«Якщо в темряві ворог вмикає ліхтарик — йому кінець»: історія кулеметника «Калаша»
Дмитро «Калаш» до повномасштабної війни працював водієм-експедитором. 25 лютого 2022 року він пішов до ТЦК, а вже наступного дня вирушив обороняти Київ.
Історію бійця розповіли в 77-ї окремій аеромобільній Наддніпрянській бригаді 7-го корпусу ДШВ.
Після важкого поранення, трьох операцій і бойових виходів на різних напрямках він повернувся до війська.
Нині військовослужбовець 77-ї бригади стежить за лісосмугами та з кулемета Browning зупиняє спроби російської піхоти просочитися до українських позицій.
«Моє завдання — реагувати на найменший рух. Здаля почув голоси у посадці, доповів у рацію. Дають команду „вогонь“ — і я їм насипаю з бруствера», — розповідає Дмитро.
Від оборони Києва до повернення у стрій
До повномасштабного вторгнення Дмитро працював водієм-експедитором. Він мав досвід строкової служби у 2015–2017 роках, тож 25 лютого 2022-го без вагань вирішив долучитися до війська.
Фінансові мотиви не мали для нього значення: у цивільному житті чоловік мав стабільну роботу й хороший дохід.
«По-перше, щоб вони не прийшли до мене додому. А по-друге — щоб не робили того жаху, що чудять дотепер із жінками та дітьми», — пояснює свій вибір боєць.
Уже наступного дня він вирушив на оборону Києва. Попереду були Гостомельський аеропорт, столиця та Бориспільський напрямок.
Під час боїв після штурму села Рудницьке група Дмитра зайшла перепочити до звичайної сільської хати.
Військовий устиг поїсти сухпай, коли пролунав гуркіт, схожий на звук літака. Ворожа ракета вдарила біля будинку. Бійців урятувало те, що вибух стався з іншого боку будівлі.
Дмитро зазнав найважчого поранення: втратив багато крові та переніс три операції на руці. Кінцівка так і не відновилася повністю, однак після лікування військовий повернувся до служби.
Він воював на Харківщині, Соледарському напрямку, а також пережив важкий вихід із напівоточення під вогнем біля Миколаївки за Лисичанськом.
Наприкінці 2022 року через конфлікти з тодішнім командуванням Дмитро пішов у СЗЧ.
За кілька місяців вирішив повернутися на фронт. Згодом, отримавши рекомендацію про належне ставлення до військовослужбовців і високий рівень організації, приєднався до 77-ї бригади.
Спочатку працював із кулеметом ПКМ, а згодом перейшов на Browning.
«Я браунінгіст. Якщо в темряві ворог необережно вмикає хоч найменший ліхтарик, він одразу не жилець. Ми туди відкриваємо вогонь — і все, ліхтариків нема», — каже «Калаш».
Чотири години на позиції — чотири години відпочинку
Нині чергування Дмитра відбуваються за незмінним графіком: чотири години він стежить за обстановкою, а наступні чотири має на відпочинок. Військовий працює на двох позиціях, де облаштовані кулеметні точки.
Його головне завдання — виявляти та зупиняти малі групи російської піхоти, які намагаються просочитися крізь зарості.
Для цього потрібно уважно слухати, спостерігати за лісосмугою та вчасно реагувати на найменший рух.
Кулемет Browning дає змогу уражати цілі на відстані до півтора кілометра. На позиції встановлені два такі кулемети, які за потреби ведуть перехресний вогонь і перекривають сектор перед бліндажами.
Водночас постійна загроза ворожих FPV-дронів змушує бійців бути готовими до різних ситуацій.
Тому, попри основну спеціалізацію на Browning, Дмитру доводиться застосовувати й іншу стрілецьку зброю для відбиття атак із повітря.
За словами військового, результат залежить не лише від зброї. Важливі дисципліна, злагодженість підрозділу, уважність і холодна голова. Командири ретельно планують операції та дбають про збереження особового складу.
Колишній водій-експедитор зміг перенести на військову службу звичку до тривалих змін і постійної концентрації. Тепер замість дороги він годинами контролює темну лісосмугу, де ледь помітні силуети з’являються в тепловізорі.
«Дім — позиція — дім. Це ритм, до якого я звик», — ділиться Дмитро.
Після завершення війни він планує залишитися у війську.
«Це стало моїм справжнім життям. Тут усе на автоматиці, а в цивільному житті я навіть не знаю, що б я робив», — каже боєць.
Тепер його щоденність — це холодний бліндаж, рація та кулемет. Поки навколо панує нічна тиша, він продовжує стежити за лісосмугою.
Адже на фронті іноді саме кілька секунд уважності вирішують, чи вдасться вчасно виявити противника та зупинити його просування.
Раніше АрміяInform розповідала історію Олексія «Фотографа» та Євгена «Бублика», які знайомі вже 25 років, проте в одному FPV-екіпажі опинилися зовсім випадково.
Джерело: Інформаційне агентство АрміяInform
