Дрони долітають до рейтингу путіна? Що насправді відбувається з настроями росіян на тлі ударів по тилу рф

Українські безпілотники дедалі частіше дістають до російських об’єктів за тисячі кілометрів від кордону.
На цьому тлі соціологи фіксують коливання довіри до володимира путіна, а росіяни дедалі більше говорять про страх мобілізації та бажання переговорів. Чи починає війна повертатися до російського суспільства не лише у вигляді новин, а й через повсякденні проблеми?
російська пропаганда роками вибудовувала для власного населення зручну картину війни: бойові дії відбуваються десь далеко, російська армія нібито контролює ситуацію, а життя всередині країни має залишатися звичним. Українські удари по військових, нафтопереробних та інших стратегічних об’єктах поступово руйнують цю інформаційну конструкцію.
Тепер наслідки війни стають помітними не лише на фронті. Пожежі на промислових підприємствах, перебої з пальним, загроза мобілізації, обмеження звичного зв’язку та необхідність посилювати протиповітряну оборону змушують росіян інакше сприймати те, що кремль називає «спеціальною військовою операцією».
Один із показових сигналів з’явився 13 листопада 2026 року, коли були оприлюднені результати опитування Всеросійського центру вивчення громадської думки (ВЦВГД). За його даними, за тиждень рівень довіри до володимира путіна знизився на 2,4 відсоткового пункта — із 77,5% до 75,1%.
Це найбільше тижневе падіння з середини серпня. Водночас схвалення роботи путіна на посаді президента скоротилося лише на 0,2 відсоткового пункта — до 71,4%.
На перший погляд, цифри не свідчать про масштабну політичну кризу. Але якщо зіставити їх з іншими соціологічними дослідженнями, економічними показниками та настроями російського населення, можна побачити цікавіші тенденції.
Рейтинг путіна: що приховують цифри
Для розуміння ситуації важливо не змішувати два показники: довіру до політика та схвалення його діяльності. Це різні запитання, і відповіді на них не обов’язково змінюються синхронно.
Людина може не довіряти окремим рішенням президента, але продовжувати схвалювати його перебування при владі. Або навпаки — декларувати довіру до політика, водночас бути незадоволеною конкретними наслідками його управління.
Саме тому тижневе падіння довіри до Путіна на 2,4 пункта не можна автоматично трактувати як аналогічне падіння його політичної підтримки.
Проте цікаво, що це не перший подібний епізод упродовж останніх місяців.
У середині серпня ВЦГВД уже фіксував зниження довіри до російського президента на 2,5 відсоткового пункта — до 70,8%. Тоді також йшлося про період активних українських ударів по російських нафтопереробних заводах та інших об’єктах.
У вересні, за даними, які наводить OBOZ.UA, схвалення роботи путіна за тиждень зменшилося ще на 2,1 пункта — до 68%.
Однак є важлива деталь: після серпневого падіння показники згодом частково відновилися. Тому й нинішню динаміку варто розглядати не як незворотний обвал, а як можливу ознаку нестабільності суспільних настроїв.
Показово, що незалежний російський «Левада-Центр» у жовтні 2026 року зафіксував 77% схвалення діяльності путіна. Це на 10 відсоткових пунктів менше, ніж у вересні 2025 року, коли показник становив 87%.
Тобто за рік президентський рейтинг у дослідженні «Левада-Центру» втратив значну частину попереднього приросту, хоча залишається високим.
Важливо враховувати, що ВЦВГД і «Левада-Центр» використовують різні методики, а їхні показники не можна безпосередньо порівнювати як результати одного опитування. Водночас обидва масиви даних дають змогу відстежувати довгострокову динаміку.
російський тил більше не здається недоторканним
Однією з причин, чому українські далекобійні удари мають значення далеко за межами безпосереднього військового результату, є їхній вплив на російську економіку та повсякденне життя.
Йдеться передусім про нафтопереробну галузь — один із важливих елементів фінансової та логістичної системи росії.
За оцінками Міжнародного енергетичного агентства, у червні 2026 року обсяги переробки нафти на російських НПЗ скоротилися до 3,8 млн барелів на добу. Це найнижчий показник більш ніж за 20 років і приблизно на 30% менше, ніж роком раніше.
Виробництво бензину, за оцінками агентства, скоротилося на 20%, як порівняти з 2025 роком, дизельного пального — майже на 30%. Щоб захистити внутрішній ринок, російська влада була змушена обмежувати експорт пального.
Але ситуація на цьому не зупинилася.
10 листопада Reuters опублікувало матеріал із посиланням на два джерела в галузі, згідно з яким нова хвиля українських ударів по російських НПЗ з кінця жовтня призвела до скорочення доступних потужностей нафтопереробки приблизно на 30%.
За інформацією джерел агентства, протягом одного тижня атаки порушили роботу або спричинили аварійні ситуації на дев’яти з 35 найбільших російських нафтопереробних заводів.
Сумарна номінальна потужність підприємств, роботу яких порушили удари з кінця жовтня, становила близько 300 тисяч тонн на добу. Фактичне скорочення переробки нафти джерела Reuters оцінювали до 200 тисяч тонн на добу.
Серед уражених підприємств — заводи в рязані, ярославлі та поволжі. Окремо агентство повідомило про пожежу на кіришському НПЗ — одному з найбільших у росії.
Тут важливо розуміти механізм впливу. Пошкодження нафтопереробного підприємства — це не лише знищене обладнання або тимчасова зупинка виробництва. Це порушення ланцюга постачання пального, додаткове навантаження на інші заводи, витрати на ремонт, логістичні проблеми та необхідність перерозподіляти ресурси.
Для звичайного росіянина війна в такому разі перестає бути лише телевізійною картинкою. Вона може проявлятися у вартості пального, його доступності, транспортних витратах та інших економічних наслідках.
І саме тут військовий ефект українських ударів починає перетинатися із соціальним.
Що росіяни насправді помічають: промовисті результати опитувань
Особливо цікавим є дослідження російського Фонду громадської думки (ФГД).
В опитуванні, проведеному 6–8 листопада 2026 року, респондентів запитували, які події останнього тижня найбільше їм запам’яталися.
Серед них 7% згадали обстріли російської території.
Зокрема, респонденти називали атаки безпілотників на санкт-петербург та омськ, а також удари по брянській, калузькій, курській та орловській областях.
На перший погляд, сім відсотків — небагато. Але значення цього показника полягає не лише в його величині.
Люди самостійно називали події, які запам’яталися їм найбільше. Тобто атаки по російській території потрапили до переліку подій, які залишилися в інформаційному та повсякденному полі частини населення.
Це важливо, оскільки кремль роками намагається контролювати сприйняття війни всередині країни: мінімізувати незручні повідомлення, пояснювати удари по території рф як незначні інциденти та не допускати формування відчуття масштабної загрози.
Втім, результати ФГД не доводять, що саме українські удари стали причиною зниження довіри до путіна. Це різні соціологічні показники, отримані за різними запитаннями. Проте їхнє одночасне вивчення дозволяє побачити, що атаки по російській території вже стали частиною суспільного порядку денного.
Парадокс російського суспільства: війну підтримують, але воювати більше не хочуть
Ще цікавішу картину демонструє дослідження «Левада-Центру», опубліковане 3 листопада за результатами жовтневого опитування.
Згідно з ним, 69% росіян заявили про підтримку дій російських військових в Україні. Водночас 65% опитаних виступили за перехід до мирних переговорів, а продовження воєнних дій підтримали лише 26%.
Це один із найбільш показових розривів у настроях російського суспільства.
Підтримка армії та бажання завершити війну виявляються не взаємовиключними позиціями. Людина може схвалювати дії власної держави, але не хотіти подальшого загострення, мобілізації чи особистих матеріальних втрат.
Фактично значна частина росіян демонструє бажання отримати результат війни без необхідності платити за нього дедалі вищу особисту ціну.
Цей висновок додатково підтверджує інше опитування «Левада-Центру», оприлюднене 5 листопада.
За його результатами, 57% росіян побоюються оголошення загальної мобілізації через війну проти України. За рік цей показник зріс на шість відсоткових пунктів, а як порівняти з лютим 2024 року — на 23.
Водночас 72% респондентів вважають, що найближчими місяцями немає необхідності оголошувати другу хвилю мобілізації. Лише 9% вважають її необхідною.
Отже, російське суспільство демонструє доволі суперечливу позицію: підтримувати війну на рівні загальних декларацій воно готове значно охочіше, ніж приймати її безпосередні наслідки для власної родини, роботи та безпеки.
Це не означає, що росіяни масово стали противниками агресії. Але свідчить про наявність межі, за якою абстрактна підтримка війни може зіткнутися з особистим небажанням нести її ціну.
Чому кремлю дедалі складніше зберігати ілюзію нормального життя
Авторитарна система може роками підтримувати високі показники схвалення влади за допомогою пропаганди, контролю інформаційного простору та обмеження політичної конкуренції.
Однак є фактори, які значно важче нейтралізувати інформаційно.
Пожежу на НПЗ не можна скасувати телевізійним сюжетом. Перебої з пальним не зникають від заяв про успіхи армії. Страх мобілізації не обов’язково зникає після чергового виступу президента.
Особливо важливо, що наслідки війни розподіляються нерівномірно. Жителі прикордонних регіонів, великих промислових центрів, територій поблизу військових об’єктів та люди, чия робота залежить від пального й логістики, можуть відчувати їх значно сильніше за мешканців інших регіонів.
Це створює різні картини війни всередині однієї країни.
Для одних вона залишається телевізійною історією про перемоги. Для інших — це повітряні тривоги, вибухи, пожежі, перебої в роботі підприємств і невизначеність щодо майбутнього.
Додатковим чинником є інформаційна ізоляція. За жовтневими даними «Левада-Центру», схвалення діяльності путіна становило 84% серед тих, хто отримує інформацію з телебачення, та 41% несхвалення серед тих, хто використовує YouTube-канали як джерело інформації.
Різниця між цими групами демонструє, наскільки інформаційне середовище впливає на сприйняття політичної ситуації.
Водночас це не доводить, що саме телебачення формує підтримку путіна: аудиторії відрізняються також за віком, поглядами та іншими характеристиками. Проте розрив є показовим для розуміння інформаційної поляризації російського суспільства.
Чи можуть українські удари змінити ставлення росіян до війни?
Відповідь не така проста, як може здатися після появи новин про падіння рейтингу путіна.
Українські удари по російських стратегічних об’єктах не гарантують автоматичного зростання антивоєнних настроїв. Навіть усвідомлюючи економічні втрати та небезпеку на власній території, частина росіян може продовжувати підтримувати агресію.
Більше того, пропаганда здатна використовувати атаки для мобілізації суспільства навколо образу зовнішнього ворога. кремль може представляти їх як доказ необхідності продовження війни, а не як наслідок власної агресії проти України.
Тому головний результат української кампанії далекобійних ударів варто оцінювати не за одним соціологічним показником.
Є кілька взаємопов’язаних напрямів впливу:
- Військовий: порушення роботи підприємств, які забезпечують російську армію пальним та іншими ресурсами.
- Економічний: скорочення переробки нафти, витрати на ремонт, перебудова логістики та додаткове навантаження на бюджет.
- Соціальний: поширення відчуття небезпеки, зростання занепокоєння щодо мобілізації та погіршення звичного способу життя.
- Політичний: поступове накопичення невдоволення рішеннями влади, які роблять війну дедалі відчутнішою для населення.
Саме сукупність цих чинників може мати довгострокове значення.
Що показує OSINT-аналіз: не обвал рейтингу, а накопичення проблем
Якщо зіставити оприлюднені протягом останніх тижнів дані ВЦВГД, ФГД та «Левада-Центру» з оцінками IEA і Reuters щодо стану російської нафтопереробної галузі, можна побачити кілька важливих закономірностей.
Перша: російська економіка дедалі відчутніше стикається з наслідками ударів по енергетичній інфраструктурі. Це підтверджують не лише повідомлення про пожежі, а й оцінки обсягів переробки та порушення роботи підприємств.
Друга: суспільні настрої не демонструють однозначного переходу до антивоєнної позиції, але в них помітні ознаки втоми та небажання подальшої ескалації. Показові 65% прихильників переговорів і 57% тих, хто боїться мобілізації.
Третя: навіть за високого формального схвалення путіна з’являються короткострокові коливання довіри, які варто відстежувати в динаміці, а не виривати з контексту.
Четверта: інформаційний контроль кремля не усуває самих наслідків війни. Він може впливати на їхнє сприйняття, але не здатний повністю приховати проблеми, які люди бачать навколо себе.
Водночас для остаточного висновку про причинний зв’язок між українськими ударами та зміною рейтингу путіна потрібні подальші дослідження: регіональні опитування, порівняння настроїв у найбільш уражених і віддалених регіонах, а також довгострокове спостереження за показниками довіри.
Поки що говорити про політичний обвал у росії передчасно. Але вже можна говорити про накопичення чинників, які роблять війну дедалі менш комфортною для російського тилу.
І, можливо, саме це є одним із найважливіших стратегічних наслідків українських ударів: війна, яку кремль намагався тримати подалі від повсякденного життя росіян, поступово повертається до них у вигляді економічних проблем, небезпеки та необхідності відповідати за рішення власної влади.





























