Пам’яті десантника й розвідника Сергія Штагера (позивний «Поет»)

Понад десять років свого життя присвятив захисту України.

Він народився на Харківщині, тривалий час мешкав на Сумщині, а доросле життя будував у Києві.

Сергій народився 30 листопада 1976 року. З дитинства багато читав, охоче навчався. Любив фотографувати, рибалити, ходити в ліс по гриби, колекціонував марки, значки. Стріляв у тирі, займався спортом. Любив природу і тварин. Був чесним, добрим, справедливим, сміливим, порядним, принциповим у своїх поглядах, завжди приходив на допомогу, захищав слабших.

«Він був дуже талановитий, творчий, писав вірші. До школи в одній руці ніс рюкзак з підручниками, в іншій — книжки, які він читав», — каже молодша сестра Валентина.

У 1994 році Сергій розпочав строкову службу на посаді старшого кодувальника електронної апаратури кодування та спецзв’язку. Коли повернувся додому, працював у місцевих телерадіокомпаніях диктором, кореспондентом, ведучим програм, керівником пресцентру наукового відділу в дитячо-юнацькому центрі.

У 2000 році переїхав до Києва. Закінчив курси журналістів при Укртелерадіоінституті. У столиці постійно навчався, здобув різні дипломи та сертифікати. Полюбив джаз, блюз, танці. Став донором крові — особливо для дітей у лікарні «Охматдит».

Навчаючись у Києві, Сергій виготовляв корпусні меблі, працював моделлю, офіціантом, круп’є, різноробом, кур’єром, продавцем-консультантом. Не боявся жодної роботи, постійно розвивався, займався самоосвітою. Знайшов нових друзів і товаришів. Добре знав іноземні мови, цікавився історією, читав багато книжок, відвідував виставки та подорожував Україною.

«Спочатку брат ходив на Майдан. А воювати пішов добровільно у вересні 2014-го. Був навідником-гранатометником. Служив на Донеччині, Луганщині. Брав участь у десятках операцій. Бачив багато горя і біди, але тримав все в собі. Нам не розповідав, щоб ми не хвилювались. Він кілька разів повертався до цивільного життя, але потім знову підписував контракт», — розповідає сестра.

Незадовго до повномасштабного вторгнення РФ Сергій був удома, в Києві, працював на складі автозапчастин. А коли ворог підступно напав, одразу пішов до військкомату.

«З 2014-го воював у 79-й бригаді. Хотів туди повернутися у лютому 2022-го. Але з Києва всі дороги були перекриті, і вони з побратимами не змогли туди дістатися. Тож їх відправили в Житомир, у десантно-штурмові війська, в 95-ту бригаду. Вони звільняли Бучу, Ірпінь, інші населені пункти на Київщині. За це брат отримав орден „За мужність“ ІІІ ступеня», — пригадує пані Валентина.

З 6 червня 2022 року почав службу в новоствореній 46-й окремій аеромобільній бригаді ДШВ ЗСУ розвідником-сапером. Пройшов навчання у Великій Британії та супроводжував новобранців як інструктор.

А далі були операції з визволення Херсона, важкі бої за Бахмут і Соледар, контрнаступ на Запоріжжі, оборона на Мар’їнському, Курахівському, а згодом на Покровському напрямках. За словами сестри, він завжди був із побратимами в окопах. Підтримував їх, навчав, ділився досвідом.

На початку 2023 року, виконуючи бойове завдання в районі Соледара, «Поет» уперше був поранений. Вдруге його поранило через вісім місяців поблизу Роботиного на Запоріжжі. Пошкодило дві ноги та обличчя, контузило.

Додому захисник приїздив дуже рідко, десь раз на рік. Так і про поранення рідні дізнавалися, бо ніколи їм не казав.

«Сюрприз робив завжди. Телефонував: „Відчиняйте, я додому йду“. Трохи був удома в Охтирці, інший час проводив у Києві. Востаннє зустрічалися з ним торік 8 березня. Привітав нас зі святом. А в квітні він загинув», — ділиться сестра.

Життя молодшого сержанта Сергія Штагера, майстра 2-го відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів, обірвалося 3 квітня 2025 року в районі Андріївки Волноваського району на Донеччині.

«Ми ще 2 квітня з ним розмовляли. Попереджав, що буде у відрядженні. А наступного дня писали йому, бо були питання по ремонту. Адже наш дім в Охтирці постраждав після того, як неподалік ворог скинув півтонну бомбу. Ми відбудовували наш будинок. Тож постійно радилися із Сергієм. А тут — він мовчить… Потім нам із мамою почали снитися померлі рідні. Я навіть до церкви сходила. Думаю, може, йому там складно чи що трапилось. 6 квітня нам повідомили, що брат зник безвісти. Маму схопило серце, а військовий каже: „Ви не хвилюйтеся, можливо, він поранений, може він десь у лікарні“. А коли згодом я подзвонила в бригаду, вже сказали, що Сергій загинув», — згадує пані Валентина.

Коли рідні отримали офіційне сповіщення про загибель, їх запросили на упізнання в Дніпро.

«Мені сказали, що під час ворожого штурму був артилерійський обстріл. Він загинув миттєво… Ми поховали його біля бабусі в Коротичі на Харківщині, де він народився. Так вирішили, бо коли він ще був живий, і ми приїжджали на кладовище, він сказав: „Я буду, мабуть, тут, біля бабусі. Ви мене, якщо що, тут поховаєте“. Наче передчував», — каже сестра.

«Сергій Штагер був і назавжди залишиться виключно Героєм. Із надзвичайним бажанням справедливості і з виключно унікальним почуттям відповідальності за свій народ, за Україну (цього так бракує багатьом з нас)», — написала у фейсбуці Наталія Берладинюк.

«Сергій був моїм другом у ФБ ще з 2014 року, відколи воював у складі 79-ї бригади. З його бойовим досвідом я щиро вірила, що він пройде цей шлях до нашої Перемоги. Але доля розпорядилася інакше. Я дуже сподівалася, що одного дня ми нарешті розвіртуалимося, зустрінемося за чашкою кави й поговоримо вже не через месенджер», — із сумом написала Марина Зиневич.

«Друг, герою, вічна слава Сергій Штагер», — попрощався з побратимом Олег Ржондковський.

Цей вірш Сергій Штагер написав у жовтні 2022 року — у розпал найзапекліших боїв повномасштабного вторгнення:

Кожен з нас, кожен день ризикує собою

Дехто з нас вже ніколи не стане до бою

Жоден з нас ні про що, що зробив не жалкує

І, можливо, за це хтось нам зверху дарує

Новий день, щоб ми, знову, могли воювати

Гарну пам’ять, щоб не почали забувати

Побратимів, що більше не стануть до бою

І цивільних, яких прикриваєм собою.

Й не важливо, що нас, там, за рогом, чекає

Скільки ворога там, скільки зброї він має

Все одно, крок за кроком, вперед ми йдемо

І ми будемо йти, доки ми живемо.

Бойовий шлях «Поета» відзначений багатьма нагородами, серед яких ордени «За мужність» ІІ ступеня та «Хрест Героя» (посмертно).

Також посмертно Сергію Штагеру присвоїли звання «Почесний громадянин міста-героя Охтирки».

Рідні створили петицію для присвоєння захиснику звання Героя України, яку також активно підтримують люди у соцмережах, бо переконані — своїми вчинками він заслужив на це високе звання. 

Вічна слава та шана Герою! 

Фото: Фейсбук-сторінка Сергій Штагер

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform