«Досі не знаю, як я це пережила»: історія порятунку останньої мешканки Малої Токмачки
Бійці 118-ї бригади вивели з Малої Токмачки 64-річну Світлану, яка залишилася єдиною мешканкою села.
Про це повідомили на сторінці 118-ї окремої механізованої бригади.
У Страсну п’ятницю, за два дні до Великодня, російський дрон убив останнього чоловіка, який залишався в Малій Токмачці. Він пішов шукати цигарки, коли його наздогнав ворожий безпілотник.
Після цього 64-річна Світлана Миколаївна Подольська остаточно вирішила залишити рідне село. До того ж її господарство вже зазнало ударів семи російських дронів.
Жінка до останнього не хотіла покидати дім, адже доглядала за городом і тваринами та сподівалася, що війна може закінчитися будь-якої миті.
«До останнього хату сторожувала. Город у мене. Свиню годувала, кіз та курей. Думала, а як завтра закінчиться війна? Що ж це зараз усе кидати? А коли хату остаточно розбили, пішла до хлопців на позицію, щоб виїхати з ними», — розповідає жінка про свою мотивацію жити в рідному селі до останнього.
Однак евакуація виявилася непростою. Світлана Миколаївна залишалася з військовими 118 ОМБр ще п’ять місяців.
Через погодні умови, щільність ворожих дронів і заміновані шляхи військовий транспорт не міг дістатися до точки евакуації.
Лише наприкінці вересня, коли в Таврійські степи прийшли ранкові тумани, військовослужбовці з позивними «Вікінг», «Стеф», «Січень» і Віктор разом зі Світланою Миколаївною та двома її собаками вирушили пішки до безпечної зони. Вихід тривав майже місяць.
Дорогою доводилося пересуватися короткими перебіжками та ховатися від ворожих безпілотників.
Тричі група перепливала річку. Під час однієї з переправ Світлана заплуталася в «путанці», і військовий Віктор допоміг їй вибратися.
«Йшли короткими перебіжками і лише „по сіряку“, щоб нас „не змалювали“. Тричі перепливали річку. Тоді дуже боялася, щоб Віктор не втонув. Він же в бронежилеті, та ще й я „в нагрузку“. Заплуталася в „путанці“, то він мене рятував.
Дуже переживала, щоб не стати для них клопотом, не підвести. Досі не знаю, як я це пережила і дійшла… Та що там розказувати — пройшли з хлопцями таке, що не кожному дано пережити. Стали один для одного ріднішими за рідних», — пригадує Світлана Миколаївна.
Нині жінка перебуває поруч із донькою в орендованому житлі. Оселю для неї допомогли знайти та винайняти військовослужбовці 1-го механізованого батальйону 118 ОМБр.
Якщо вам цікавий мілітарний контент — підпишіться на телеграм-канал АрміяInform.
Джерело: Інформаційне агентство АрміяInform
