Українські удари по російських НПЗ: нафтопереробка РФ падає на третину, а паливна система агресора втрачає стійкість

Українська кампанія далекобійних ударів по російській нафтовій інфраструктурі перетворюється на системний інструмент економічного виснаження Росії.

Йдеться вже не просто про окремі пожежі на нафтопереробних заводах (НПЗ), а про послідовне виведення з ладу виробничих потужностей, порушення логістики пального та зростання навантаження на решту нафтопереробної системи РФ.

За даними Reuters від 10 листопада, лише за останній тиждень українські атаки порушили роботу 9 з 35 найбільших російських НПЗ. Два галузеві джерела видання оцінюють можливе скорочення фактичної переробки нафти в Росії до 200 тисяч тонн на добу. Загалом ідеться про падіння приблизно на 30% від рівня, який російські підприємства демонстрували наприкінці жовтня.

Це вже не поодинокі тактичні успіхи. Це ознаки масштабного тиску на одну з ключових галузей, яка забезпечує російську економіку, експортні доходи та військову машину.

Дев’ять НПЗ за тиждень: що показує географія ударів

Масштаб останньої хвилі атак важливий не лише кількістю уражених об’єктів, а й тим, які саме підприємства опинилися під ударом.

За інформацією Reuters, відновлена наприкінці жовтня кампанія українських дронових атак призвела до порушення роботи дев’яти з 35 найбільших НПЗ Росії. Серед постраждалих — підприємства в Рязані, Ярославлі та Поволжі. Окремо 9 листопада було атаковано Кіришський НПЗ у Ленінградській області — один із найбільших нафтопереробних комплексів країни.

Важливо розуміти: номінальна потужність заводу не дорівнює обсягу нафти, який він фактично переробляє. Тому оцінювати наслідки лише за паспортними показниками підприємств було б некоректно. Значно важливіше, чи зупинилися установки первинної переробки, чи пошкоджено вторинні технологічні блоки та наскільки швидко підприємство може повернутися до роботи.

Саме тут українські удари створюють для російської системи найбільші проблеми.

За оцінками галузевих джерел Reuters, підприємства, уражені від кінця жовтня, мають сукупну паспортну потужність близько 300 тисяч тонн на добу. Фактичне скорочення переробки оцінюється до 200 тисяч тонн щодня.

Чому пошкодження одного НПЗ може мати наслідки на місяці

Нафтопереробний завод — це не один великий резервуар, який можна загасити, відремонтувати й запустити наступного дня. Це складний технологічний комплекс, у якому десятки установок працюють як єдина система.

Первинна переробка розділяє нафту на фракції. Але для отримання товарного бензину, дизельного пального та авіаційного гасу потрібні також установки вторинної переробки: каталітичного крекінгу, гідрокрекінгу, риформінгу та гідроочищення.

І саме ураження цих вузлів може створити найбільш тривалі проблеми.

Міжнародне енергетичне агентство (IEA) у вересневому аналізі російської нафтопереробної галузі звернуло увагу на зміну характеру українських атак. Україна дедалі частіше завдає ударів не лише по установках первинної переробки, а й по технологічних блоках, які забезпечують виробництво високоякісного пального.

За оцінкою аналітиків IEA:

• незначні пошкодження установок первинної переробки можуть бути усунуті за один-два тижні;
• ремонт серйозно пошкоджених складних установок вторинної переробки може тривати в середньому шість-вісім місяців;
• пошкодження таких вузлів здатне обмежувати виробництво навіть тоді, коли частина заводу формально продовжує працювати.

Тобто для Росії проблема полягає не лише в тому, скільки нафти вона сьогодні не може переробити. Проблема ще й у тому, скільки часу їй знадобиться, щоб повернути виробництво до попереднього рівня.

Росія вже не може компенсувати втрати без наслідків

Одна з головних проблем російської нафтопереробки — нерівномірне розташування виробничих потужностей.

Кремль намагається компенсувати зупинки підприємств за рахунок заводів, розташованих далі від українського кордону. Проте така схема має обмеження: нафтопродукти потрібно не лише виробити, а й доставити до регіонів споживання, портів, військових баз та експортних терміналів.

За даними української воєнної розвідки, які оприлюднили 5 листопада, станом на кінець вересня з 38 основних російських НПЗ 15 були повністю зупинені, ще 12 суттєво скоротили виробництво. Сукупні обсяги переробки на цих підприємствах зменшилися на 55,4% порівняно з початком року.

Серед підприємств, які зазнали зупинок або обмежень, — Ярославський, Кіришський, Рязанський, Московський та Пермський НПЗ. Їхня сукупна частка становить близько третини російських потужностей нафтопереробки.

Водночас російські підприємства у віддалених регіонах намагаються нарощувати виробництво. У вересні Омський, Ачинський, Хабаровський та Марійський НПЗ разом переробляли 906 тисяч барелів нафти на добу — на 147 тисяч більше, ніж на початку року.

Але це не означає, що Росія може безболісно перенести виробництво на схід. Віддаленість від основних центрів споживання, дефіцит залізничних цистерн і автомобільних паливозаправників ускладнюють перерозподіл продукції.

Інакше кажучи, навіть якщо Росія має нафту, яку можна видобути, це ще не гарантує, що вона зможе вчасно перетворити її на потрібне пальне та доставити туди, де воно необхідне.

Наслідки вже виходять за межі заводів: дефіцит пального та обмеження продажу

Найбільш наочний показник ефективності української кампанії — не лише масштаби пошкоджень НПЗ, а й те, як проблеми виробництва починають відображатися на внутрішньому ринку Росії.

9 листопада видання Hydrocarbon Processing повідомило про повернення обмежень на продаж пального щонайменше в шести російських регіонах.

Зокрема:

• Карелія: на окремих АЗС «Роснефти» запровадили ліміти — до 30 літрів бензину та 50 літрів дизеля. Продаж пального в каністри заборонили.
• Бурятія: аналогічні обмеження запровадили на заправках «Роснефти» в Улан-Уде.
• Забайкальський край: також повідомлялося про обмеження продажу.
• Нижньогородська область: повернули ліміт у 40 літрів на автомобіль, заборону продажу в каністри та систему «парні/непарні».
• Пензенська, Архангельська та Красноярська області: повідомлялося про обмеження реалізації пального.

Ці рішення показують, що проблема вже не обмежується окремими підприємствами. Вона зачіпає розподіл пального та повсякденне життя російських регіонів.

Водночас важливо не перебільшувати: наразі немає підстав стверджувати, що вся Росія залишилася без бензину. У деяких регіонах постачання нормалізувалося, а роздрібні ціни навіть знижувалися. Проте повернення лімітів на тлі нової хвилі атак свідчить про вразливість системи та відсутність достатнього запасу стійкості.

Цікавий момент: російський ринок демонструє розбіжність між роздрібними та біржовими цінами. За даними моніторингу ECOMHUB за 9 листопада, середня роздрібна ціна бензину на початку місяця знизилася, тоді як біржові котирування бензину АІ-92 та АІ-95 знову пішли вгору.

Це може означати, що роздрібний ринок ще певний час живе за рахунок попередніх запасів і вже сформованих каналів постачання, тоді як оптовий сегмент швидше реагує на ризики нових перебоїв.

Отже, відсутність різкого стрибка ціни на кожній заправці не означає відсутності проблем у нафтопереробній галузі.

Удар по НПЗ — це також удар по російській військовій логістиці

Нафтопереробна промисловість має для Росії подвійне значення. Вона забезпечує цивільний ринок, але водночас є частиною інфраструктури, без якої неможливе повноцінне ведення війни.

Дизельне пальне потрібне для роботи танків, бронетехніки, вантажівок, інженерних машин, генераторів і логістичного транспорту. Авіаційне пальне — для бойової та транспортної авіації. Бензин — для численних автомобільних підрозділів і техніки забезпечення.

Тому скорочення виробництва нафтопродуктів створює додаткові ризики для російської військової системи.

Це не означає, що після ураження одного НПЗ російська армія автоматично залишиться без пального на фронті. Військові потреби можуть забезпечуватися запасами, централізованим розподілом, залученням інших заводів та імпортом окремих компонентів.

Однак кожне зменшення доступного обсягу дизеля й авіаційного пального збільшує навантаження на решту системи постачання.

Особливо показовою є позиція Міжнародного енергетичного агентства. У вересневому аналізі організація зазначала, що скорочення виробництва російського дизеля та газойлю вже впливає на міжнародні ринки середніх дистилятів. За перші вісім місяців 2026 року морський експорт газойлю та дизельного пального у світі знизився на 10% порівняно з аналогічним періодом попереднього року.

IEA також звернуло увагу, що Росія була змушена запроваджувати експортні обмеження на бензин, авіаційне пальне та дизель. Для країни, яка традиційно експортувала значну частину виробленого дизеля, це суттєва зміна економічної моделі.

Тобто наслідки українських ударів виходять за межі внутрішнього російського ринку: вони впливають на здатність РФ виконувати експортні зобов’язання та підтримувати стабільні поставки на зовнішні ринки.

Що пишуть самі росіяни: OSINT-аналіз реакцій у Telegram

Окремий напрям дослідження — реакція російського суспільства на наслідки ударів. Адже офіційна російська пропаганда може називати будь-яку атаку невдалою, повідомляти про десятки збитих безпілотників і замовчувати пошкодження. Натомість регіональні Telegram-спільноти змушені обговорювати цілком побутові наслідки: черги на АЗС, відсутність потрібної марки бензину, обмеження продажу та зростання вартості пального.

Є кілька особливо цікавих досліджень, які дозволяють оцінити цю реакцію не на рівні окремих емоційних повідомлень, а за масивами даних.

У жовтні 2026 року Detector Media опублікував дослідження, для якого проаналізував 5 тисяч дописів із масиву 37 657 публікацій, розміщених 379 російськими та проросійськими Telegram-каналами з аудиторією від 10 тисяч підписників.

Основні висновки:

• 11% проаналізованих дописів містили згадки про економічні наслідки українських ударів.
• Можливість того, що українські атаки змусять Росію припинити війну, обговорювалася менш ніж у 2% публікацій.
• У пропагандистських повідомленнях дедалі частіше визнається ефективність українських ударів по російській інфраструктурі.
• Водночас пошкодження нафтопереробних підприємств використовуються для обґрунтування необхідності посилення ППО, мобілізації промисловості та нових ударів по Україні.

Особливо показовий висновок дослідників: економічні та побутові втрати отримують приблизно в 12 разів більше уваги, ніж питання про те, чи можуть українські удари змусити Росію припинити агресію.

Це важливе розмежування. Українські удари створюють для росіян матеріальні незручності, але автоматично не перетворюють їх на антивоєнну аудиторію.

У серпні аналітики Join Ukraine опублікували дослідження про те, кого росіяни звинувачують у паливній кризі.

Моніторинг охоплював близько 950 активних регіональних спільнот у всіх суб’єктах РФ.

За червень-липень дослідники зафіксували близько 24 тисяч публікацій про паливну кризу та понад 130 тисяч коментарів до них.

Інтенсивність обговорень зросла приблизно у 40 разів, як порівняти з квітневим рівнем.

Цікаво, що росіяни не завжди звинувачували безпосередньо Україну. У побутових обговореннях претензії часто спрямовувалися на місцеву владу, уряд, нафтові компанії та систему розподілу пального.

Це означає, що наслідки українських атак поступово перетворюються на внутрішню соціально-економічну проблему Росії, за яку місцеві жителі вимагають відповідальності від власної влади.

 «Новая газета Европа» — майже 40 тисяч коментарів про дефіцит бензину

У липні видання оприлюднило результати аналізу даних про паливну кризу в російському Telegram.

З 1 травня до 24 червня було зібрано близько 235 тисяч повідомлень із 45 тисяч груп і чатів. Після очищення масиву дослідники виділили майже 40 тисяч коментарів про дефіцит бензину та закриті АЗС.

Найбільше скарг надходило з окупованого Криму, Москви, Краснодарського краю, Ростовської та Московської областей.

Серед типових тем:

• відсутність бензину потрібної марки;
• закриті автозаправки;
• обмеження кількості пального на одну покупку;
• черги на заправках;
• зростання цін та побутові незручності.

Це вже не просто інформаційний шум навколо атак. Це задокументовані реакції десятків тисяч користувачів.

Чому Росії дедалі складніше відновлювати пошкоджені підприємства

Ще один важливий чинник — технологічна залежність російської нафтопереробної галузі.

Ремонт НПЗ — це не лише питання грошей та наявності робітників. Сучасні нафтопереробні комплекси використовують складне обладнання, технологічні компоненти та системи керування, частина яких залежить від іноземних виробників.

Санкційний тиск ускладнює отримання окремих компонентів і пошук альтернативних постачальників.

IEA звертає увагу на те, що російські підприємства намагаються підтримувати виробництво завдяки відкладенню планових ремонтів, поверненню раніше законсервованих установок та прискоренню відновлювальних робіт.

Але така модель має зворотний бік.

Коли заводи працюють із відкладеним технічним обслуговуванням, а пошкоджене обладнання доводиться постійно ремонтувати, зростає ризик повторних несправностей і триваліших зупинок.

Особливо якщо один і той самий завод атакують неодноразово.

За оцінкою IEA, окремі російські НПЗ зазнавали до 15 атак від початку повномасштабної війни. Це означає, що Росія змушена витрачати ресурси не на модернізацію галузі та збільшення виробництва, а на постійне повернення вже пошкоджених потужностей до роботи.

У цьому полягає одна з головних переваг системної кампанії: навіть після відновлення окремого підприємства воно залишається вразливим до наступного удару.

OSINT-контроль: що підтверджено, а що поки залишається оцінкою

Для об’єктивного висновку важливо розділити кілька показників, які часто помилково об’єднують в одну цифру.

Окремо варто згадати OSINT-проєкт The Refinery Ledger, який систематизує географію українських ударів по російській нафтопереробній інфраструктурі.

За його даними, зафіксовано понад 180 епізодів ураження 34 російських НПЗ і газопереробних підприємств із березня 2024 року. Географія ударів охоплює сім макрорегіонів Росії, а максимальна глибина зафіксованих уражень сягає приблизно 2469 км.

Важлива деталь: автори проєкту зазначають, що оцінки частки виведених із ладу потужностей різняться залежно від методики. Це пов’язано з тим, що пошкодження окремої установки, повна зупинка заводу та скорочення його фактичної переробки — різні показники.

Саме тому цифру 200 тисяч тонн на добу не варто автоматично трактувати як остаточно втрачену або назавжди знищену потужність. Це оцінка поточного скорочення переробки, яка може змінюватися залежно від ремонтів та подальших атак.

Українські удари перетворили нафтопереробку Росії на систему, яка постійно втрачає стійкість

Результативність української кампанії по російських НПЗ потрібно оцінювати не за кількістю пожеж на супутникових знімках і не за кількістю повідомлень про збиті безпілотники.

Головний критерій — наскільки довго Росія здатна підтримувати нормальну роботу своєї нафтопереробної системи після повторюваних уражень.

Станом на 11 листопада 2026 року є кілька ознак того, що українська стратегія працює.

1.  Масштаб порушень виробництва став настільки значним, що Reuters із посиланням на галузеві джерела оцінює скорочення фактичної переробки до 200 тисяч тонн на добу. Це приблизно 30% від рівня переробки наприкінці жовтня.
2. Росія змушена використовувати адміністративні обмеження для стабілізації внутрішнього ринку, повертати ліміти на продаж пального та обмежувати експорт окремих нафтопродуктів.
3. Географічне перенесення виробництва на віддалені підприємства не може повністю компенсувати втрати. Проблема полягає не лише у виробничих потужностях, а й у логістиці, розподілі та доставці пального.
4. Санкції ускладнюють ремонт і заміну складного обладнання, а повторні удари не дозволяють підприємствам надовго повернутися до стабільного виробничого циклу.
5. Наслідки відчувають не лише нафтові компанії, а й російські регіони, бізнес, транспортна система та споживачі. Це створює додатковий внутрішній економічний тиск на Кремль.

Чи можна вже говорити про повний обвал російської нафтопереробної галузі? Ні. Росія зберігає значні виробничі потужності, запаси та можливості перерозподілу ресурсів. Проте можна говорити про серйозне скорочення доступної переробки, системну нестабільність і зростання вартості підтримання галузі.

І найважливіше: Україна змушує Росію витрачати дедалі більше ресурсів на відновлення того, що вона ще вчора вважала захищеним.

Для Кремля нафтопереробка — це не просто бізнес. Це пальне для армії, логістики, авіації, економіки та експортних доходів. Тому системне виведення з ладу цих підприємств — це не просто удари по промисловості. Це послідовне звуження ресурсної бази, за рахунок якої Росія продовжує війну проти України.