Крик нації. Евакуйований до Ужгорода Маріупольський драмтеатр показав прем’єрну виставу

Будівлю знищили, театр – ні. Чотири місяці тому, 16 березня, окупанти скинули авіабомбу на споруду драмтеатру в Маріуполі. Її зруйновано вщент. Та ракетами культуру і мистецтво загарбникам не вбити, запевняють актори.

Два місяці тому Маріупольський драмтеатр знайшов прихисток в Ужгороді. На великій сцені, у будівлі Закарпатського обласного академічного музично-драматичного театру імені братів Шерегіїв, актори із шаленим успіхом дали прем’єрну виставу Крик нації. Вона про українського поета-шістдесятника Василя Стуса.

– Чорнова назва п’єси була Іду за край, та ми її змінили. Хотілося, щоб першою виставою розбомбленого театру було щось потужне, потужна особистість. І, звісно, перший, хто спав на думку – це Василь Стус. Він частину життя прожив на Донеччині. Поет-шістдесятник, публіцист, перекладач, мислитель і правозахисник. Це людина, яка постраждала за українську культуру і мову.

Біографічні сторінки життя Василя Стуса знаходять аналогії в новітній історії України. Під час роботи над постановкою творча група перечитала багато варіантів п’єс про Василя Стуса. У результаті – написала нову, – каже режисерка, заслужена артистка України, в. о. директорки Донецького академічного обласного драмтеатру (м. Маріуполь) Людмила Колосович.

Крик нації – це голос кожної творчої одиниці Донецького драмтеатру, який зливається в єдиний крик нації. Так театр анонсував свою виставу. Над першою постановкою евакуйованого театру в Ужгороді разом із режисеркою-постановницею Людмилою Колосович працювала художниця Емма Зайцева та режисерка з пластики Наталія Каспшишак-Сенів.

Фото: Закарпатська ОВА

У постановці задіяна уся трупа театру. До Ужгорода з Маріуполя переїхало 13 працівників. До повномасштабного вторгнення у драмтеатрі на Донеччині працювало 210 людей. Майже півсотні з них – актори. Частина залишилася  в окупованому місті та погодилася розважати окупантів.

Репетиції тривали півтора місяця. Відбувалися майже щодня, по сім годин. У кожного актора по кілька ролей. Їхнє завдання – максимально передати справжнього Стуса. Вони зізнаються, що очікували на прем’єру з великим хвилюванням.

– Я задоволена тим, що залишилася у професії, що працюю. Це дуже важливо, що ми займаємося  улюбленої справою, – каже акторка Донецького академічного обласного драмтеатру (м. Маріуполь) Олена Біла.

Формат вистави незвичний – сцена на сцені.  Споглядати виставу актори запропонували глядачам прямо на сцені. Так театрали прагнули створити ефект присутності. Тобто межа між глядачем та актором – умовна.

Маріупольський драмтеатр відроджено. Він продовжує творити. Зберегти українське мистецтво для цих акторів – надважливо.

–  Я не перестаю дякувати усім колегам, які мене підтримували на Закарпатті. Ми зробили велику роботу і потужний внесок у розвиток театрального мистецтва України. Так, нам було важко. Але ми засвідчили те, що українська культура, як би її не намагалися вбити окупанти, все одно виживе і житиме. Щоб розповідати майбутнім поколінням, що ми – велика нація, – каже Людмила Колосович.

Прем’єрні покази першої вистави після переїзду заплановані ще й на 18 та 23 липня. Маріупольський драмтеатр планує показати виставу у закарпатському Мукачеві. Трупа збирається на гастролі у різні міста України.

Театрали вже отримали запрошення від української діаспори США, є домовленості з організаторами фестивалю українського театру у Польщі. А також ведуть перемовини зі словаками та французами. Маріупольці прагнуть Крик нації показати усьому світу.

Фото: Закарпатська ОВА