Побачив відблиск термоковдри й кинувся на допомогу: історія командира, який не залишив помирати незнайомого бійця
Олександр Хіміч прийшов до війська добровольцем, пройшов кілька напрямків фронту й урятував незнайомого бійця, якого знайшов дорогою із завдання.
Історію бійця опублікувала 118-та окрема бригада територіальної оборони імені отамана Лютого-Лютенка.
Олександр Хіміч — лейтенант, командир роти вогневої підтримки 3-го батальйону 118-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ.
На початку повномасштабного вторгнення він добровольцем прийшов до війська, підписав контракт і майже одразу вирушив на бойові позиції.
За час служби Олександр пройшов чимало напрямків і бойових випробувань. Серед них — Кліщіївка, Невське, Оріхівський та Бахмутський напрямки, Мала Токмачка, Гуляйполе і Красногорівка. Але один епізод назавжди закарбувався в його пам’яті.
На світанку група Олександра поверталася з бойового завдання. Дорогою військові потрапили під ворожий обстріл.
У вранішніх сутінках вони помітили відблиск термоковдри. Знання з тактичної медицини підказали командиру, що під нею може бути людина.
Наблизившись, бійці побачили важкопораненого військового. Внаслідок поранень він втратив обидві ноги до колін і праву руку до ліктя.
Попри надзвичайно важкий стан, чоловік зміг самостійно накласти турнікети лівою рукою.
Військовий був непритомний, але живий. Під час евакуації до стабілізаційного пункту він почав приходити до тями.
Олександр розмовляв із пораненим, підтримував його та намагався не дати знепритомніти знову. Зрештою командиру вдалося доправити бійця до медиків живим.
Уже на стабілізаційному пункті Олександр дізнався ім’я врятованого. Його теж звали Олександр. Командир не знав, до якого підрозділу належав поранений, але для нього це не мало значення.
«Чужих військових не буває. Немає різниці, який у тебе рід військ чи підрозділ. Усі ми робимо одну справу. Усі ми — Сили оборони України», — говорить офіцер.
На думку Олександра, справжній командир має бути поруч зі своїми людьми. Важливо, щоб особовий склад знав: на нього можна покластися, а його слова ніколи не розходитимуться з діями.
Є в Олександра й особиста причина продовжувати боротьбу. Його син народився за одинадцять днів до початку повномасштабного вторгнення.
«Хочу, щоб він жив у вільній Україні. У себе вдома. Щоб йому не довелося поневірятися світом у пошуках кращої долі», — каже лейтенант.
Раніше АрміяInform розповідала історію «Черешні», який колись працював айтішником і вивозив людей із-під обстрілів, а нині керує розрахунком українських дронів-перехоплювачів Sting.
Якщо вам цікавий мілітарний контент – підпишіться на телеграм-канал АрміяInform.
Джерело: Інформаційне агентство АрміяInform
