українців.

Але у 2013 році Революція гідності показала росіянам, що у них нічого не вийде і що наш народ – не “молодший брат”. Взимку 2014 року українці довели, що ціною власної крові готові відстоювати право на власний історичний шлях.

Вони показали всьому світу, що Україна – це країна демократичних цінностей, яка ніколи не погодиться стати частиною імперії.

Тоді Росія вирішила завдати першого “братнього” удару. у 2014 році вона розв’язала війну на Сході нашої держави та анексувала Крим. Але і це не зламало українців. Ми продовжували боротися за свої території.

Однак у лютому цього року імперські бажання президента РФ Володимира Путіна сягнули піку. Воля українського народу, його непокірність і стійкість роками не давали спокою диктатору.

Тож вночі 24 лютого Росія вирішила завдати другого підступного “братнього” удару і розпочати повномасштабну війну проти України. Доки очільник Кремля мріяв про захоплення Києва за три дні і парад своїх окупаційних військ Хрещатиком, українці вкотре показали свою незламність.

Вже півроку весь згуртований український народ дає гідну відсіч російському ворогу. Тим часом росіяни не розуміють, як же міг зазнати краху їхній здавалося б “блискучий” план.

Насправді у Кремлі так захопилися створенням альтернативної реальності, пропагандою і викривленням історії, що проґавили одну важливу деталь – Україна боролась за свою незалежність роками. Вона не була подарунком, який ми отримали у 1991 році.

Українці виборювали свою незалежність гіркою ціною цілих поколінь. Тому аж надто наївно було сподіватися, що цього разу буде по-іншому.

Як змінилися українці за пів року війни?

Релігієзнавець і культуролог Євген Савісько у коментарі Фактам ICTV пояснює, що за шість місяців війни українці змінилися передусім ментально і психологічно.

Він наголошує, що сьогодні ми менше звертаємо увагу на побутові дрібниці, натомість почали більше цікавитися, хто ми є і якими хочемо стати, якою бачимо нашу державу.

– Пів року війни показали, що українці – нація. Справжня і здатна самоорганізовуватися за будь-яких умов, не маючи жодних вказівок, що і як робити. Ми довели всім, що українці залишаються людьми навіть тоді, коли навколо пекло. Частина – відсіялася, і це – природно. Але більша частина – бореться. Хто на фронті, хто в тилу. У кожного свій фронт, – розповів культуролог.

На думку Євгена Савіська, саме сьогодні будується нова, сучасна Українська держава. З’являються нові герої, лідери, формується цілісна ідеологія модерної України.

За його словами, вже можна стверджувати, що нинішня війна стала одним із найважливіших етапів не лише вітчизняної історії, але й світової геополітики. Однак її справжні наслідки будуть відчутні через десятиліття після завершення.

– Свобода, отримана у 1991 році, не надто цінувалася. Радше сприймалася, як щось належне. Все сталося тихо, мирно і не надто помітно. Інша справа зараз. Почало приходити усвідомлення ціни свободи. Зникає те, що заважало. Лишається – потрібне, змінюється  свідомість.

У нашої держави виникає дійсно світовий авторитет. Є ті хто нас поважає, але вже є і ті, хто боїться. Гартується нова армія, а Збройні сили стали символом новітньої України, – переконаний Євген Савісько.

Кульмінація боротьби за незалежність?

Кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту української археографії та джерелознавства ім. Грушевського  НАН України Дмитро Гордієнко говорить Фактам ICTV, що за пів року повномасштабної війни однозначно побільшало самоідентифікованих українців.

Але, на його думку, називати цю війну кульмінацією боротьби за незалежність, ще зарано.

– Війна за незалежність з перервами триває вже триста років. У роки Української революції, за тогочасними джерелами, всі були переконані, що ось-ось і Україна нарешті стане незалежною. Подібні думки в української еміграції були у 1941 році. Тому, чи стане ця війна кульмінацією боротьби за незалежність – покаже її результат, – вважає історик.

Водночас Дмитро Гордієнко переконаний, що важливі зміни за ці пів року таки відбулися. По-перше, можна констатувати остаточний розрив з Москвою.

По-друге, відбувся остаточний крах “русского міра”, як і крах проросійської зовнішньої політики у свідомості. Українці глибоко відчули себе частиною цивілізованого світу, а не пострадянського простору.

– Остаточно вмерла ідея “єдиного народу”, яку Росія культивувала понад 200 років. Українці чітко усвідомили себе окремим народом, з окремою мовою, культурою, традицією, історією. Змінився так званий вододіл української новітньої історії.

По-третє, найголовніше, змінилися центри тяжіння у Східній Європі в наш бік. В України є всі шанси стати регіональним лідером і за короткий термін увійти до клубу великих світових держав, – переконаний історик.

За словами Дмитра Гордієнка, незалежність стає цінністю, за яку заплачено кров’ю, здоров’ям, добробутом.

На його думку, незалежність і Україна для громадян стають невід’ємною складовою життя. Історик переконаний, що висока ціна свободи, яку доводиться платити українцям, на найближчі покоління стане гарантом незалежності.

Що каже соціологія?

Згідно з опитуванням, проведеним Соціологічною групою Рейтинг, 98% громадян вірять, що Україна переможе у війні. Ще 64% стверджують, що після цієї війни ми збережемо всі території у межах міжнародно визнаних кордонів 1991 року.

Водночас інше опитування від Київського міжнародного інституту соціології лише підтверджує те, що російський міф про “єдиний народ” не спрацював. Адже абсолютна більшість українців – 79% – вважають, що між Україною і Росією мають бути закриті кордони з візами та митницями.

Хоча ще до повномасштабного вторгнення цей відсоток був на рівні 44. Заступник директора КМІСу Антон Грушецький каже, що такі результати соціологічних досліджень засвідчують, що в різних аспектах українці остаточно прощаються з Російською імперією.

За його словами, з 2014 року ідея “об’єднання” остаточно маргіналізувалася і трималася на рівні 5-6%. Але після лютого 2022 року українці незалежно від регіону чи мови прагнуть відгородитися від РФ.

Крім того, соціологія свідчить про те, що за 31 рік незалежності в українців виробилося чітке розуміння, що вони передусім громадяни своєї країни.

Під час липневого опитування КМІСу, на запитання Ким Ви себе перш за все вважаєте?, яке стосувалося ідентичності в територіальному та політичному контекстах, майже 85% опитаних обрали варіант відповіді громадянином України.

Мешканцем свого населеного пункту або регіону себе вважають трохи більше 6%. Громадянином світу або Європи себе назвали майже 4%. Близько 3% вважають себе представником етносу або нації.

Тому, за невеликими винятками, населення України вважає себе передусім громадянами своєї країни.

Показовою є динаміка змін, яка була зафіксована у 1992 році та у період з 2000 року й по теперішній час. Згідно з даними Інституту соціології НАН України, громадянська ідентичність за цей період зросла майже вдвічі – з 45,6% до 84,6%.

За підсумками шести місяців повномасштабної війни одне зрозуміло точно – українці змінилися. Однак боротьба за нашу незалежність все ще триває. Якими будуть її результати, залежить від кожного українця.

Але наша історія є найкращим доказом того, що незалежність – це не просто слова. Це найвища цінність для українців, за яку вони готові битися до кінця.