«Після такої пігулки більше нічого не болить»: як херсонець «Валідол» став танкістом

Валентин із позивним «Валідол» три роки прожив на окупованій Херсонщині, вивіз звідти сім’ю, а після мобілізації став навідником танка.

Його історію розповіли у 160-й окремій механізованій бригаді.

Валентин родом із Херсонщини — з колишнього Голопристанського району. Жив неподалік Тендрівського лиману, біля Чорного моря.

Там були його дім, земля, робота і все життя родини. Разом із дружиною вони обробляли невелику ділянку, жили в курортному районі й будували плани на майбутнє.

Потім прийшла окупація.

«Три роки я прожив на окупованій території. Було важко, але найважливішим для мене залишалося одне — вивезти сім’ю. Я це зробив».

Після виїзду Валентин оселився на півдні України й знову працював дорожником. Згодом потрапив до лікарні, а після виписки його мобілізували.

За цивільною професією місця не знайшлося. Натомість саме тоді набирали танкістів.

Валентина запитали, чи грає він у комп’ютерні ігри. Почули, що грав у танки, — і запропонували спробувати себе навідником.

«Мені відповідають: „Годишся на навідника“. Так я опинився у 160-й бригаді».

Фахову підготовку він проходив уже після мобілізації. Каже, навчання було дуже насиченим: за короткий час потрібно було засвоїти великий обсяг інформації. Зрештою впоралися — і тепер «Валідол» працює навідником танка.

«Зараз я навідник танка. Попереду ще багато чого треба вчитися. Але свою справу я вже знаю».

Робота навідника — це не просто натиснути на спуск. Він має знайти ціль, правильно визначити параметри стрільби, підготувати озброєння і разом із командиром та механіком-водієм відпрацювати так, щоб екіпаж уразив ціль із мінімальної кількості пострілів.

Нещодавно АрміяInform розповідала про навідника танка «Пітона», який пояснював, що сучасний екіпаж часто працює у зв’язці з дронами: безпілотники знаходять цілі й коригують вогонь, а танк може швидко зірвати штурм або розібрати укриття, де накопичилася російська піхота.

Свій позивний Валентин сприймає з гумором.

«Для своїх я — пігулка радості. А ще валідол лікує серце. Для ворога ж у мене є свій варіант — анти-валідол. Його я вже відправляю з танка. Після такої пігулки, кажуть, більше нічого не болить».

Попри нову професію й нове життя, думками він часто повертається додому.

У Валентина троє дітей — два сини й донька. І головне, чого він хоче після війни, — щоб вони побачили його Херсонщину такою, якою пам’ятає її він.

«Щоб Чорне море для них було морем, а не лінією фронту. А поки я навідник. Моя робота зараз — стояти за своє. За свою сім’ю, за своїх хлопців і за той дім, який я одного дня хочу побачити вільним».